«На свободи шляху хай не спинять і грати!»

2011 року вийшла моя збірка поезій «Все так давно, немов і не було…». Великий її розділ називався «Вірші про Свободу» і вміщував мої переклади з білоруської мови тих поезій, що звучали на радіо «Вільна Європа»/радіо «Свобода» і були видані збірником «Верш на Свободу» (мені його подарувала полтавська журналістка Інна Снарська-Дідик, білоруська й українська поетеса). Сьогодні ці поезії актуальні, як ніколи, — і у світлі останніх подій у Білорусі, і з огляду на загрози нашій українській свободі, які ми маємо відвернути сміливими й відповідальними діями всіх, кого на свободи шляху не зупинять і грати, хто має гонор та міць лицарів і лицарес волі, воїнів світла…

Ганна АНТИПОВИЧ (ДЕНИСКО), 

заслужена журналістка України

Вірші про Свободу

(із передмови, 

написаної 2009 року)

Білорусь — одна з тих країн, де через вірші можна опинитися за гратами. Але які ж сміливі і прекрасні вірші пишуть білоруські поети — ті, котрі залишилися вірними ідеалам свободи! Збірник «Верш на Свободу» вмістив поезії, які звучали на хвилях білоруської служби радіо «Вільна Європа»/радіо «Свобода». Час від часу вечорами розгортаю цю книжку (а вона немала — 460 сторінок) і припадаю до чистої криниці мови сябрів, впускаю у своє серце і їхній біль, і їхню любов, і їхню непотоптану гордість. І думаю: свобода таки справді, мов повітря — коли вона є, її не помічаєш і не цінуєш, але коли її не стане, людина задихається й гине. Або мусить творити круг себе оазу свободи — хоча б у квадратику свого письменницького кабінету чи своєї селянської хати. А коли і це неможливе, коли носороги чи червоні свитки сунуть свої рила прямо у вікна чи двері, людина мусить іти у вигнання і звідти починати новий похід за свободою. Дивіться, довірливі українці, щоб і нас не спіткала така доля, як цвіт білоруського народу.

Ганна ДЕНИСКО

Зміцер СІДАРОВІЧ

Свобода від чогось, свобода для чогось і свобода в ім’я чогось — ось три ступені розуміння свободи, піднімаючись якими, ми стаємо усе вільнішими... На третій сходинці найбільше праці — чи не тому так мало по-справжньому вільних людей? Вони працюють невтомно, немов мурашки, але не інстинкт, а ідея веде їх до мети.

Життя — довгий тунель, але він усе звужується, звужується... Він уже налягає нам на плечі, але ти вільніший тим більше, чим далі пройшов.

Ірина ПАВЛОВІЧ

Зривають наш державний стяг —

Ми ж мовчимо,

Пагоню* топчуть на очах —

Ми ж мовчимо.

І мову рідну вже цькують —

Ми ж мовчимо.

Не дурні й не каліки ми,

А мовчимо.

У тюрми садять, воронки —

Ми мовчимо,

Людей вбивають уночі —

Ми мовчимо.

Декрет, мовляв, у них такий —

Ми мовчимо.

У душах вже незнаний страх —

І мовчимо.

Нарешті мушу закричати:

Та доки ж будемо мовчати!

 

*Герб Білорусі, за президентства Олександра Лукашенка замінений на «совєцький» «хомут» БССР.

Мариля ДЗЯРНОВІЧ

Свобода вибору поміж добром і злом —

Хіба не в цьому істинна свобода?

Той вибрав морок зла, а той — добра промінчик. 

Свобода вибору між небуттям і вічністю...

 

І хоч мало хто здатний на гречний вчинок Лота, 

Не дай нам, Боже, знову Гоморри і Содому. 

Свобода вибору поміж добром і злом —

Хіба не в цьому істинна свобода?

Валери ДРАНЧУК

Нападало снігу. Неділя.

Плоти почорнілі наділи 

білі шапки — надія

на те, що ми білоруси, 

і з цеї землі нас не зрушить, 

не вигнати, не зросійщити,

 

не вимоскалити, не обрязанити, 

не очухонити і не отожсамити 

з вусатими пацюками, 

з сортирами і матюками,

 

на те, що нас не обдерти, 

і хитрим полигачам смерти 

не обдурити наш рід.

 

Жиє Білорусь і нарід!

Вера ЛОЙКА

Як то жить без волі чоловіку?!

Воля варта жертв і боротьби.

Але на землі живуть справіку,

Жаль, не тільки Божії раби...

 

Бережуть маєтність — час марнують. 

Продають і душу, й Божий дар,

Рабство котрий рік своє святкують,

Хоч і облетів вже календар.

 

Честі і святинь, безчесні, не боронять, 

Дітям не ладують рідний кут.

Проміняли вільний лет Пагоні 

На обвитий стрічками хомут.

 

І декрети в них — понад законом,

І в культурі — кожен культурист,

Навіть в храмі Божім їх з амвону 

Все повчає православний атеїст.

 

День долає ніч, а сонце — морок. 

Безпросвітність цю, дасть Біг, переживем. 

І громадою нарешті банду зборем,

І Вітчизну вільною назвем.

Іна СНАРСЬКА (Україна)

По білому — трава,

По чорному — неволя, 

Голосить удова 

Совою в чистім полі.

 

По чорному — сніги 

Перину стелять душам,

Де велети лягли,

Там і сиріт задушать.

 

В осінніх шатах ліс 

Збирає птахів в вирій,

І в кого в душах літ — 

Згадає сни про крила.

 

Згадає з давніх днів 

Свободи таємницю:

Хто ангел в вишині,

Той на землі криниця.

 

А пращур скаже нам:

«Не будьте черв’яками...» 

І херувим, мов храм 

Осяє шлях зірками.

Роман ДЗЕНІСЮК

Вже, мабуть, літ зі сто пройшло, 

Як збіжжя на ріллі зійшло.

Де ж воленька, скажи?!

У гімнах славили нарід,

Шукали щастя — мали гніт.

Де ж воленька, скажи?!

Один союз, другий союз,

І знов — Расєя — Бєларусь.

Де ж воленька, скажи?!

Невже не надійшов той час, 

Коли з горшка дістануть нас?

Чи ж прийде він, скажи?!

Мікола КАРАЛЬОВ

На мітинг трапив я якраз 

у той найгарячіший час, 

як розганяв його спецназ.

Тож річ ясна, що ці орли 

й мені кийком були дали. 

Якби я звідти не дав ходу, 

дізнався б більше про свободу. 

А мітингу того організатори 

свободу пізнавали в ізоляторі.

Генадзь БУРАВКІН

І бачиться в нинішній зрадній імлі,

Яку не розгониш ніяк, —

У сяйві світання на дальній межі

Іде нам назустріч юнак.

 

Шляхетне юнак товариство веде:

Такі ж, як і сам, молоді.

Йому я гукну:

«Білорусе, іди!

Не стишуй, не стишуй ходи!»

 

На нивах,

Де все затоптала орда,

Чужинське каміння збери

І тих,

Хто Вітчизну розп’яв і продав,

На віки віків прокляни!

Ірина ЯНУШЕВІЧ

Мозоляста,

з кровоточиною,

і не синова,

і не доньчина,

повсякденною,

усевладною,

як життя-буття,

неоглядною,

мово рідная,

Богу вгодная,

воскресай, прошу,

всенародною,

щоб весна моя

очманіла,

мов пелюсточка,

стала біла,

засвітилася,

усміхнулася,

нервом кожним

відгукнулася:

добрим — щирістю,

щирим — щедрістю,

щедрим — милістю,

милим — рідністю,

рідним — вірністю,

вірним — дією,

всім нам — єдністю

і надією!

Юри КАРЕЙВА

Променистим раєм чистим

снився нам наш Край-Вітчизна,

а прокинулись — над Краєм

стяг Люципера вже має.

Чорт ятристий, дух нечистий

на святий наш Край вітцівський,

на Христовий стяг з Пагонею

ланцюги скував сьогодні.

Хоч свобода наша впала

і над нами длань тирана,

але вірмо: час настане —

духу тут його не стане!

Хутко знову ми розгорнем

волі стяг — штандарт з Пагонею,

Край святий, нашу Вітчизну

ми від нечисті очистим!

Югася КАЛЯДА

Переможцю! Ти всіх переміг:

і мене, і себе одночасно.

Але тут, на хресті всіх доріг, 

ти щасливий? Чи, може, нещасний?

 

Переможцю, хоч тут не бреши!

Не гарчи перед смертю, мов хорт.

Он на овиді бачиш вогні?

Там чекає вже янгол (чи чорт?).

 

Переможцю, зумів ти забути,

як спокійно на скрайку дороги.

Попіл, мрії і сни можуть бути

Нам цінніш за твої перемоги.

 

Переможцю... Зостанься в журбі

невичерпній... Бо ж смерть — не відвернеш.

Збудував постамент ти собі

Й не спромігся на нього здертись.

Валянцін ТАРАС

Не вбивай президента!*

Не варто.

Хай він сам щодня помирає від страху,

від жаху,

якого і пильна варта

не може спинить на порозі його палацу.

 

Не вбивай президента!

Не треба.

Хай він сам помирає від страху щоночі,

що усе-таки й він не вищий за небо

і пильнують за ним усевидячі очі.

 

Навіщо тобі убивать президента?

Лихоманка страху дасть йому раду.

Страх —

це його пожиттєва рента,

єдиний його набуток від влади.

 

Цокає страху невидима міна —

кара справдешня за все віропомство.

У сні, мов вулкан дише грізно країна —

повниться лавою народної помсти.

Не вбивай президента!

 

*Очевидно, це відповідь на вірш Славаміра Адамовіча «Убий президента!», за який автора ув’язнювали.

Аляксєй КАВКА (Росія)

Я солдат. Бойові ще патрони

Приховав. Приберіг і косу.

Під корогвою дядька Мирона

Варту вірності пильно несу.

 

Досить хмаритись небу і сонцю —

Вже весняний гуде кригохід,

Молодії брати-калиновці

Знов визвольний скликають похід.

 

Стяг замаяв наш зранений, караний.

Гнівом праведним стисну кулак —

На коліна, злодій-вурдалак!

Розгинайся, народе запряжений!

 

Судний день гримить з висей дозорних,

Під’яремний руйнується друз —

На шлях волі широкий і зоряний

Переможно ступив білорус.

 

Діти кривичів — люди твердої породи:

Всій мерзоті глумливій кінець надійде.

І здивуються браття-народи:

Хто гостинцем свободи іде!

Георгі ЛІХТАРОВІЧ

Дощик. Люд іде з роботи.

Раптом бачу — іскра волі:

Біло-червона серед сльоти

Пливе собі парасоля!

 

В радості з тої причини,

Ніби нас звела десь доля

Усміхнувся до дівчини,

Що тримала парасолю.

 

Ну, які там, брат, зальоти?

Просто сонечко зійшло,

Серед сірості і сльоти

Засіяло, розцвіло.

 

Хтось минає, а хтось, може,

З нею зробить крок вперед.

Не відмінять красу гожу

Ні погрози, ні декрет!

 

Бо вона прийшла не в гості —

Працювать їй тут і жить,

І не зможе краси й честі

Мракобіс заборонить.

 

Дощик перестав раптово.

Подивився я навколо:

Не сховалась над юрбою

Незалежна парасоля!

 

Не сплямований зневагою,

Ніби сонечко в руках

Дівчина несе з повагою

Біло-червоно-білий стяг.

 

Із любов’ю і надією

Я дивлюсь дівчині вслід

І укотре розумію:

Так, краса врятує світ!

Людка СІЛЬНОВА

Свобода — наче білий сніг,

Що ліг на почорніле поле,

І душам, що упали в гріх,

Про святощі вона говорить.

 

Вона нас визволить з гріхів,

Свобода — вибавлення біле.

То зграя крутиться птахів

Чи пасма сніжної завії?

 

Біжать, зникають назавжди

Вужаками в предвічнім морі,

Немов осінні дні роки,

Що сповнені покори й горя.

 

Свобода — наче білий день

Поміж минулим і майбутнім.

Ти крізь мороз до неї йдеш

Стежками предків незабутніх.

Алесь АРКУШ

Не думай про сон і поразки,

Свободу годуй із долоні,

Роздай нужденним запаси,

І викинь плеєр «Sony»,

І слухай, як стукає вітер,

Що робить подушний перепис.

Смерть — неписьменна леді —

Поставить свій підпис-хрестик.

Закутий в тягар тіла,

Шукаєш таємні двері.

Ти думав: потрібна сміливість,

А досить лише віри.

На березі вічності, в часі,

Де прахом стають вигоди,

З останнього хліба запасу

Годуєш птаха свободи.

Артур ВОЛЬСКІ

Великий Боже!

Даром із небес

справіку був для нас той хліб,

що дав нам днесь.

 

Є хліб —

і то добра вже певний знак.

Є хліб —

і щось та знайдеться до хліба.

 

Але одного разу

ми пізнали смак

свободи,

що немов зійшла із неба.

 

Проте полигач чорта,

майстра зрадних справ,

з-під носа в нас

свободу нашу вкрав.

І гострий біль,

що крає мою душу,

мов рану,

я в собі носити мушу.

 

Свободи знов

хоч трішки б звідати мені,

бо без свободи

й хліб — уже не хліб.

 

Мій Боже,

Творче ладу й в людях згоди,

прости мені,

Владико милосердний:

щоби хоч трохи вгамувати

біль нестерпний,

я хліб міняю

на ковток свободи.

Ірина БАГДАНОВІЧ

Золота ти шляхетська вольносте —

Дар небесний нашому краєві!

Два століття, як втрачено стольність,

Як страждаєм за втраченим раєм.

Чи ж для того гинули предки,

Щоб здійснилось тяжке закляття:

Щоб нам марився «дим солодкий» —

Без Вітчизни, і волі, й лицарства,

Щоб нам снилися лиш ті утіхи,

Що народи справіку мають?

Чом терпіли, як Край посікли,

Залили отрутою пам’ять?

Золота ти шляхетська вільність!

Що ж ви думали, «пани-рада»,

Знов талдичачи нам про «спільність»

Там, де назва насправді — зрада?

Так Вітчизну й привласнили інші.

І столицю, і назви сусідам

Роздали і пам’ять понищили,

Лише дивом зовсім не сконавши,

Всі забувши про націю згадки,

Окрім того, що ми — із сіроми —

Посполитої Речі нащадки

І сарматської мужности й крови!

Тут не гнулись шляхетські спини,

Кожен лицарем був од роду.

Ми нащадки такої країни,

Де шалено любили свободу.

 

Та Вітчизна відродиться в душах,

Й там уже не убить материзну!

Сяє гордо на наших кунтушах:

Нація! Воля! Вітчизна!

Ще історія змінить ракурс

Не за хитрим сусідським рецептом:

«Magnam fortunam magnus 

Etiam animus decet»*.

 

*«Великому духом личить велика доля» (з лат.).

 

Сяргей ЧИГРИН

Разом з народом моїм зостануся,

лиху дамо ми раду.

Дайте дорогу моїй Білорусі

до правди!

 

Ні перед ким мій народ не зігнувся,

звідав тягар недолі.

Дайте дорогу моїй Білорусі

до волі!

 

Разом з народом не відступлюся,

ми з кривичів впертих походженням.

Дайте дорогу моїй Білорусі

до відродження!

 

Богу за все на землі поклонюся

і попрошу милосердності.

Дайте дорогу моїй Білорусі

до незалежності!

Ала КАЖЕРА

Запалав небокрай у рожевім світанні, 

Сповіщаючи людям: ось скінчиться ніч!

За свободу свою у суворім змаганні 

Майте гонор і міць!

Майте гонор і міць!

 

Зачало вже півнеба криваво палати.

Все віщує біду. Гіркнуть води криниць.

На свободи шляху хай не спинять і грати — 

Майте гонор і міць!

Майте гонор і міць!

 

Замалює зима світ увесь чорно-білим —

Горобиновий спалах торкнеться зіниць.

Не злякають нехай вас дикунські ці жорна —

Майте гонор і міць!

Майте гонор і міць!

 

Визволяє весна всіх, хто вірить, з облоги. 

Враз злодійським штандартам усім погоріть!

Хай вам світить в дорозі зоря перемоги —

Майте гонор і міць!

Майте гонор і міць!