Два диригенти, музика «онлайн» і новий підхід до привітання жінок

Майже рік Україна живе в режимі перманентного карантину, у зв’язку з чим у багатьох людей темп життя уповільнився. Але не в колективу міського духового оркестру «Полтава». І нехай у 2020 році музиканти дали лише чотири живих концерти, розвиток колективу не став на паузу. «Полтаві» є чим похвалитися й навіть здивувати. Про це ми й говорили з художнім керівником, головним диригентом міського духового оркестру «Полтава», заслуженим артистом України Едуардом Головашичем напередодні концерту «Чарівним жінкам», який відбудеться в міському Будинку культури 5 березня.

— Едуарде Анатолійовичу, у листопаді 2020 року оркестру «Полтава», який ви свого часу створили і яким незмінно керуєте, виповнилося 25 років. Чи вдалося якось відзначити цей ювілей, зважаючи на карантинні обмеження? 

— Звичайно, ми готували великий концерт до свого ювілею, але довелося задовольнитися проведенням розширених зборів колективу за участю керівництва галузі культури міськвиконкому. На них були вручені відзнаки й почесні грамоти учасникам оркестру — таким чином наші люди були пошановані. А щодо ювілею, то його святкувати можна протягом року, тож усі наші майбутні концерти будуть присвячені 25-річчю колективу.  

— Останній живий концерт оркестр «Полтава» дав на День міста у вересні. Чим колектив займався протягом останнього року? 

— У 2020-му нам вдалося представити публіці програми «Різдвяні зустрічі», до Дня Святого Валентина та 8 Березня. Квітневий концерт зі зрозумілих причин уже не відбувся. Напередодні Дня міста було певне відчуття, що наступні концерти теж можуть не відбутися. Тож 23 вересня на площі перед театром імені М. В. Гоголя ми зіграли великий повноцінний концерт із натяком і на святкування нашого ювілею.

Після того вересневого концерту музиканти  перейшли переважно на дистанційну роботу —  займалися на інструменті, розучували нові партії вдома. Проводили й групові репетиції з дотриманням усіх карантинних обмежень, готували нову програму. А ще взяли участь у двох «онлайн»-конкурсах, зокрема у ХХIV міжнародному фестивалі духових оркестрів, духових ансамблів і біг-бендів «LOBEZ-2020» у Польщі, запрошення на який отримали від директора фестивалю Даріуша Ледзіона, котрий знайомий з нашою творчістю з 2012 року, коли він був членом журі міжнародного фестивалю «Фанфари Ялти». У Польщі наш біг-бенд виборов перше місце, а оркестр — друге. Представили свою програму й на VІІІ міжнародному фестивалі духової та джазової музики «Фанфари Дністра». До участі нас також запросив організатор фестивалю та керівник Придністровського державного колективу «Ліберті» Дмитро Шеремет, з яким ми також знайомі по ялтинському фестивалю. Для нас була велика честь представляти Україну на фестивалях, в кожному з яких брали участь десь по 40 колективів з 11—15 країн світу. 

— Іще одна неординарна новина — в оркестрі «Полтава» з’явився ще один диригент... 

— Так, 5 листопада колективу представили диригента Володимира Смірніцького, який виграв відповідний конкурс на обіймання цієї посади. Вважаю, що це наше надбання, яке тільки на користь оркестру. Я займаюся розвитком колективу вже 25 років і переконаний, що бачення завтрашнього дня повинне розширюватися. Добре, що новий диригент — музикант нашого оркестру, який тут виріс як виконавець і соліст, знає колектив зсередини. Головне, що у Володимира з’явилося бажання бути диригентом. Він ще зовсім молодий, навіть трохи молодший за сам оркестр, але хороший музикант, аранжувальник, має бачення розвитку оркестру. У програмі 5 березня Володимир представить кілька творів у власному аранжуванні, диригуватиме оркестром. Крім того, в оркестру «Полтава» з’явився директор колективу —  і це також дуже важливо. Адже директор має займатися оркестром, як підприємством, а диригент — музикою.

Скориставшись нагодою, ми трохи ближче познайомилися з другим диригентом міського духового оркестру «Полтава», саксофоністом Володимиром Смірніцьким.

— Володимире, як виникло бажання стати диригентом оркестру?

— Поганий той актор, який не мріє про «Оскар». Я граю в колективі вже п’ять років й багато чому тут навчився. Тож захотілося привнести щось своє, до того ж постійно хочеться досягати чогось більшого.

— А як у вашому житті з’яви-лася музика? До музичної школи йшли за власним бажанням чи з примусу?

— О, то взагалі цікава історія. Я був достатньо хворобливою дитиною, тож батьки відвели мене вчитися грати на сопілці, аби розвинути легені. Так я до музики довго й ставився. Навіть у 7—8 класах сперечався зі своїм педагогом щодо того, чи буду я взагалі музикантом. Говорив, що музика — це точно не моє покликання. Тоді я вже вчився грати на саксофоні, а моїм викладачем був артист оркестру «Полтава» Михайло Парасимчук. На жаль, його вже немає серед нас. До речі, із дитинства я не пропустив практично жодного виступу оркестру «Полтава», і під час цих концертів Михайло Григорович мені постійно говорив: «Ти  гратимеш у цьому оркестрі!» Я тоді лише посміювався.

А в 9-му класі таки вирішив пов’язати своє життя з музикою і вступив до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка. Нині навчаюся в магістратурі Луганського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Тобто я таки заразився музичною бацилою. Хоча бували різні періоди, як у кожної  творчої  людини. Іноді думав, що з музикою вже точно покінчив…

— Легені розвинув — і досить?

— Так. Але вдячний своєму керівництву і близьким за те, що пройшов ці складні моменти і прийшов до того, що маю нині.

— А як ви стали музикантом оркестру?

— Був звичайний літній день… Раптом лунає телефонний дзвінок. Телефонує  дружина Едуарда Головашича Вікторія Сидорова  й запитує: «Володю, які в тебе плани на серпень?» Відповідаю, що ніяких. Тоді вона говорить, що зі мною хоче поспілкуватися Едуард Анатолійович. Я думаю: ого! Едуард Анатолійович сказав, що завтра чекає мене о такій-то годині на репетиції оркестру. Того ж дня я здав квитки на потяг до Одеси, куди збирався їхати відпочивати. Так і опинився в оркестрі.

— Перший виступ пам’ятаєте?

— Звичайно! То був концерт на День Незалежності України. І в моїй папці не виявилося нот одного з музичних творів. Це був, мабуть, єдиний такий випадок в історії оркестру… Звертаюся до свого гуру, який сидів поряд, — саксофоніста Олександра Бакала — і запитую, що робити. Він відповідає: «Граємо по пам’яті!» Думаю, Едуард Анатолійович  зрозумів по моєму переляканому погляду, що щось не так.

— І як же ви вийшли із ситуації? Грали напам’ять чи просто робили вигляд?

— Історія про це замовчує… До речі, а до Одеси того року я таки поїхав — місяців через три разом з оркестром на міжнародний фестиваль.

— Яку музику ви любите грати?

— Оркестрове життя гарне тим, що є багато творів, про які ти навіть не здогадуєшся, але коли роздають нові ноти, то виявляється, що є така музика. Більше того, вона тобі подобається. В оркестрі кожен інструмент має свій тембр, а кожен музикант — це певна фарба. Залежно від того, як ці фарби поєднати, вийде або веселка, або, вибачте, калюжа…

— Або картина, на яку можна дивитися лише здалеку, — жартома додає Едуард Головашич.

— Ну, останнє — однозначно не шлях оркестру «Полтава», і слухачі переконуються в цьому вже третє десятиріччя. Чим дивуватимете публіку на концерті 5 березня?

— Ми змінили назву програми, яка раніше називалася «Для милих дам», на «Чарівним жінкам» — і це значно розширило наші можливості, — знову посміхається Едуард Головашич. — Якщо в першому разі передбачалося, що подарунки жінкам мають робити винятково чоловіки, то тепер ми задіяли й наших солісток. Альона Шмельова виконає кілька дуже красивих пісень, а Вікторія Сидорова зіграє соло в композиції Девіда Форстера «Wintergame». У 2018 році ця композиція відкривала зимові Олімпійські ігри в Сеулі. Але в нас вона звучатиме в нашому оригінальному аранжуванні. Концерт вестимемо самі. Програма буде романтична, ніжна, сильна, емоційна. Сподіваюся, жінкам сподобається.

— Маємо задумку дещо шокувати новими образами, — додає Володимир Смірніцький. — Глядачі навіть уявити не можуть, в якому образі постане перед ними наш соліст Віктор Щербаков. Думаю, такого ніхто не чекає. Познайомимо слухачів і з неймовірним танго Карлоса Гарделя. У цього твору є багато аранжувань, але всі вони якісь схожі між собою. У нас же буде унікальне й цікаве прочитання цього танго. Узагалі в програмі музика буде різних стилів, часів і країн. І вона буде чудова!

Оксана КЛОЧКО

«Вечірня Полтава»

Фото з архіву міського духового оркестру 

«Полтава»