Вижив під Крутами: у Полтаві вшанували пам’ять учасника легендарного бою Демида Бурка

У неділю, 2 лютого, на фасаді Свято-Миколаївського храму відкрили меморіальну дошку учаснику бою під Крутами Демиду Бурку (Бурку-Корецькому). Він був і воїном, і священиком, і поетом, і публіцистом — ось такою багатогранною особистістю. Ініціатива встановлення меморіальної дошки належить Українському інституту національної пам’яті. За словами регіонального представника цього інституту Олега Пустовгара, загалом встановлено 

12 учасників бою під Крутами, котрі або є уродженцями Полтавщини, або якось пов’язані з нашим краєм. До останніх звитяжців якраз і належить Демид Бурко, у книзі життя якого була і яскрава полтавська сторінка. «Він своїм життям засвідчує, що не всі оборонці української державності загинули 102 роки тому в нерівному бою під Крутами. Багато з тих, хто вижив, і далі виборювали незалежність України. Демид Бурко, обравши духовну стезю, став воїном на духовному фронті, оскільки в роки Другої світової війни відновлював Українську автокефальну православну церкву, був секретарем Полтавського єпархіального управління цієї церкви, одним із організаторів (разом із дружиною Антоніною) у нашому обласному центрі Українського Червоного Хреста, який допомагав військовополоненим, рятував багатьох злиденних у ті страшні часи», — поінформував Олег Пустовгар. 

У 1941—1943 роках Демид Бурко був настоятелем Свято-Миколаївської церкви в Полтаві — саме в ній завдяки йому та Павлу Бойку богослужіння велося українською мовою. З осені 1943 року він перебуває в еміграції в Німеччині (помер на 96 році життя в місті Штутгарт, де тривалий час був настоятелем церкви Святого Духа). Чи не найголовнішою його працею стала збірка нарисів «Українська автокефальна церква — вічне джерело життя».

 «Поміж тих, хто ввів у на-уковий обіг відомості про цю унікальну особистість, варто найперше згадати нашого відомого земляка Петра Ротача, — наголосив історик-архівіст, голова Полтавського міського осередку товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Тарас Пустовіт. — Він дуже ретельно досліджував періодичні видання 1940-х років, листувався з українською діаспорою і в 1997 році вперше опублікував у «Полтавських єпархіальних відомостях» грунтовний твір про Демида Бурка та його подвижницьку діяльність. Продовжив дослідження, щоправда, в дещо іншому форматі відомий полтавський історик і краєзнавець Віктор Ревегук. Науковці встановили, що в бою під Крутами брали участь 6 майбутніх священиків. Оскільки Демид Бурко є автором спогадів про збройне зіткнення підрозділу російської Червоної гвардії із загоном курсантів та козаків біля залізничної станції поблизу селища Крути, завдяки йому ми знаємо ім’я іще одного земляка-«крутянця» Ігоря Геращенка — сина священика з Новосанжарського району».

Як зазначив Олег Пустовгар, відкриття меморіальної дошки стало можливим завдяки сприянню місцевих депутатів-«свободівців», а також усім, хто пожертвував кошти на цю добру справу. «Я звертався до різних фракцій, але підтримали ініціативу тільки депутати від ВО «Свобода», за що їм велика дяка. Значну частину коштів на виготовлення меморіальної дошки вніс заступник голови Полтавської обласної ради, колишній боєць полку «Азов» Анатолій Ханко. Також певну суму пожертвував депутат обласної ради Ігор Скляр, іще до збору коштів долучилися парафія Свято-Миколаївського храму на чолі зі священиком Олександром Дедюхіним, Полтавський осередок ГО «Справа громад», товариство «Просвіта» та співробітники Українського інституту національної пам’яті, — перерахував Олег Пустовгар. — А сам процес її виготовлення організували депутати Полтавської  міської ради Тарас Синяговський та Юліан Матвійчук».

Насамкінець пан Олег повідомив: «Ми ініціювали встановлення пам’ятного знака, на якому були б викарбувані прізвища всіх полтавців, котрі брали участь у бою під Крутами, і домагатимемося його створення. Уже маємо обнадійливі заяви із цього приводу від очільників міста». 

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора

До речі. Як повідомляє Інтернет-видання «То є Львів», єдиний учасник легендарного бою 1918 року під Крутами Матвій Данилюк, котрий на ту пору був у лавах юнкерів Київської юнацької військової школи імені Б. Хмельницького, побачив Україну незалежною. Проживаючи в невеликому селі Ватинець Волинської області, він досяг 103-річного віку й до останніх днів не полишав улюбленого заняття — риболовлі. Односельці покійного діда Матвія, котрий мав шану й авторитет у селі, розказують, що участю в бою під Крутами той ніколи не вихвалявся й багато років тримав зашитим у подушці прапор, проте навіть за радянських часів вітався національним гаслом: «Слава Україні!». 

Пішов із життя Матвій Данилюк у 1994 році, ставши єдиним героєм Крут, хто таки дочекався омріяної незалежності України.