Керівництво трикотажної фабрики «Мрія» продало квартири разом з їхніми мешканцями

До редакції Інтернет-видання «Полтавщина» звернулися мешканці будинку на вулиці Олени Пчілки, 48. Три жінки розповіли, що прописані у квартирах і мешкають у цьому будинку понад 25 років, але зараз їхні помешкання продали без їхнього відома та змушують виселитися.

Історія мешканців будинку

Ірина Міхайлік, Тетяна Євтушенко та Любов Собакарь працювали на трикотажній фабриці «Мрія». Саме ця фабрика побудувала гуртожиток на вулиці Олени Пчілки (Луценка), 48, де ці три жінки й інші робітники фабрики отримали помешкання. Тетяна Євтушенко та Любов Собакарь мешкають там із 1994 року, а Ірина Міхайлік — із 1997-го.

За словами жінок, вони також брали участь у будівництві гуртожитку, крім того, їхня прописка за цією адресою вказана у паспортах. Нещодавно жінки звернулися до керівників фабрики за довідками про місце проживання, однак їм відмовили. Натомість видали довідки про реєстрацію, де вказано, що жінки є квартиронаймачами.

Фабрика будувала той будинок для працівників, і до 2007 року ця будівля мала статус гуртожитку. Але напередодні виходу закону, який дозволив приватизацію житла в гуртожитках, фабрика переобладнала його під житловий будинок. 18 грудня 2007 року відповідне рішення підписав тодішній міський голова Андрій Матковський.

Любов Собакарь розповіла, що будинок був переобладнаний із порушенням: гуртожиток був побудований так, що кухня мала бути спільною, а під час переобладнання її просто розділили навпіл, залишивши вентиляцію лише в одній частині. Однак більшості мешканців такі недоліки не збентежили, вони почали викуповувати свої помешкання в колективного підприємства. Тоді, за словами жінки, ціни були встановлені такі: для тих, хто працював на той час на фабриці, — 

10 тис. грн. за однокімнатну квартиру та 15 тис. грн. — за двокімнатну. Для тих, хто вже не працював, — 20 тис. грн. за однокімнатну, 30 тис. грн. — за двокімнатну.

У 2009 році Любов Собакарь пішла на фабрику та повідомила, що не може викупити квартиру через те, що не має роботи. А вже пізніше вартість квартир підвищили: однокімнатну — до 80 тис. грн., двокімнатну — до 100 тис. грн. Тоді було викуплено близько 30 квартир.

Навесні 2019 року на фабриці «Мрія» організували зібрання мешканців будинку, повідомивши про нього через тих, хто працює на фабриці. Новий власник фабрики, який має контрольний пакет ваучерів, повідомив мешканцям, що ті, хто не викупив квартир, повинні їх викупити протягом 6 місяців, та підвищив квартирну плату до 20 грн. за квадратний метр. Вартість квартири Любові Собакарь, за словами власника фабрики, становить 6 тис. доларів.

До листопада 2019 року мешканці будинку викупили ще 27 квартир, залишилися лише 3 квартири — ті, в яких прописані Ірина Міхайлік, Тетяна Євтушенко та Любов Собакарь, а також їхні рідні. Любов Собакарь зверталася на початку листопада до керівника фабрики Надії Твердохліб із проханням укласти з нею договір оренди помешкання, доки вона знайде гроші, щоб викупити його, але їй відмовили.

Відповідно до інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з 28 листопада 2019 року квартира, в якій прописана Тетяна Євтушенко та її родина, належить Марині Борсуковій. Із 3 грудня 2019 року квартира, у якій прописана Ірина Міхайлік та її родина, належить Олександру Борзовцю, а з 13 грудня 2019 року квартира, у якій прописана та мешкає Любов Собакарь із родиною, належить Миколі Литвиненку.

Тобто колективне підприємство «Полтавська трикотажна фабрика «Мрія» продало квартири разом із прописаними там людьми. До того ж, за словами мешканців, про продаж квартир заздалегідь їх не попереджали.

Пояснення юриста Дмитра Сінного

Юрист Дмитро Сінний пояснив, що мешканці гуртожитку не могли приватизувати своє помешкання тому, що це був гуртожиток і він належав колективному підприємству фабрики «Мрія». У 2009 році вийшов закон, який дозволяв приватизацію житла в гуртожитках, але КП «Мрія» встигло надати гуртожитку статус житлового будинку. Тоді мешканці знову втратили можливість приватизувати квартири, адже вони належали фабриці, а отже — трудовому колективу.

До комунальної власності будинку не передали. А рішення про продаж квартир приймали на засіданні трудового колективу, який мав ваучери (сертифікати), — люди мали колективне право власності на фабрику та будинок. Але з’явилася людина, яка, найімовірніше, незаконно скупила більшість цих ваучерів, тобто отримала вирішальний голос. І завдяки цьому саме вона змогла прийняти рішення про продаж і вартість цих квартир. За інформацією мешканців будинку — колишніх і нинішніх працівників фабрики, новим власником більшості ваучерів, а значить — і фабрики є Станіслав Голубов.

Сертифікати люди віддавали та продавали керівнику фабрики через комунальні борги та через те, що у 90-ті роки не вистачало коштів на життя. Гроші за комунальні послуги мешканці повинні були сплачувати фабриці «Мрія», адже будинок належав їй. Але коли накопичувалися борги за комунальні послуги, то люди продавали свої сертифікати, щоб розрахуватися з боргом. Хоча це було незаконно. Продаж квартир також є незаконним. Бо такі квартири повинні продавати через аукціон, але якщо продаж здійснений через нотаріуса, то він може бути оскаржений у суді.

За словами юриста, є питання щодо правомірності купівлі ваучерів та узурпування однією людиною права вирішувати колективні питання. Адже всі колишні працівники були співвласниками цього підприємства, доки більшість сертифікатів не скупила одна людина.

Крім того, Ірина Міхайлік, Тетяна Євтушенко та Любов Собакарь мають довідки, що вони квартиронаймачі, а отже, за ними право наймача з безоплатного найму. І в старому законодавстві, і в новому є така норма: якщо у договорі строк не встановлений, то він вважається укладеним на п’ять років (п. 1 ст. 821 Цивільного кодексу України). Більше того, у Цивільному кодексі також прописано, що якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк (п. 1 ст. 822 Цивільного кодексу України).

Отже, якщо рахувати, що Ірина Міхайлік винаймає житло з 1997 року, то нині її договір укладений до 2022 року, а для Тетяни Євтушенко та Любові Собакарь — до 2025 року. Адже жодної не попереджали про розірвання договору оренди житла. За нормами Цивільного кодексу, це потрібно зробити «...не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку договору найму житла» (п. 1 ст. 822 Цивільного кодексу України). Також, якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, тобто знову на 5 років. А у п. 2 ст. 822 ЦК України сказано, що у разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.

Дмитро Сінний зазначив, що попередження повинно бути в письмовому вигляді і з підписом отримувача попередження. А, зі слів жінок, жодних попереджень, листів чи будь-чого вони не отримували. Лише Любов Собакарь зазначила, що їх попередили навесні про підвищення квартирної плати та про те, що вони повинні викупити квартири під час загальних зборів. Але це також було в усній формі.

Позиція керівника КП «ПТФ «Мрія» Надії Твердохліб

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб зазначено, що керівником КП «ПТФ «Мрія» є Надія Твердохліб. Працівниця «Полтавщини» зателефонувала їй, щоб дізнатися, чому квартири разом із прописаними там людьми продали без попередження та чому не залишили переважного права на купівлю цих квартир за наймачами, які там прописані? Що робити жінкам, які фактично залишаться без даху над головою? Крім того, залишається питання щодо ціноутворення вартості квартири: яким чином та хто встановлював ціни? На жаль, Надія Твердохліб відмовилася коментувати цю ситуацію.

— Я думаю, що воно вам не треба. Це особиста проблема тих людей, і я не обговорюватиму її по телефону, — відповіла вона.

Керівник фабрики також повідомила, що на зустріч із журналістами в неї немає часу. Однак квартири дійсно належать чи належали підприємству, а тому його керівник точно володіє ситуацією. Під час телефонної розмови на іншу пропозицію щодо зустрічі Надія Твердохліб відповіла, що журналістам не треба «влазити в це питання».

— Там немає нашої вини. Що ви будете висвітлювати? — запитала керівник КП «ПТФ «Мрія». — Їм потрібно було не горілку пити, а думати про проблему. Для них писали оголошення, які вони зривали з дверей.

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, нові власники квартир цього року вже подали позови про визнання осіб такими, які втратили право користування житловим приміщенням. Усі справи дивним чином потрапили до однієї і тієї ж судді — Юлії Гальонкіної.

Крім того, можливо, постраждалим жінкам потрібно звернутися до правоохоронних органів, які проведуть розслідування, чи законно весь цей час з 2007-го по 2019 рік КП «ПТФ «Мрія» продавало квартири в будинку на вулиці Олени Пчілки, 48. Видання «Полтавщина» слідкуватиме за подальшим розвитком подій щодо цих справ. Сподіваємося, що людей не залишать без житла, а керівник фабрики дотримається норм Цивільного кодексу України.