Англійське кіно й полтавська вистава

Клуб європейського кіно при Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського, який створила Лариса Лисенко, відновив свою роботу після локдауну. Його нинішній керівник Тетяна Гусар на замовлення читачів представила фільм «Дами в ліловому», створений англійським режисером Чарльзом Денсом у 2004 році. На його перегляд до клубу прийшли люди різного віку й світогляду. Серед них і ті, хто побачив прем’єру вистави «Леді в лавандовому» в Полтавському академічному обласному театрі ляльок наприкінці 2020 року. Зібралися вони, щоб порівняти прочитання театральне й кінематографічне. Перед показом пані Тетяна розповіла про акторський склад фільму, зокрема зазначивши: «Режисер фільму «Дами в ліловому» Чарльз Денс каже, що ролі немов із самого початку були написані для Джуді Денч і Меггі Сміт. Одягнувши костюми того часу, ступивши на землю Корнуелл, актриси відразу увійшли в ту епоху, немов завжди жили серед тих людей, у тому будинку на пагорбі з видом на море…». 

Зазвичай у клубі показують ретрофільми, які користувачі бібліотеки бачили в дитинстві чи у шкільні роки. Цього разу вперше за історію існування клубу фільм і виставу обговорювали «по гарячих слідах». Тому було особливо хвилююче й цікаво. Тож дамо слово полтавцям. 

«Потрапити із січня у травень і літо — це казка, яку дарує фільм. Прекрасні краєвиди графства: квітник сестер, поля з квітучою лавандою, морські пляжі з незайманою природою, скелі… Чудова музика. Якщо порівнювати фільм і виставу, на яку я ходила із чоловіком, то скажу, що нашим актрисам Аллі Вітрюк і Валентині Щокіній грати було складніше. Адже у виставі були задіяні ще й ляльки, до того ж фактично вони вдвох показували всіх персонажів оповідання. А англійські актриси, котрі за віком значно старші за полтавських, — тільки двох сестер. У стрічці все відбувається надто повільно, жінки поводяться стримано — так проявляється чопорність англійців. А на сцені нашого театру завдяки режисеру Ніко Лапунову постійно відчувається рух, динаміка, напруга з кожною хвилиною зростає. Англійські акторки грають прекрасно, але не так,  як по-лтавські — з надривом, на межі пристрасного почуття і божевілля. Алла й Валентина постають перед нами великими драматичними актрисами, вони, ніби музиканти-віртуози, котрі виконують  твір на скрипці з однією струною, як Нікколо Паганіні», — поділилася враженнями одна з найактивніших членів Клубу європейського кіно Людмила Антонівна.

Михайло Андрійович, який не пропустив жодного перегляду, зазначив: «Я вперше маю змогу порівнювати виставу і фільм завдяки Клубу європейського кіно. У наш непевний час приємно переглянути стрічку про кохання. Розмірене життя двох сестер у рибацькому селищі освітлює палке почуття до юнака-скрипаля Андреа. Це показано гарно і у виставі, і у фільмі. Проте у фільмі розкриті долі багатьох персонажів, яких у виставі уособлюють лише ляльки. Мені було цікаво побачити одяг столітньої давнини, вмеблювання кімнат, паби й поведінку англійців. А ще автомобілі початку ХХ століття… А от подвійна гра наших актрис у театрі ляльок (як драматичних актрис й лялькарок) мене просто здивувала та зачарувала. Добре, що у Полтаві поставили таку виставу і показали фільм про справжню любов, якої так не вистачає людям у сучасному світі».

Оксана КРАВЧЕНКО