Пішов у вічність Микола Лебедик — знаний український педагог, соціолог і винахідник

Після тяжкої хвороби на 72 році життя пішов у вічність знаний український педагог, соціолог і винахідник Микола Петрович Лебедик (5.06.1948-го — 26.02.2020 рр.). Родом із Кіровоградської області з української селянської сім’ї с. Тишківки Добровеличківського району. Служив в армії, закінчив у 1970 році фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту за фахом викладач фізики. Працював учителем, завідувачем знаменитої Павлиської школи імені В. О. Сухомлинського, директором Успенської сільської школи, що в Онуфрієвському районі на Кіровоградщині. Закінчив аспірантуру НДІ загальних проблем виховання АПН СРСР (Москва), у 1982 році захистив там дисертацію з проблеми формування соціальної зрілості особистості, кандидат педагогічних наук, спеціаліст із теорії та історії педагогіки, соціолог із проблем виховання.

У 80-ті роки минулого століття молодого вче-ного-педагога захопили здобутки Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка в реалізації програми «Вчитель: школа-педвиш-школа». Замовником її був тодішній очільник області Федір Моргун, а розробниками та виконавцями виступили наймолодший на ту пору ректор країни Іван Зязюн (якого Моргун «переманив» із київських пагорбів для порятунку сільських шкіл та рідної мови) і всі освітяни області. Миколу Лебедика також «переманили» до Полтави, відтак він подає на конкурс і вісім років завідує кафедрою педагогіки Полтавського педагогічного вишу, до якого причетні такі корифеї освіти, як Григорій Ващенко, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський. Колектив кафедри на чолі з Лебедиком зробив вагомий внесок у створення Державного музею-заповідника А. C. Макаренка в с. Ковалівка до 100-ліття від дня народження видатного українського педагога, психолога й письменника зі світовим ім’ям (1988 р.).

У 1993 р. Микола Лебедик закінчив докторантуру Київського педагогічного університету імені М. П. Драгоманова з проблеми формування цілісної особистості учасників педагогічного процесу. Став відомим фахівцем із проблем вивчення громадської думки, автором оригінальної методики визначення рівня соціальної зрілості людини, відбору педагогічних кадрів на основі експертних оцінок і самооцінок особистості. Брав активну участь у впровадженні інтегрованого курсу «Довкілля», розробленого академіком НАПН України В. Р. Ільченко.

На межі століть вісім років працював деканом педагогічного факультету Полтавського університету споживчої кооперації України. Автор близько 200 наукових робіт, зокрема монографії «Технологія атестації цілісного розвитку особистості на основі оцінок соціальної зрілості учасників педагогічного процесу» (2003 р.), для впровадження якої в навчально-виховний процес багато зробив колектив університету на чолі з ректором О. О. Нестулею. На запрошення ректора В. В. Зелюка підвищував кваліфікацію освітян регіону в Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського.

У 2000 р. Микола Лебедик заснував і беззмінно очолював громадську організацію науковців «Незалежний центр стратегічних досліджень». Виконав на господарській договірній основі майже 250 досліджень у сфері педагогіки та соціології проблем виховання. Розробив потужну методику соціологічного дослідження виборців України, якою користувалися не лише кандидати на виборні посади обласного рівня. Висока чутливість методики давала змогу робити надійні прогнози навіть на виборах кандидатів-«мажоритарників». На соціологічну методику Лебедика звернули увагу й високо оцінили її й виборчі штаби двох президентів України.

Але творчі досягнення Миколи Лебедика не обмежуються лише педагогічно-соціологічними інтелектуальними надбаннями. І досі мало кому відомий його… винахідницький дар. Разом із технологом Євгеном Гачуком і педагогом Вірою Сахацькою він розробляє, втілює в дерево, пластик і метал, апробує й патентує оригінальне знаряддя діяльності кожного учня (від школярів до дорослих студентів): патент № 78816 UA на корисну модель «Індивідуальна конторка-парта для роботи стоячи й сидячи», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 10.04.2013 р.

Налаштована конторка-парта з урахуванням зросту й статури людини у процесі навчання та інших видів діяльності суттєво розширює простір рухових дій, моторики учня та оптимізує ергонометричні параметри індивідуального робочого місця; забезпечує оптимальний фізіолого-ергономічний режим в умовах збереження вертикального положення тіла; зменшує негативний вплив скутості рухів (гіпокінезію) на стан здоров’я під час навчання; розширює простір для рухових дій із метою реалізації природної моторики в межах індивідуального робочого місця; знімає відчуття монотонності навчання та інших видів діяльності; створює активні динамічні умови для профілактики викривлення хребта (сколіозу); запобігає короткозорості, нервово-психічним і серцево-судинним стресам, ранньому остеохондрозу та іншим дитячим патологіям.

Конторка-парта отримала нагороду — бронзову медаль на ІІІ Міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти-2012» (1—3 березня 2012 р.) у Києві в номінації «Створення та впровадження сучасних засобів навчання». Медаль вручили голові авторського колективу Миколі Лебедику. Також за підписами тодішнього міністра освіти й науки, молоді та спорту України Д. Табачника й президента Національної академії педагогічних наук України В. Кременя кандидат педагогічних наук, доцент Полтавського університету економіки і торгівлі М. Лебедик був особисто нагороджений Почесною грамотою провідних освітніх інституцій держави за плідну організаторську діяльність із підвищення якості національної освіти.

Два роки Микола Лебедик не підкорявся хворобі. Будучи пенсіонером, не сидів склавши руки. Піклувався про свою дружину Валентину Миколаївну, двох доньок — Віру й Ольгу, двох онучок — студентку-«міжнародницю» Поліну і школярку Аріну, двох онуків — студента-аграрія Іллю та першокласника Миколу. Уже будучи прикутим до ліжка, закінчив останню велику монографію свого життя «Створення опорної школи повного дня як навчально-виховного комплексу». «Мрію збудувати в Україні таку школу, до якої приїздили б навчатися іноземці з Європи», — казав він, передаючи книгу до харківського видавництва. 

Він був наділений винятковим почуттям гумору. Якось розмова пана Миколи Лебедика про долю душі після смерті з науковим редактором книги, доктором педагогіки Валерієм Радулом і співавтором, професором психології Володимиром Моргуном навіяла останньому такі рядки:

«Душа в інших переселиться

і стане пам’яттю людською…

А тіло  мумією обернеться

або травинкою земною…»

Пану Миколі вірш сподобався, і він запропонував узяти його епіграфом до книги. На що пан Валерій слушно заперечив, що достроково ховати себе не варто. Але можливий і варіант епітафії на надгробку, спокійно зауважив пан Микола й посміхнувся… 

Пам’ятаймо українського патріота, педагога, соціолога й винахідника Миколу Лебедика. Зеніт його слави — іще попереду!

Павло Андрейченко, Михайло Бернацький, Надія Бобух, Петро Ворона, Наталія Врадій, Валерій Головко, Марина Гриньова, 

Віталій Зелюк, Віра Ільченко, Олена Ільченко, Сергій Клепко, Тетяна Корост, 

Володимир Кривобок, Володимир Курзанцев, Олексій Лактіонов, Олександр Мамай, 

Ким Маца, Надія Медвідь, Володимир Моргун, Олексій Нестуля, Андрій Остапенко, 

Андрій Пантелеймоненко, Ірина Петренко, 

Павло Писаренко, Андрій Пісоцький, 

В’ячеслав Прийма, Олександр Пугач, 

Валерій Радул, В’ячеслав Саленко, Анатолій Самодрин,

Ігор Синячов, Микола Степаненко, Ніна Тарасевич,  

Валентина Титаренко, Тетяна Тищенко, 

Андрій Ткаченко, Олександр Удовіченко, 

Ольга Усанова, Тетяна Устименко, 

Олексій Чепурко, Ксенія Ялова