Осяйна квітка України та її поетичний розмай

Для всіх українців світу цей рік позначений вікопомною датою — ювілейним днем народження жінки високого письменницького таланту та моральних чеснот — Лариси Косач-Квітки. Відома нам із дитинства як Леся Українка, вона палко любила світ природи, майстерно відображала його особливості. Рослини пралісів Волині та луків Полтавщини або екзоти Криму й Грузії оспівані нею настільки натуралістично вірно, що це викликає подив і преклоніння перед інтелектуальними здібностями авторки, які вона розвинула завдяки самоосвіті, величезній праці.

Уже з раннього дитинства Леся спостерігала за рослинами й передала свої почуття до конвалії в однойменному вірші, який написала ще у 13 років. Велику роль у її природничому вихованні відіграла родинна традиція власноруч висаджувати рослини. При цьому дівчинка знала їхні назви не лише рідною мовою, а й милозвучною їй латиною, могла охарактеризувати ознаки та властивості. Ці Лесині дерева й кущі ростуть у різних місцях України — від села Колодяжного й аж до Києва. Столичний град прикрашають вікові кущі кизилу, які поетеса привезла з гірських монастирів Кавказу.

У Грузії росте розкішна катальпа, до якої торкалися руки великої українки. Коли вона перебувала на лікуванні в цій братній нам країні та вперше побачила в місті Сурамі квітучу катальпу, то зразу ж виділила це красиве дерево. Його вважають улюбленою рослиною поетеси. Тож кожний, хто шанує Лесю Українку, береже пам’ять про неї, може посадити катальпу, яка під час цвітіння неперевершена в своїй красі.

Разом із катальпою можна висадити іншу улюбленицю письменниці — саксіфрагу (ломикамінь). Українська назва дана рослині саме Лесею Українкою — до її твору про цю рослину вона так не називалася. Авторка порівнювала біологічні властивості ломикаменю з рисами свого характеру. Чимало вітчизняних поетів під впливом згаданого вірша написали свої поезії, у яких образ Лесі Українки — це цикл розвитку ломикаменю.

Узагалі ж поетичний сад Лесі Українки вражає своїм розмаєм. За нашими підрахунками, до нього належать понад 100 видів рослин. Тут не лише відомі нам барвінок, пролісок, береза, калина, а й такі екзотичні та унікальні рослини, як банан, гранат, платан, кедр, лавр. Геніальність Лесі Українки проявляється й у її вмінні поетично оспівати унікальні особливості рослини, навіть тієї, яку вперше побачила. На підтвердження цього наведемо лише один красномовний приклад. Коли в 1897 році їй показали в Ялті вічнозелену магнолію, то через якихось десять хвилин Леся написала:

«…Магнолія пишная

Чолом заквітчаним ніжно схилилася,

Як молода до свого нареченого.

Білії квіти тремтять 

в темних кучерях…»

Як образно, влучно й майстерно передано красу квітучої рослини! Не дивно, що саме Леся Українка та герої її творів стали взірцем для багатьох українців. Ось чому фахівці назвали їхніми іменами свої сорти рослин. Дуже приємно, що серед цих селекціонерів є й полтавці. Це насамперед знаний ірисовод зі світовим ім’ям Алла Черногуз та куратор саду бузку Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України Василь Горб. Про їхні здобутки — далі.

Тож звернімося до меморіальних рослин, названих на честь Лесі Українки. Це ранній мускатний виноград, а також троянда й жоржина з ніжними рожево-кремовими махровими квітами. Вражає красою своїх великих білих махрових суцвіть бузок сорту Леся Українка. Його вивів наш земляк із Пирятинщини Василь Горб. Його творіння в штамбовій формі — справжня окраса будь-якого саду. Тож ті, кому дороге ім’я поетеси, можуть посадити цей сорт у вікопомний рік її 150-ліття.

Увічнено й шедевр письменниці — драму-феєрію «Лісова пісня». Написана зі спогадів за 10 днів, вона вражала і вражає багатьох. Їй присвячено п’ять сортів таких рослин, як верба, гладіолус, ірис, пшениця, стрептокарпус. Не обійшли увагою й головних героїв цього твору — Мавки та Лукаша. Мавка стала улюбленицею вітчизняних селекціонерів. Її ім’я носять аж 18 культиварів, із них найбільш поширені — айстра, азалія, верба, жоржина, ірис, стрептокарпус, тюльпан, узумбарська фіалка, яблуня. Лукашеві присвячена унікальна за своїми властивостями швидкоросла верба для отримання біомаси. Селекціонерка з Кременчуччини Алла Черногуз увічнила в назвах своїх сортів вірші «Досвітні огні» (карликові іриси) та «Давня казка» (високі борідкові іриси з привабливими за забарвленням квітками).

Усе зазначене — справжня народна шана осяйній квітці України та її поетичному розмаю, меморіальний сад на честь видатної письменниці! Це найкраще підтвердження її пророчих слів, сказаних 110 років тому: «Я збагнула, що забуття не суждено мені…».

Віктор САМОРОДОВ

Олена ХАЛИМОН,

біологи-краєзнавці