Письменник Володимир Мирний радив молодим триматися свого коріння, шанувати власний рід, цінувати свободу та незалежність України

Відійшов у засвіти відомий поет-«шістдесятник» Володимир Мирний. Бібліотекарі й читачі міста Полтави глибоко сумують за земляком, який був і залишиться гордістю полтавського краю.

Володимир Мирний був великим другом полтавських міських бібліотек. Він нерідко брав участь у масових заходах, які проводили в центральній бібліотеці міста Полтави, творчі зустрічі з ним часто відбувалися в міських бібліотеках-філіалах № 7 (для дорослих) та № 13 (для дітей). Поет жив по-сусідству з цими бібліотеками, приходив сюди працювати над своїми творами.

Поет, прозаїк, публіцист, перекладач Володимир Мирний народився в селі Супротивна Балка Новосанжарського району Полтавської області 1 листопада 1935 року, середню школу закінчив у Чорнухах. Після закінчення в 1959 році історичного факультету Львівського університету імені Івана Франка працював учителем у сільських школах спочатку Рівненської, потім Полтавської областей, журналістом районної газети, методистом Полтавської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, старшим на-уковим співробітником Полтавського обласного краєзнавчого музею. З 1991-го по 2000 рік Володимир Мирний очолював обласну організацію Національної спілки письменників України. 

На поетичній стежині він перебуває з 1952 року. Спочатку його публікації з’явилися в періодиці. Перша збірка поезій Володимира Мирного під назвою «Криниця» вийшла друком у 1968 році, збірка «Матіоли» — у 1970-му, «Вечірнє поле» — у 1973-му, «Монолог землі» — у 1978-му, «Літні зорепади» — у 1979-му, «Світло берези» — у 1983-му, вибрані твори «Криниця» — у 1985-му, «Багряне гроно горобини» — у 1986-му, «Фантомас» — у 1991-му, «Надія, віра і любов» — у 1994-му, «У дорозі до храму» — у 1995-му, «Вибране» —  у 1995-му, «Теплий дощ у неділю» — у 1999-му, «Сурмачка» — у 2002-му, «Сто поезій про кохання» — у 2003-му, «Життя по колу йде…» — у 2005-му, «Стукати у брами…» — у 2010-му.

***

— Майстер пензля змальовує природу фарбами, а  Володимир Мирний не менш образно передає красу рідної природи словом, — зауважила волонтерка, член читацької ради бібліотеки-філіалу № 7 Людмила Калинюк ще за життя поета. — Володимир Мирний — великий гуманіст. Він показує життя нашого народу таким, як воно є, тому вважаю його великим громадянином України. На його творах  можна виховувати молоде покоління, в чиїх руках майбутнє України. Біль за нашу країну, який звучить і в поезії, і в прозі Володимира Мирного, неодмінно знаходить відгук у серцях читачів.

«Як хочеться мені у всьому чистоти — у помислах, в ділах, у душах і в усмішках…» — написав в одному з віршів поет Володимир Мирний.

***

Вірші переважають у доробку лірика й патріота України Володимира Мирного. Як прозаїк, він став відкриттям для багатьох. Ми безліч разів чули його поезію громадянського звучання, поетичні замальовки, вірші про кохання. І раптом у нього з’явилася… сувора проза. Навіть колеги по мистецькому цеху не відразу звикли до такої трансформації таланту Володимира Степановича. «Поета Володимира Мирного ми не віддамо навіть суворій прозі», — казав на зібранні, де обговорювали прозові твори тонкого лірика, інший член Національної спілки письменників України — теж, на жаль, уже світлої пам’яті Анатолій Гальченко.

Але і проза Володимира Мирного показує: тут присутній художник… Вдалі й словесні портрети, створені ним.

— Коли читала оповідання Володимира Степановича, я ніби прожила життя своєї бабусі, яка була мені дуже близькою, — ділиться враженнями Людмила Калинюк.

Інша прихильниця таланту Володимира Мирного — доцент у галузі філології Жанна Борщ, котра зараз на заслуженому відпочинку, зізнається:

— Мені дуже болять слова поета Володимира Мирного: «Мерзне твоя мова солов’їна»...

Поезія Володимира Мирного дуже глибока. І ми звикли сприймати його насамперед як поета, хоча він пробував себе в різноманітних жанрах: окрім традиційних віршів, ним написані поезія в прозі, образки, есе, де короткий зміст і кінцівка незвичайна, вражаюча. Мова Володимира Мирного дуже багата. Які слова і порівняння він знаходив! Річка Ворскла біля Полтави в нього «вигинається і виблискує, як срібна шабля». Тих, хто потрапив у вир жорстоких обставин, Володимир Степанович намагався втішити й обнадіяти словами: «На вутлому човнику надії перепливеш бурхливий океан і приб’єшся до берега».

Простота і ясність прозових творів Володимира Мирного, вміщених у книзі «Янголи ридають в небесах», вражають. Про це казав голова полтавської «Просвіти» Микола Кульчинський. Він наголосив: у творах Мирного є простота, але не простакуватість.

 «Мій дід Василь був хліборобом, бабуся — із села. Дід казав: «Я в степу літаю, як птах», — розповідав колись один із найбільш знаних і шанованих полтавських письменників Володимир Мирний. Ось і Володимиру Степановичу навіть у поважному віці не сиділося в міській квартирі. Розмінявши дев’ятий десяток, він іще працював разом зі своєю молодшою на десять років дружиною на городі в селі, плавав у річці Ворсклі. Можливо, такий гарт від того, що він виріс у сільській місцевості, змалку зріднився з природою, від неї черпав снагу й натхнення до творчості.

Володимиру Степановичу подобалося в дачний сезон рано вранці сідати в Полтаві на Південному вокзалі в поїзд і їхати в село. «Коли їду поїздом, біля мене сидить простий полтавський люд, — пояснював, чому це йому до душі, письменник. — Я слухаю розмови. Бабуся якась розповідає про свою долю, а в мене в голові вже складається сюжет майбутнього оповідання». Так з’явився в одному з творів Володимира Мирного дід Петро — майстер на всі руки. А в однієї із селянок письменник запозичив приказку: влітку і качка — прачка (так у народі кажуть про погожий день).

1 листопада цього року Володимир Мирний мав відзначати своє 85-річчя. Проте життя його обірвалося… Прощання з поетом відбулося в Полтаві 22 липня. 

Молодим письменник радив триматися свого кореня, шанувати власний рід, цінувати свободу та незалежність України. Відтак бібліотеки міста Полтави і надалі дбайливо зберігатимуть та старанно популяризуватимуть книжки Володимира Мирного, аби на його творах виховувалося молоде покоління.

Наталія ЖОВНІР

Фото автора