Достукатися до людських душ

Композитор і хормейстер Анатолій Жданов цими днями зустрічає своє славне 80-річчя

Найкраще віддзеркалює культуру кожного народу його література та музика. Мабуть, у жодній іншій творчості не виявляються так яскраво душевні почуття й настрої людини, як у музиці та поезії. Невипадково вони не можуть існувати одна без одної, бо де словами не можна передати настрої і почуття людської душі, там на допомогу приходить музика, що за своєю природою може яскравіше їх висловити. Підтвердженням цих слів є творчість Анатолія Жданова — поета й композитора, який поєднав у своїй творчості українську поезію та музику. Своїми піснями він намагається достукатися до людських душ, сповнити їх почуттям любові до рідної землі, коханої, матері, дітей. І я вас запрошую поринути у світ життя і творчості композитора-пісенника й поета, якому 22 листопада виповнюється 80 років.
Народився Анатолій Іванович 1939 року на хуторі Попівка Диканського району в багатодітній родині. «Я родом із села, — зауважує композитор. — А в селі всі і все співає. Тихо виводить пісень мама. І дерева, здається, не шумлять, а по-своєму співають, співає й щойно зорана паруюча земля… А як дзвенить поспіле колосся!.. Скільки літ уже минуло з того босоногого дитинства, а й досі, здається, не виспівав тих пісень, що в душу мамою закладені…». Родина Анатолія Жданова не була заможною, але ніколи не втрачала людської гідності. Сім’я пережила жахливі дні окупації, втрату годувальника — батька, післявоєнну розруху та голод:
«Виростав я у куфайці,
Босоніж ходив у школу вранці,
Бачив холод і розруху,
Потрухлу їв не раз макуху —
Ось яке моє життя було…»
Життєвий шлях композитора починався з професії муляра, яку він здобув у ФЗУ. «Після закінчення училища, — згадує Анатолій, — нас, кращих учнів, направили працювати у Комі АРСР. Висадили нас із потяга на станції Няндома. Снігу було по пояс, недалеко від залізниці стояли декілька вагонів. У них ми й мешкали, працювали на будівництві залізниці Москва — Воркута, пере-їжджаючи від станції до станції». Після повернення до рідного села працював у колгоспі. «Свою творчу діяльність, — згадує Жданов, — розпочав із художньої самодіяльності в сільському клубі. Удень я працював завгаром, а ввечері йшов до клубу. В селі не було ні музичної школи, ні вчителів співів — хто як умів, так і грав чи співав. Я також самотужки навчився грати на гармошці, брав участь у художній самодіяльності, відвідував драмгурток. Певно, якісь здібності в мене помітили, і голова колгоспу направив на однорічні курси керівників театральних колективів, що відкрилися при Полтавському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя у 1959 році». Після закінчення курсів вступив до Гадяцького училища культури на диригентсько-хорове відділення. Студентом співав у хорі училища (тенорова партія), організував художню самодіяльність у селі Книшівка Гадяцького району. Йому запам’яталися репетиції, які проводив на фермі і на яких навчав доярок співати українських пісень.
Після закінчення училища Анатолій Жданов працював методистом обласного будинку народної творчості (1964—1981 рр.). Першою ластівкою у його творчій діяльності став вокальний ансамбль «Полтавка» технікуму м’ясної промисловості. «Я прийшов працювати з колективом, — згадує Анатолій, — наче спраглий до холодної водиці». Згодом його запрошують створити хор на заводі ГРЛ. То був його перший хор, і він керував ним, одночасно навчаючись у Харківському інституті культури. Хормейстер згадує: «Хор створювався на порожньому місці. Не було музичних інструментів, костюмів, навіть приміщення для репетицій. Довелося докласти чимало зусиль, щоб створити колектив. Ходили по цехах, роз’яснювали, запрошували на репетиції». У результаті кропіткої роботи нового керівника влітку 1971 року хор об’єднував понад шістдесят робітників. Зібрати хор — нелегка річ, а ще ж треба, щоб цей хор заспівав! Завдання керівника в тому, щоб хор, який складався лише з аматорів хорового мистецтва, досягнув повного злиття голосів. Потрібно було використати й гру тембрів. Анатолій Іванович говорить: «Із професійним колективом набагато легше працювати. Вибудувати аматорський колектив — це колосальна праця, адже співати в чотири голоси без музичної освіти дуже складно. Але підбираєш людей, починаєш працювати, вирівнювати спів в унісон, потім у два, три голоси. Одна річ — створити колектив, а інша — організувати його, для цього потрібно мати організаторські здібності». Так хормейстер завдяки своєму широкому музичному світогляду зумів добитися досконалості виконання. Репертуар хору був багатий і різноманітний. Це був не спів хористів, а чудовий живий орган, який звучав бездоганно під орудою справжнього митця. Скільки б він не виконував пісень, не можна було сказати, яка з них найкраща. Усі вони були надзвичайно високої й рівноцінної вартості. Золота медаль лауреата республіканського огляду — ось надбання хору «Світанок». Згодом Анатолій Іванович створив хорові колективи «Явір», «Полтавка», «Горицвіт», «Червона калина». Одне з останніх дітищ диригента — професорсько-викладацький український народний фольклорний ансамбль «Яворина». Певний час Анатолій Жданов керував заслуженим ансамблем пісні й танцю України «Лтава» та заслуженою капелою бандуристів міського Будинку культури. Усю творчу діяльність Анатолій Іванович виконував поза своєю адміністративною роботою, обіймаючи посаду директора музичної школи та директора Центру народної творчості обласного управління культури. То були його золоті роки, згадуючи про які, він, зітхаючи, приспівує: «А молодість не вернеться, не вернеться вона…». Так, то були золоті роки віри у свою творчість, любові до музики й надії на краще.
Як диригенту Анатолію Жданову належить найбільша заслуга в успіху хорових колективів. Він диригує без звичної палички, а своїми десятьма магічними пальцями. Ними він гіпнотизує співаків, витягує з них звуки, що зливаються в дивовижній гармонії. Як чародій керує цією людською оркестрою, яка від найменшого помаху його рук то плаче, то сміється. Мелодійні звуки то завмирають, то знов звучать, як далекі зітхання. Затих хор… Але відгомін лунає серед глибокої тиші, що охопила зал.
У музичних творах композитора Анатолія Жданова виділяються два струмені — ліричний та епічний. Однак у більшості їх ліричне та епічне зливаються воєдино, взаємно збагачуючись, і визнати те, що є провідним, важко. Лірика у композитора позначена душевною тендітністю й інтелектуальною витонченістю. Із ліричною тісно переплітається і друга провідна лінія в музиці — епічна. Широкий, розмашистий рух, більшого обсягу діапазон, поєднання глибокого мелодійного дихання із внутрішньою підтягнутістю й величавістю притаманні пісні «Присягаюсь тобі, Полтаво» (слова Леоніда Вернигори та Миколи Залудяка). Загалом пісні Анатолія Жданова залюбки брали до свого репертуару й інші хорові колективи. І вони не помилялися, бо з кожної його пісні дихає українська народна душа — часом тужлива, часом войовнича, часом весела. Так, ансамбль «Хорольські козаки» чудово виконував пісню композитора на слова Якова Кухаренка «Воленька-воля». Коли слухаєш цю пісню, то перед очима так і постає славне українське військо, широкий степ під палючим промінням сонця, по якому бредуть коні, а козаки зі списами, погойдуючись у сідлах в ритм кінському кроку, йдуть «воленьку козацьку захищати».
Анатолій Іванович розповідає: «На власні вірші іноді пишу пісні, але дуже рідко. Інколи автори самі пропонують тексти, іноді сам добираю. Коли слова чимось зачіпають душу, беру їх до роботи». Серед них пісні на вірші Андрія Демиденка, Дмитра Луценка, Марії Бойко, Якова Кухаренка та багатьох інших чудових поетів. Анатолія Жданова ніколи не полишав потяг до поетичного слова. Після утомливої праці, відпочиваючи від музики, він нерідко брав олівець і прямо на нотний папір переносив свої думки й почуття. Одна з пісень на його слова — «Журавлина пісня» — сповнена ліричного смутку, глибокої любові й надії, створює настрій неспокою й водночас відчуття нескінченності пташиного польоту. Мимоволі слухові враження перетворюються на зорові, і ми ясно бачимо отих журавлів, які летять над степом:
«Летять над степом журавлі,
У вирій вже летять вони.
Рукою іздаля махаю журавлям,
Прощаюсь із ними до весни».
Анатолій Жданов написав чимало пісень для хору, солістів, вокальних ансамблів. Їх виконують не тільки аматорські колективи, а й професійні виконавці: пісенно-танцювальний ансамбль «Полтава» із солісткою — заслуженою артисткою України Наталією Хоменко, заслужена артистка України Тетяна Садохіна з ансамблем «Ревізор». Першим виконавцем багатьох пісень композитора є народний артист України Василь Голуб.
Як творча людина, Анатолій Жданов втілював нові ідеї в розширення культурно-освітньої роботи в області. Він став одним з ініціаторів проведення в районних центрах традиційних обласних свят на честь видатних земляків і спорудження в Полтаві Співочого поля, на урочистому відкритті якого Анатолій Іванович диригував вокально-хореографічною композицією «Ой, на горі калина». До 15-річчя із дня відкриття Співочого поля композитор написав слова й музику пісні «Співаємо на полі Марусі Чурай», якою у виконанні майже тисячного зведеного хору відкривали пісенне свято.
Анатолій Іванович — талановита людина в усьому. Він не тільки композитор і поет, а й художник: захоплюється декоративно-прикладним мистецтвом. Його твори — різьблення по дереву, карбування, малюнки, вироби з пуху та соломки — демонструвалися на виставках у бібліотеках, клубах тощо. Він заслужений працівник культури України, автор шести пісенних збірок. Його хорові колективи стали лауреатами всесоюзних та республіканських премій, а ансамбль «Яворина» — володарем Гран-прі на Міжнародному фестивалі фольклорних колективів у Польщі.
Усе своє життя Анатолій Іванович присвятив українській пісні. На запитання, чи все він зробив для того, щоб збереглася пісня, щоб Україна нарешті стала вільною, процвітаючою країною, відповідає віршем:
«Для мене Україна, як вишня
серед квітів.
Тебе в душі, як пісню я голубив,
Мої роки не марно в ній прожиті,
Але не все для тебе, Україно,
я зробив.