«У давні часи коваля сприймали як людину, пов’язану з магією»

Його можна назвати ковалем, а можна — художником по металу. Уже не вперше член спілки полтавських художників «Живопис», лауреат обласної премії імені Панаса Мирного, просто майстер, який має золоті руки й відроджує народне ремесло, Анатолій Фіктянов демонструє полтавцям свої витончені, нерідко майже ювелірні ковані вироби у стилі ретро. Цього разу він представив виставку своїх шедеврів у літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного. На ній можна побачити незвичайні ковальські вироби: від середньовічних військових обладунків та зброї до декоративно-ужиткових речей та сувенірів у стилі ретро.

— Займаюся ковальським ремеслом чи не все життя. Іноді мені до рук потрапляють цікаві історичні знахідки, які доводиться реставрувати, — розповідає 52-річний Анатолій Фіктянов. — До того ж виготовляю сувеніри у стилі ретро — відповідно, мене цікавить історична екзотика. Дуже захоплює історія українського козацького руху. Свої роботи поділяю на комерційні (подарункові) й ті, що продажної цінності не мають. Загалом праця в майстерні — це для мене відпочинок від буденних проблем.

Чоловік пригадує, що все його дитинство минуло в майстерні діда, яка розміщувалася на колишній полтавській вулиці Бакинських комісарів. Дід, котрий замінив хлопцю батьків, був столяром високого класу й до того ж виготовляв ковані елементи для столярних робіт. Анатолій, який увесь час спостерігав за його роботою, тепер справляється з ковальськими інструментами не гірше за діда. 

Що й казати, давні військові обладунки у виконанні Анатолія Фіктянова мають справді химерний вигляд. Майстер наголошує, що, аби виготовити в середньовічній Європі дворянські бойові обладунки, які в кожному разі були особливими, потрібно було відвідати не одного коваля, бо всі вони мали вузьку спеціалізацію: одні виготовляли тільки шоломи, інші — кіраси, треті — зброю. Анатолій, за його словами, старається бути універсалом. До речі, виготовлена ним кольчуга має чималеньку вагу (недаремно в давні часи була така професія — воїн). А от аби її створити, потрібно володіти певними ковальськими прийомами, констатує майстер. Є тут і модель шолома, яка називається «раковою шийкою», і татарський щит, який використовували козаки під час військових походів, і пернач із булавою. 

Одна з його останніх робіт, представлена на виставці, — металева обкладинка на застібці для дореволюційної релігійної книги, на якій складали присягу ті, хто вступав до лав козацтва, її подарував пану Анатолію один із представників козацької організації (до речі, і сам майстер має чин полковника українського козацтва). Релігійні книги в металевих обкладинках Анатолій Фіктянов побачив в одному з музеїв на території Києво-Печерської лаври, от і вирішив зробити подібний екземпляр.

Оскільки він працює не лише з металом, а й із деревом та каменем, то змайстрував зокрема й посагову скриню, оздобивши її металевими елементами. Нагадує, що до революції за розміром скрині визначали, багатою чи бідною була наречена. Майстер зробив її завдовжки з метр, а при оздобленні використав особливу технологію просічення металу. Це коли робиться викройка з паперу й обкреслюється на листі металу, а потім висікається й обковується. А от зі старовинною скринькою для пожертв, зробленою в такому ж стилі, у пана Анатолія взагалі пов’язана ціла філософія: аби щось отримати в житті, неодмінно маєш щось віддати. 

Представив на виставці й серію жіночих прикрас — дукачів, які свого часу носили на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині. Вони складаються з монети й металевого банта, іноді прикрашеного камінням. «За дукачем багато чого можна було сказати про жінку, — стверджує майстер. — Я вивчав дукачі різних регіонів України (коваль має володіти інформацією з різних сфер знань), вони відрізнялися між собою. Скажімо, дукачі Полтавської губернії називалися «рогатими».

Анатолій Фіктянов пишається й колекцією наконечників для стріл. «Якщо ми з вами зайдемо в історичний музей і побачимо наконечники для стріл, їх буде від сили 10, різних за конструкцією. Я ж зробив таких наконечників аж 32!» — зауважує.

— А тепер я вас трохи розсмішу. Іноді мені доводиться виготовляти й магічні амулети. Оцей називається «На грошовитого кавалера». Такий сувенір дарують незаміжнім жінкам. Та найцікавіше те, що всі, кому їх подарували, і справді невдовзі вийшли заміж за успішних грошовитих чоловіків, — сміється пан Анатолій. — Хоч узагалі-то в давні часи коваля сприймали як людину, пов’язану з магією. Уявіть собі середньовіччя, коли чи не найціннішою матеріальною річчю в людей була дерев’яна лопата, обкована металом. А коваль володів магічною здатністю — міг здійснити будь-яку мрію: власноруч виготовити найдорожчі предмети з металу. 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора