Його кредо — чесно прожити відведене Богом життя, робити людям добро

23 лютого цього року відзначає свій 80-річний ювілей Микола Опара. Про життєвий шлях і трудову діяльність відомого на Полтавщині сільськогосподарського діяча, науковця добре знають аграрії області й України загалом. Він дуже чуйна, добра, творча, наполеглива, принципова людина, завжди займає активну життєву позицію. «Найстрашніше в житті — це байдужість, адже вона має вбивчу силу», — це один з його життєвих принципів. Микола Миколайович — оптиміст, завжди турбується про людей, робить добро для них, хвилюється за долю землі, за яку віддали життя мільйони українців і яку нині захищають воїни на Сході держави.

Як заступник голови з наукової роботи громадської спілки «По-лтавське товариство сільського господарства», він турбується про розвиток органічного землеробства, яке започатковано на Полтавщині в ПП «Агроекологія», адже це стало іміджевою карткою України. Коли в нього запитують, чи хотів би прожити життя інакше, він відповідає майже одне й те ж: «Дещо б змінив, наприклад, іще краще поводився б із друзями, колегами й тими людьми, з якими мені доводилося довгий час працювати, але іншого життєвого шляху не хотів би. Чесно прожити відведене Богом життя, робити людям добро — це моє кредо».

Розвиток органічного землеробства, турбота про виробництво екологічно чистої продукції, здорове харчування дітей, зміна філософії мислення людей у суспільстві щодо цього, підготовка майбутніх кадрів є щоденними кроками в роботі Миколи Опари. У засобах масової інформації постійно звучать його слова, які надихають на оптимізм і дають людям можливість задуматися над насущними проблемами. Сам ювіляр любить повторювати: «Моє життя вишите різнокольоровими нитками».

Із дитинства сільського хлопчину вабила природа. Він увесь час мріяв пов’язати своє життя  із землею. На щастя, так і сталося. Спочатку школа, сільськогосподарський технікум, робота агрономом у колгоспі, армія, Полтавський сільськогосподарський інститут, комсомол, потім захист кандидатської дисертації, викладання в сільгоспінституті, партійна робота, посада керівника науково-виробничого об’єднання «Еліта», повернення в аграрну академію на посаду проректора з наукової роботи. Нині він професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова. Не уявляє свого життя без навчання, виховання, спілкування зі студентською молоддю.

Микола Опара — кандидат сільськогосподарських наук, доктор філософії, заслужений працівник сільського господарства України, відмінник аграрної освіти, ветеран праці. Нагороджений медалями «За трудову доблесть», імені Терентія Мальцева, відзнакою «Знак Пошани» Міністерства аграрної політики та продовольства України, почесною відзнакою Національної академії аграрних наук України, багатьма почесними грамотами, дипломами. Усі ці звання й нагороди свідчать про його чималий внесок у життя області й України загалом.

Микола Миколайович відзначається глибокими знаннями аграрного виробництва, вмінням запроваджувати нові технології, вимогливістю до себе й підлеглих, відповідальністю. Він працював пліч-о-пліч із Федором Моргуном, знаним у Радянському Союзі вченим, аграрієм і керівником. Під час роботи ювіляра в обласному комітеті партії відбулося широкомасштабне запровадження на Полтавщині безплужного обробітку грунту. У цьому процесі Миколі Миколайовичу випала роль не спостерігача, а безпосереднього учасника, за що він був заслужено нагороджений медаллю імені Терентія Мальцева. У той час було багато розмов, диспутів, що нібито запровадження «безвідвалки» проводиться лише вольовими методами. Звичайно, це не так. І таку позицію у  виступах перед різними аудиторіями підтверджує й від-

стоює Микола Миколайович. На думку Миколи Опари зважав і завжди її поважав Федір Моргун. 

Як учений, котрий присвятив своє життя служінню народу, Микола Миколайович переймається нинішнім ставленням до землі, з якої хочуть взяти якнайбільше прибутків, не думаючи про те, що залишимо нашим нащадкам. «Ми не прибульці з інших світів, ми народилися на цій землі, відтак вона є для нас домом. Як рослина черпає із землі живильні соки, так і людина бере від неї силу. Справжнім національним багатством є грунт, якому природа надала унікальну властивість — родючість. І якщо ми й надалі бездумно, не по-господарськи ставитимемося до нього, то можемо перетворити його на мертвий субстрат. А якщо цей природний організм зникне, то зникне й людство», — стверджує Микола Опара.

Грунт не можна вважати невичерпним даром природи. Його родючість у природних умовах створювалася тисячоліттями. Наприклад, встановлено, що для природного відновлення 1 см зруйнованого гумусного шару грунту необхідно 300—600 років. Щорічно у світі понад 20 млн. га в минулому родючої землі стають непридатними для сільськогосподарського виробництва, а ще 6 млн. га перетворюються на пустелю. Лише в африканських країнах, які розташовані на північ від Сахари, за останні 50 років на пустелю перетворилися 65 млн. га родючої землі.

Особливе занепокоєння викликає показник, який визначає родючість грунту, — це вміст гумусу. За останні 100—120 років родючість грунту України скоротилася на 10—12%. Наші чорноземи вже не вважаються найродючішими у світі. Про це свідчить хоча б той факт, що вміст поживних речовин в українських грунтах став у 2,5—3 рази нижчим, ніж у грунтах Західної Європи. Унаслідок інтенсивного обробітку земля й надалі виснажується, її родючий шар тоншає. За десятиріччя ми втрачаємо 7% родючого шару землі. Але говорити нині про сучасні методи ведення сільського господарства, отримання високих прибутків, покращення життя людей без істинного господаря землі, а не землекористувача-орендаря марно. Наше багатство — не нафта, не природний газ, не залізна руда і не золото, наше багатство — це родючий грунт, чисте повітря і прозора вода. Пам'ятаймо об'єктивну істину: планета Земля в нас одна.

Підтвердженням цих тривожних слів є жорстока експлуатація землі з використанням отрутохімікатів і синтетичних міндобрив, вирощування прибуткових монокультур, відсутність науково обгрунтованих сівозмін, як і використання органічного землеробства з виробництвом і широким застосуванням органічних добрив, ігнорування вирощування багаторічних трав. На жаль, на нашій землі відсутній істинний господар, є лише землекористувач-орендар. 

26-й президент США Теодор Рузвельт іще у ХVІІІ столітті зауважив, що «фермер, який знекровлює землю й залишає її своїм дітям зовсім немічною, є жалюгідною істотою! Хорошим фермером є той, який перетворює свою землю на джерело добробуту й забезпечує своїх дітей, хто залишає землю в спадок у кращому стані, ніж отримав, і про це має дбати й держава».

Інше питання, яке турбує Миколу Опару, — це непродумане, варварське спалювання на полях стерні й соломи. Він із тривогою ставиться до цієї проблеми ще з часів його роботи в сільськогосподарському відділі обкому партії: «На жаль, навіть деякі вчені зауважують, що спалювання є ефективним заходом для зменшення чисельності шкідників і хвороб. Хочеться спитати у таких «великих» вчених: а хіба вогонь, знищуючи шкідників і хвороби, залишає живими корисних комах, дощових черв’яків, мікроорганізми? Під час спалювання гинуть корисні мікроорганізми, водорості, мезофауна, особливо дощові черв’яки й інша біота, яка відіграє важливу роль в утворенні органічної речовини, формуванні структури грунту. На природних угіддях вогонь знищує насіння й коріння рослин, пошкоджує нижні частини дерев і кущів. Однак дехто продовжує спалювати, не думаючи про те, якої шкоди завдає всьому сущому на землі».

Не можемо не наголосити на ще одній проблемі, яка хвилює нашого ювіляра, — це знищення чи пошкодження об’єктів рослинного світу. Ліс та лісосмуги захищають місцевість від розмиву й вітрів, нагромаджують сніг, сприяють збереженню грунтової вологи, а можливо, і підняттю горизонту грунтових вод. Він називає ліси важливим, найбільш надійним і вірним регулятором атмосферних опадів, наших річок, озер і джерел. Тож давайте глибоко замислимося над цим. Збережімо й примножмо те, що було створене багаторічною працею наших попередників, які зберегли наші чорноземи від суховіїв, створили сприятливі умови для одержання високих і стабільних урожаїв.

Іще один проблемний аспект, на якому наголошує Микола Миколайович, — це розвиток скотарства. Важливість галузі молочного скотарства є незаперечною: окрім того, що молоко є головним продуктом, який забезпечує організм людини білками, а молокопродукти відіграють ключову роль у розвитку дитячого організму, молочна галузь ще й надає селянам робочі місця. 

Варто зазначити, що на різних посадах наш ювіляр працював чесно, добросовісно, самовіддано і творчо. За часів Федора Трохимовича в області щороку відбувалися по дві конференції з питань соціальної перебудови села. Микола Опара приділяв значну увагу розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів: велася активна широкомасштабна робота з будівництва шкіл, клубів, дитячих садочків, будинків побуту, олійниць, круподерень, упорядкування населених пунктів. Існувала вимога, згідно з якою кожне господарство мало щорічно побудувати мінімум десять будинків для селян. Один із позитивних прикладів — прискорена розбудова Решетилівщини.

У нашого славного ювіляра є одне потаємне хобі: уже понад 40 років він веде щоденник погоди, у якому щодня відмічає температуру, вологість повітря, напрям вітру, хмарність тощо. У ті дні, коли Микола Миколайович відсутній, цим займається його люба донька Надія, яка також уже кандидат сільськогосподарських наук, доцент і викладач у Полтавській державній аграрній академії.

Микола Опара — справді людина землі, яких мало... Тож щиро вітаємо нашого ювіляра з днем народження!

Хай добрий ангел береже повік

Вогонь зорі, 

що долею зоветься.

Життя, неначе вишитий рушник

Багрянцем калиновим 

усміхнеться.

Нехай волошками цвітуть 

літа прекрасні,

Нехай здійсняться 

тисячі бажань,

Щоб доля дарувала 

тільки щастя,

Добра бажаємо багато вам.

Хай дім ваш минає біда

І будуть веселими будні 

та свята,

Як чиста джерельна вода!

Ваші друзі, колеги

 Герой Соціалістичної Праці, Герой України С. С. Антонець,

Герой України І. М. Балюк, 

Герой України Т. М. Корост,

Герой України О. Г. Коросташов, І. О. Гопей, Б. В. Чичкало, 

В. І. Аранчій, М. І. Іванченко, 

В. М. Писаренко, 

В. М. Самородов, 

М. І. Ляпаненко, О. Ю. Міщенко, В. П. Кібальник, Ю. О. Сенчук, 

В. Ф. Шаповал, 

В. Я. В'юницький, 

О. П. Шепітько, В. В. Кривобок, 

В. П. Марченко, Р. Ю. Морозов, В. Л. Вільховий, А. О. Радченко, 

Є. О. Терещенко, 

М. О. Хворостян, В. К. Руденко,

С. О. Фролов