Полтава потерпає від аварій на каналізаційних колекторах

Притаманна всій Україні проблема зношеності каналізаційних мереж у По-лтаві стоїть особливо гостро. У місцевих засобах масової інформації нерідко з’являються повідомлення про аварію на тій чи іншій ділянці каналізаційних колекторів — труб діаметром від півметра до метра, що забезпечують відведення господарсько-побутових стічних вод. На КП ПОР «ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ» уточнюють: таких аварійних ділянок у місті нині залишилося  38. Проте й це досить промовисте число має тенденцію до зростання, тож комунальники давно б’ють на сполох. Пікове навантаження з аварійності каналізаційних колекторів відбулося на початку 2018 року. Річ у тому, що їх споруджували здебільшого за радянських часів (у 70—80-х роках минулого століття) із залізобетону — це «ноу-хау» було вигідним, адже не потребувало значних капіталовкладень. Хоч і термін експлуатації таких залізобетонних трубопроводів не надто тривалий: 20 — щонайбільше 25 років. Бо, оскільки в побутових стоках утворюється агресивне середовище, під дією сульфатно-газової корозії бетон робиться крихким і руйнується.
Обвали грунту на колекторах відбуваються все частіше й частіше
— Якщо випалені керамічні каналізаційні труби досі цілі, хоч їх прокладали й у 40-х роках минулого століття (а каналізація в Полтаві існує з 1929 року), то залізобетонні — у вкрай жалюгідному стані, — окреслює проблему генеральний директор КП ПОР «ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ» Василь Воротинцев. — У деяких місцях останні зруйнувалися повністю. Відтак стоки течуть підземними «коридорами», що утворилися, і вимивають грунт. Там, де цей грунт структурно нестійкий, він деформується. Нагорі ж ми спостерігаємо його обвали.
Улітку, 1 липня, у Полтаві сталася надзвичайна подія, яка прогриміла на всю Україну: біля гаражного кооперативу, що на вулиці Огнівській, внаслідок обвалу грунту буквально за лічені хвилини повністю пішов під землю легковий автомобіль. Дякувати Богу, ніхто з людей при цьому не постраждав.
— Але де й коли подібне може повторитися наступного разу, ніхто прогнозувати не може. Автівку ми тоді підняли з допомогою підйомного крана, — пригадує  Василь Воротинцев, котрий регулярно об’їжджає ось такі проблемні об’єкти. — А потім треба було ремонтувати колектор. Подібні обвали грунту на колекторах великого діаметру останнім часом у Полтаві відбуваються все частіше й частіше. Ми не сидимо склавши руки — робимо все можливе. Як бачите, встановили перекачувальну насосну станцію й проклали поверхневу обвідну трубу. А роботи на цій ділянці плануємо завершити до кінця року: колектор тут працюватиме за новою схемою, пролягатиме іншою трасою — його ми відвели подалі від гаражів, аби більше не наражати людей на небезпеку. Зусиллями підприємства відновили й колектор на вулиці Шолом-Алейхема. Ви ж, певно, знаєте про транспортні проблеми, які були викликані тим, що проїзд у тому районі був закритий. Аби врятувати ситуацію, ми змушені були спрямувати на ремонтні роботи власні обігові кошти, витративши загалом понад
10 мільйонів гривень. Новий колектор зараз працює, рух транспорту відновлено.
Нині для спорудження колекторів використовують труби нового покоління: їх формують разом із внутрішньою поліетиленовою вкладкою для захисту бетону від впливу агресивного середовища. Такі трубопроводи можуть слугувати орієнтовно 80—100 літ.
— Силами підприємства можемо добратися до зруйнованої ділянки колектора на місці обвалу грунту й відремонтувати 2—3 метри труби, однак, як показує практика, частковий ремонт не дає сталого позитивного результату. Бо сотні кілометрів каналізаційних трубопроводів у місті прокладали приблизно в один і той же час, а отже, труби в незадовільному стані чи не по всій довжині. Тож нерідко буває так, що  наші працівники локально відремонтували, скажімо, 2 метри трубопроводу, а вже через якихось два місяці грунт обвалюється зовсім поряд. Бо, як правило, коли  встановлюємо насосну станцію й починаємо перекачувати стічні води, відбувається навантаження на сусідні ділянки трубопроводу, внаслідок чого їхня руйнація прискорюється, — пояснює генеральний директор. —  Так було, скажімо, на вулиці Південній, де колектор зруйнувався в одному місці, а в результаті довелося  тричі переставляти насосну станцію, збільшуючи довжину аварійної ділянки, аж поки не дійшли до місця, де років 10 тому вже був виконаний ремонт цього трубопроводу.
Відтак керівництво водоканалу вишукує можливість за рахунок власних обігових коштів виконувати заміну протяжних ділянок колекторів, аби завтра не повертатися до них знову. Хоч це нелегке завдання. Оскільки в тариф на надання послуг не закладений прибуток, підприємство змушене шукати інші джерела фінансування, братися за додаткові оплачувані роботи. Складність ремонтних робіт на каналізаційних трубопроводах і в тому, що виконувати їх нерідко доводиться в умовах щільної забудови, яка «обіймає» колектори: це утруднює доступ спецтехніки, можливість зробити значні відкоси грунту. Часто й містяни, яким ремонтні роботи «водоканалівців» завдають незручностей, обурюються. Комунальники вважають: звинувачувати їх у тому, що каналізаційні колектори, яким тривалий час ніхто не приділяв уваги, виходять із ладу, — це все одно, що хворого звинувачувати в тому, що він нездужає.
Якщо протягом 5—6 років  орієнтовно витрачати по 250 мільйонів гривень, про проблему каналізації можна забути
— Оскільки відремонтувати всі зруйновані ділянки колекторів  одночасно підприємству не під силу, аби врятувати місто від катастрофи, робимо те, що можемо: встановлюємо в каналізаційний колодязь насосний агрегат і проводимо поверхневу обвідну трубу, якою перекачуємо стоки до ділянки трубопроводу, що працює. Це тимчасовий захід. Хоч близько 20 таких тимчасових насосних станцій працюють у місті десятки років, — інформує керівник водоканалу. — При цьому маємо додаткові витрати на електроенергію (що забезпечує роботу насосних агрегатів), які не покриваються тарифом (адже зазвичай каналізаційний колектор самопливний), а отже є зайвим фінансовим навантаженням на підприємство.
Якщо на окремих ділянках зношені мережі  пролягають на глибині 3 метри, то подекуди глибина сягає 7—8 метрів — у такому разі доводиться залучати підрядників і задіювати спеціалізовану техніку. Найперше комунальники намагаються ремонтувати ті ділянки зношених колекторів, де можуть справитися своїми силами, аби врешті-решт зняти насосні агрегати, що поглинають велику кількість електроенергії.
Одна з таких ділянок завдовжки, мабуть, із 700 метрів — на вулиці Великотирнівській, де каналізаційний колектор прокладений уздовж Київського шосе. Утворене тут внаслідок руйнації трубопроводу провалля також заважало проїзду автотранспорту. Тож комунальники нині усувають проблему. Спостерігаючи за повсякденною роботою слюсаря аварійно-відновлювальної бригади служби каналізації водоканалу Сергія Решетника, який стояв по коліна у стічних водах, ми дійшли спільної думки, що маємо бути вдячними цій людині, котра щодня рятує місто від екологічної катастрофи.
Попри те, що комунальне підприємство спрямовує на локальний ремонт колекторів значні кошти, які могло б використати на поточні ремонти інших служб, енергоощадні технології, самотужки подолати проблему заміни в місті зношених каналізаційних мереж воно просто не в змозі.
— Аби каналізаційну систему в Полтаві привести до повноцінного функціонування, потрібно, за підрахунками наших фахівців, принаймні 250 мільйонів гривень на рік, — констатує Василь Воротинцев. — І якщо такі кошти освоювати щороку, то за якихось 5—6 років про означену проблему можна забути. Ми неодноразово спілкувалися з цього приводу як із міською, так і з обласною владою, готували спільні програми, але на сьогодні жодна з них не впроваджена. Думаю, обов’язково повернемося до цього питання й вестимемо діалог уже з новою владою. Звалити ж оці ремонтно-відновлювальні роботи на плечі споживачів, заклавши їх у тариф, ми просто не можемо, бо це було б для них дуже значним навантаженням. Тож шукатимемо інший вихід.
 Ганна ЯРОШЕНКО
«Вечірня Полтава»
Фото автора