Із когорти полтавського козацького роду

Науковцям у сфері авіації й космонавтики добре відоме ім’я Олександра Кованька (1856—1919 рр.) — генерал-лейтенанта, який уперше в світі використав польоти на аеростатах для наукових досліджень атмосфери. Він же є ініціатором будівництва апаратів і дирижаблів, активним учасником становлення авіаційної справи наприкінці ХІХ — початку ХХ століть. Особисто здійснив 80 польотів на аеростатах, а 1886 року — першу у світі аерофотозйомку. За низку винаходів та користь повітроплавальній науці на Всесвітній виставці в Сан-Луїсі (США) був нагороджений спеціальною медаллю, а на Всесвітній виставці в Парижі удостоєний Гран-прі. Мав близько 60 патентів на різні винаходи. 

Своїм походженням (народився майбутній пілот-астронавт, за одними даними, у Полтавській губернії, за іншими — в Санкт-Петербурзі) Олександр Кованько був тісно пов’язаний із нашим краєм. Такий висновок робить кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Полтавського музею авіації і космонавтики Ірина Пістоленко. 

Олександр Кованько є нащадком сотника Полтавського полку Петра Кованька. Кованьки — старовинний український козацько-старшинський рід, засновником якого був  Олексій (Олешка) Кованько — старосанжарський сотник (1659 р.), полтавський наказний полковник (1664 р.) і полтавський городовий отаман (1674—1678 рр.). На початку ХХ століття Кованьки вже значаться як дворянський рід у Полтавській губернії. Варто згадати представників роду Олександра Матвійовича, котрі в Полтаві у дні революції та в період смути 1917—1922 років зазнали глуму: переслідування, розстрілів, про що дають нам знати щоденникові записи полтавського лікаря Олександра Несвіцького (1855—1942 рр.): «1919 г. 20 января. Сегодня хоронили Аллу Даниловну Бехтееву и ее отца Данила Николаевича Кованько, убитых 5 января. Сын Данила Данилович, смертельно раненый, умер в богоугодном заведении. Большевики заняли Кадетский корпус. 24 января похоронили Данила Даниловича Кованько».

«1919 г. 29 июля. Уходящие из Полтавы советские власти захватили как заложников генерала Четыркина, полковника Кованько…  9 сентября в Бахмаче большевиками расстреляны взятые в Полтаве заложники: полковник Кованько, генералы Аникеев и Липянский». Таких жахіть зазнав дворянський рід Кованьок. 

У Полтавському музеї авіації і космонавтики Олександру Кованьку як фундатору військового повітроплавання присвячено окремий стенд, що розповідає про його наукову діяльність. 1887 року команда Олександра Матвійовича підготувала політ повітряної кулі для наукових спостережень. Це наукове дослідження зацікавило Володимира Гіляровського (1855—1935 рр.), журналіста, письменника, спортивного діяча. З-під його пера з’явився нарис (спогад) під назвою «Полет Д. И. Менделеева», який побачив світ у 1900-х роках. У ньому згадується й Олександр Кованько. Уривок із цього мало кому відомого твору подаємо нижче:

«Полное солнечное затмение наблюдалось в Московской губернии 8 августа 1887 года, и местом для научных наблюдений был из-бран г. Клин, куда я и прибыл ночным поездом Николаевской железной дороги, битком набитым москвичами, ехавшими наблюдать затмение.

В четвертом часу утра было еще темно. Я вышел с вокзала и отправился в поле, покрытое толпами народа, окружавшего воздушный шар, качавшийся на темном фоне неба…

В 6 часов утра молодой поручик лейб-гвардии саперного батальона А. М. Кованько скомандовал:

— Крепить корзину!

В корзину пристроили барограф, два барометра, бинокли, спектроскоп, электрический фонарь и сигнальную трубу. С шара предполагалось зарисовать корону солнца, наблюдать движение тени и произвести спектральный анализ.

В 6 часов 25 минут к корзине подошел встреченный аплодисментами высокий, немного сутулый, с лежащими по плечам волосами, с проседью и длинной бородой профессор Дмитрий Иванович Менделеев. В его руках телеграмма, которую он читает: «На прояснение надежда слаба. Ветер ожидается южный. Срезневский».

Менделеев и Кованько сели в корзину, но намокший шар не поднимается. Между ними идет разговор. Слышно только, что каждому хочется лететь, и наконец г. Кованько уступает просьбам Менделеева и читает ему лекцию об управлении шаром, показывая, что и как делать.

Менделеев целуется с Кованько, который вылезает из корзины. Подходят профессор Краевич, дети профессора и знакомые. Целуются, прощаются… Начинает быстро темнеть.

Кованько выскакивает из корзины и командует солдатам:

— Отдавай!

Шар рвануло кверху, и при криках «ура» он исчез в темноте…

Как сейчас, вижу огромную фигуру профессора, его развевающиеся волосы из-под нахлобученной широкополой шляпы… Руки подняты кверху — он разбирается в веревках…

И сразу исчезает… Делается совершенно темно… Стало холодно и жутко».

Олександр Кованько згадується тут як організатор запуску повітряної кулі, свідком якого і став Володимир Гіляровський. А його нарис став документальним свідченням 

наукового експерименту. 

Як розвивалися події далі, розповість уже згаданий науковець Ірина Пістоленко: 

«1887 року команда О. М. Кованька підготувала політ повітряної кулі для наукових спостережень (зокрема сонячного затемнення) та проведення низки наукових експериментів. Їх здійснив у серпні того року Д. І. Менделєєв — відомий учений, автор понад 500 фундаментальних праць із хімії, фізики, метрології, повітроплавання, метеорології тощо. Тривалість польоту становила 2 години. Куля досягла висоти 3 550 метрів, подолавши відстань 90 кілометрів. То був перший політ із науковою метою на повітряній кулі, що була побудована в Російській імперії. Результати вчений виклав у статті «Повітряний політ із Клина під час затемнення». Про цю важливу подію в історії повітроплавання й науки, про людей, які підготували та здійснили політ, розповідає з допомогою фотознімків, копій документів та інших музейних засобів окремий стенд, присвячений О. М. Кованьку в Полтавському музеї авіації і космонавтики.

До речі, Володимир Гіляровський (нащадок запорозьких козаків) неодноразово відвідував край, куди сягають корені Олександра Кованьки. Так, у 1899—1900 роках він перебував у Полтавській губернії, зокрема на малій батьківщині Миколи Гоголя — у селі Василівці. Гіляровський мав хороші стосунки з нащадками родини Гоголів, а саме із Софією Данилевською. Вона згадує один випадок, що трапився з Гіляровським, коли той гостював у гоголівській садибі: «Ішов він подвір’ям, раптом, звідки не візьмись, назустріч йому розлючений бик. Інший розгубився б, а Гіляровський схопив його за роги та з такою силою, що той навіть головою не міг ворухнути». Про цей неординарний випадок із письменником часто згадували в сім’ї. Ось такі вони, перипетії життя роду Кованьок та їхнього оточення, якимось чином пов’язані  з Полтавщиною.

Валентин САКУН,

краєзнавець