«Микола Глущенко. Ризик свободи»

Цьогорічний ювілей митця, що відзначається в Україні на державному рівні, дав поштовх до реалізації цілої низки масштабних виставкових проєктів, таких, як «Барви ХХ століття» Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та київської галереї «Ню Арт», «Микола Глущенко. Без віз» Дніпропетровського художнього музею, «Сонячні краєвиди, сонячні жінки» Дирекції художніх виставок України, фондових виставок із художніх музеїв Вінниці, Херсона, Сум, Кропивницького, Одеси тощо.

Микола Глущенко був надзвичайно продуктивним художником. Його творчий спадок, за оцінками різних дослідників, сягає 10 тисяч творів. Значну частку цього колосального доробку зберігають українські музеї. За життя Микола Петрович не раз дарував свої твори музеям, їхнім придбанням для музейних збірок у той час досить активно займалася Дирекція художніх виставок. А після смерті митця вдова, згідно з його заповітом, передала Міністерству культури України ще 1 250 картин, які також поповнили державні колекції.  

Виставка «Микола Глущенко. Ризик свободи» — це спільний проєкт Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка та Дніпропетровського художнього музею. Подібний показ творчості Миколи Глущенка за масштабністю та цілісністю представленого образо-творчого матеріалу в Полтаві відбувається вперше. Хоча ще в листопаді 1959 року Полтава увійшла до числа тих міст, де демонструвалася пересувна виставка його творів. На ній експонувалися 60 картин і монотипій, виконаних протягом 1955—1958 років. «Творче обличчя цього періоду в Миколи Глущенка визначається чітко й виразно. Багато і наполегливо працюючи з натури, він став плодовитим майстром реалістичного пейзажу, поетичної краси рідної природи. Виставка його творів викликала велику зацікавленість у полтавців», — писав про автора й виставку тоді ще заступник директора музею — полтавський художник Павло Горобець. Давно відійшовши в минуле, ця виставка є цікавим фактом з історії музею, а її оцінка, висловлена Павлом Горобцем в газеті, — віддзеркаленням тогочасного офіційного погляду на мистецтво. Знайомство ж художників продовжилося і в 1962 році. Вже під час персональної виставки Павла Горобця в Києві Микола Глущенко подарував колезі свій каталог з особистим дарчим написом, що й нині зберігається в музеї.

У 2016 році на основі власної фондової колекції Полтавський художній музей (Галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка представляв виставку, присвячену 115-й річниці від дня народження Миколи Глущенка, яка привернула увагу ЗМІ та відві-дувачів. 

 Музейна збірка творів Миколи Глущенка почала формуватися ще наприкінці 1940-х років, але її базисом стали передані у 1978 році Дирекцією художніх виставок 32 картини, якраз із тих самих посмертних надходжень спадку митця до Міністерства культури України. Загалом вона складає 42 експонати, з яких 38 творів живопису і 4 — графіки.

Дніпропетровський художній музей у своєму розпорядженні має 100 творів Миколи Глущенка, більшість з яких була подарована самим автором, що й не дивно, адже Дніпропетровщина була його рідним краєм (художник народився 4 (17) вересня 1901 року в місті Новомосковськ колишньої Катеринославської губернії). Ще на початку 2021 року, здійснивши власний успішний виставковий проєкт, присвячений пам’ятній даті, Дніпропетровський художній музей радо прийняв пропозицію полтавських колег і надав із власних фондів 42 твори живопису для виставки в Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. 

Концепція виставки «Микола Глущенко. Ризик свободи» грунтується  на засадах творчості великого майстра світового мистецтва, яким, без перебільшення, був нащадок давнього козацького роду Микола Глущенко. Повсякчасно ризикуючи своєю свободою, де б він не перебував — у денікінській армії чи польському полоні, у спробах вижити в Берліні чи здолати шлях становлення в Парижі, а потім, протягом довгих років, реально балансуючи на межі загрози потрапити під гігантський каток сталінської репресивної машини, художник із повною силою виявляв своє ставлення до життя й свою волелюбність у живописі. Сміливий, широкий, необтяжений будь-якими умовностями пастозний мазок митця став характерною ознакою його творчості. Таким самим ризиковано-сміливим був і його колорит, що тримався на поєднанні, здавалося б, зовсім несумісних контрастів.

Об’ємно-просторове рішення визнаної кращою в Україні великої виставкової зали Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка організатори виставки зуміли цілком підпорядкувати створенню експозиції, в якій панує сам подих свободи, втілений у чистих,  локальних, відкритих глущенківських кольорах.

Могутній талант, висока професійна підготовка дали змогу Миколі Глущенку вільно почуватися в будь-якому жанрі живопису. Він проявив себе як блискучий майстер психологічного портрета, створивши справжню серію образів відомих діячів літератури та мистецтва — Анрі Барбюса, Ромена Роллана, Володимира Винниченка та Поля Сіньяка. Протягом усього творчого життя не припиняв пошуку в галузі автопортрета. Альбом його літографій  «12 «ню», надрукований 1928 року, миттєво підкорив Париж, а тема «ню» впевнено перебралася до живопису, де посіла одне з чільних місць.  Художник щиро захоплювався інтер’єром у живописі, його вабила квіткова натура й жанр натюрморту, але наймилішим для нього лишався пейзаж.

Пейзажиста Миколу Глущенка у всій величі його творчого дару представляє й новостворена виставка. «Я обожнюю природу», — говорив художник, повсякчас складаючи їй живописну оду, вловлюючи найтонші нюанси її стану, які передавав то м’яким колоритом, делікатним мазком і напівпрозорим тоном, то виплескуючи на полотно бурхливі емоції в експресивній манері відображення світу. 

Пейзажі Миколи Глущенка приковують увагу свіжістю барв, вражають щирістю почуттів, чарують глибоким ліризмом. На виставці їх понад 80 відсотків з усіх представлених творів. 

Початок колекції творів Миколи Глущенка в художньому музеї Полтави дала картина «Зима у Львові». Краєвид виконаний у 1945 році, коли в українському образотворчому мистецтві переважали образи війни, домінувала героїзація народного подвигу на фронті й у тилу і, певно, тільки Микола Глущенко, котрий після тривалого перебування на чужині нарешті оселився в Києві, не помічав нічого довкола, окрім мальовничої української природи. В картині митець прагнув не стільки показати багатство архітектурних  окрас Львова, скільки передати настрій огорненого пухкою біло-блакитною ковдрою й зануреного в густу снігову імлу міста, яке ще не встигло оговтатися від війни. Схожий елегійно-романтичний настрій притаманний і полотну «Осінній ранок» (1949 р.),  у прозорому ранковому серпанку якого бринить легкий смуток. 

Як пейзажиста, Миколу Глущенка надихала кожна пора року, але енергійний, життєрадісний за характером, він понад усе любив відображати весняне відродження природи, її дивовижне цвітіння, незрівнянне буяння барв — роботи «Весняний мотив» (1958 р.), «Весняна негода» (1959 р.), «Лід тане» (1960 р.), «Весняний вечір» (1965 р.), «Дощова весна. Карпати» (1960 р.) та «Рання весна» (1965 р), «Весняне цвітіння» (1970-ті рр.), «Черешня в цвіту», в яких митець намагався віднайти свою найкращу, ще не написану картину, вловити, за його ж власними словами, «ту жар-птицю, що не дається в руки».  

Художник часто подорожував, будучи «виїзним» за радянської влади, він багато часу проводив за кордоном, мав персональні виставки в Парижі, Торонто, Бєлграді, Загребі і звідусіль привозив творчі роботи. Представлені на виставці твори також немов кличуть до віртуальної мандрівки шляхами митця, що пролягли від Альп і Карпат до містечка у Швейцарії й Гурзуфа чи Кривого Рогу,  від узбережжя Адріатики й Азовського моря до порту в Одесі та пристані на Дніпрі.

Бував митець і на Полтавщині, про що свідчить емоційне й водночас документальне полотно «На будівництві Кременчуцької ГЕС (1959 р.), ліричні пейзажі «На Полтавщині», «На Ворсклі біля Сорочинців». Українською природою митець особливо захоплювався і, вирізняючи її, наголошував, що «вона ніжно-ласкава, суворо-грізна, прозоро-цнотлива, округло-чуттєва, безмежно розлога в степах, фантастично примхлива на гірських верховинах».

Пластична, чуттєва мова його живопису ставала ще більш звучною в такому складному жанрі, як «ню». Колись у передмові до паризького альбому «Douze nus de Gloutchenko» Флоран Уельс — журналіст, видавець і письменник, який дістав у Франції визнання своїми критичними статтями в галузі мистецтва, звертаючись до автора, писав: «Я переконаний, що коли ви виношували задум ваших літографій оголених жінок, то саме любов надихнула ваш талант на своє звеличення. В усіх нас закладено певний код цієї прекрасної й небезпечної гри». 

Микола Глущенко не зрадив свого захоплення оголеною жіночою натурою, ставши артистичним майстром цієї гри. Кожна його робота в стилі «ню» була неповторним експериментом із формою, фактурою, кольоровою гамою, організацією простору й об’єму. І лише відданість округлим  «рубенсівським» моделям лишалася незмінною. Художник подарував світові свій еталон жіночої краси, кажуть, у житті він так умів поводитися з жінками й так на них дивитися, що кожна почувалася першою красунею. Представлені на виставці картини цього жанру нечисленні — «Оголена біля кольорової драпіровки», «Оголена», «Оголена біля вікна», але вони додають шарму всій атмосфері виставки, вносять присмак Франції, художнього ательє молодого митця на вулиці Волонтерів, 23, й богемного життя, яке там вирувало. 

Декілька натюрмортів і чотири твори графіки посилюють враження цілісної картини творчості видатного митця, який присвятив своє життя ще до кінця не розгаданому ні сучасниками, ні нащадками пошуку «чулості фарб».

Славу й визнання Микола Глущенко пізнав ще за життя. Народний художник УРСР, народний художник СРСР, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, його персональні виставки бачили майже всі столиці світу, та найбільшою нагородою була для нього свобода творчості, як і те, що він, попри всі найнеймовірніші ризики, зумів розповісти барвами про свої почуття. 

Виставка триватиме до кінця січня 2022 року.

Світлана БОЧАРОВА,

заступник директора з наукової роботи Полтавського художнього музею 

(Галереї мистецтв)

 імені Миколи Ярошенка