Олександр РОЗУМ: «За культуру, духовність і державність потрібно боротися»

На щастя, вимушений карантин, що й досі триває в Україні, не зміг призвести до повного творчого затишшя в Полтаві. Зокрема в Полтавському літературно-меморіальному музеї Івана Котляревського з успіхом проводять заходи «онлайн». 

24 червня тут відкрилася виставка «Духовна Полтава». Її автор — добре знаний на Полтавщині фотохудожник Олександр Розум, без якого в обласному центрі вже багато років поспіль не обходиться, напевно, жодна вагома культурна подія. Цього разу майстер репортажного фото представив понад 100 світлин: яскравих, динамічних, таких, що «раз побачив — і вже не забудеш».

Відкриваючи виставку, заступник директора музею Марина Голубнича нагадала, чому Полтаву почали називати «духовною столицею», адже це поняття тісно пов’язане з ідеєю виставки. Далекого 1830 року під час подорожі полтавськими просторами російський письменник, історик, 

географ і перший видавець журналу «Отечественные записки» Павло Свіньїн зазначав, що Полтава має право називатися столицею української землі. «На початку ХХ століття місто усе частіше називають духовною столицею України, — говорила пані Марина. — І це справедливо, адже тут формувалося ядро державотворчих процесів України… Тут плекалася українська національна культура. І зовсім невипадково саме тут з’явився на світ  Іван Котляревський, який став засновником нової української літератури». 

Автор виставки Олександр Розум також щиро переконаний, що Полтаву небезпідставно назвали духовною столицею України. Він навіть створив у «Фейсбуці» сторінку з такою назвою. Та головне, що Олександр Миколайович уже багато років підтверджує це амбіційне звання міста своїми світлинами. На них зображені люди, міські події, затишні куточки й вулиці Полтави і навіть неповторне полтавське небо. Як зізнається сам фотохудожник, Полтава для нього — нескінченне джерело натхнення.

Сам же він родом із містечка Носівка, що на Чернігівщині. Олександр Розум не приховує, що походить зі старовинного козацького роду й має спільне родове коріння з гілкою титулованих Розумовських. Утім, його життя, більшість якого проминула в радянських умовах, мало чим відрізнялося від життя повоєнного покоління.

— Моє дитинство припало на 1950—1960 роки, коли дітвора виростала на вулицях, — розповів фотохудожник. — Батьки працювали, а ми «варилися» у своєму середовищі. Мій тато — фронтовик — під час Другої світової дійшов до Німеччини і в травні 1945 року був поранений вибухом ворожої міни. Майже два роки лікувався в німецьких шпиталях, там же опанував і фотомистецтво. Повертаючись у 1947 році на Батьківщину, привіз із собою два трофейні фотоапарати з начинням. Я народився 21 вересня 1952 року, але добре пам’ятаю ту диво-техніку, що буквально заворожувала. У семирічному віці я вже був доволі метикуватим хлопцем і «вивчав» фотоапарати, часом засвічуючи плівку, за що перепадало від батька. А в 1963 році мені купили перший фотоапарат «Юнкор» — примітивний, але він фотографував. Я навчився самотужки виготовляти проявники та закріпники для фотоплівки з речовин, які мама-фармацевт приносила з аптеки. Перший репортаж знімав у рідній школі. І так поступово все це стало частиною мене й пішло зі мною по життю.

Утім, Олександр Розум закінчив Чернігівське музичне училище імені Льва Ревуцького, став професійним диригентом і працював у Ніжинському драмтеатрі. Потім служив в армії й на цілих 26 років «зачепився» у військових оркестрах. Він ніколи не упускав можливості зробити фоторепортаж. Друкувався в газеті «Знамя Победы», в українських виданнях. А коли в 1998 році вийшов на пенсію, мріючи про відпочинок, зрозумів, що життя тільки починається. Так відкрилася нова книга літопису Олександра Розума, присвячена Полтаві, місту, в якому він тепер живе і в яке закоханий до нестями. 

— Нині фотографування — це моя потреба, мій кисень, моє життя, — каже пан Олександр. — Іду вулицею міста, побачив сюжет — ну, як його пропустити? Люблю знімати репортажне фото, людей, які світяться зсередини. Як щирий українець вважаю, що за культуру, духовність і державність потрібно боротися, примножуючи все прекрасне й позитивне. Навіть на своїй сторінці у «Фейсбуці» бачу, як «боти» закидають інформацію, спрямовану проти нашої держави. Боротьба між добром і злом триває…

Кожна його світлина — це окрема історія, неповторна емоція, якій фотохудожник продовжує життя. Ось фрагмент із репортажу в День Перемоги біля Вічного вогню. Старенька жінка кладе до підніжжя пам’ятника квіти. Видно, що прийшла за велінням серця, щоб віддати шану полеглим. А от останній бойовий генерал Борис Лутін, який навіть у свої глибоко за 90 знаходив сили, щоб уклонитися пам’яті загиблих. 7 травня цього року ветеран пішов за межу вічності, залишившись у пам’яті і на таких-от світлинах. На іншому фото зображена іще одна потужна особистість, яка осяяла Полтаву, — колоритний художник Віктор Трохимець-Мілютін. Йому випала доля розписувати храми міста, і навіть після смерті митця цей духовний скарб залишиться полтавцям. 

А от зафіксовано момент, коли історик, краєзнавець і доброчинець Сергій Козлов відкриває пам’ятник народному художнику з Миргорода  Григорію Ксьонзу в селі Токарі Лохвицького району, де митець знайшов вічне пристановище. Цей грандіозний пам’ятник з’явився завдяки Сергію Валерійовичу, який глибоко дослідив творчість Ксьонза, став автором проекту й профінансував його втілення в життя… На інших фото — актори Полтавського драмтеатру імені М. В. Гоголя, артисти філармонії, художники… Відомі багатьом і не відомі широкому загалу полтавці. Але всі по-своєму прекрасні.

— Олександр Розум — нащадок великого козацького роду. У нього козацька кров нуртує і гуде, — поділився своїми думками та враженнями гість заходу — настоятель Свято-Покровської церкви ПЦУ, протоієрей Микола Храпач. — Любов до людини, до Бога була закладена в нього в дитинстві. Він знімає не тільки людей на вулицях чи красиві місця, а й храми, прихожан під час богослужіння. Бо він фотохудожник від Бога. Це благочинна справа — дарувати людям свою душу, бачення, їхню історію. 

Отець Микола Храпач передав Олександру Розуму відзнаку від Парафіяльної ради як прихожанину церкви за розбудову парафії. А ще один гість заходу — голова Полтавської організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко — зауважив: «Пан Олександр приділяє багато уваги відкриттю мистецьких виставок. Він пише «літопис» міста».

— Це моє, воно сидить глибоко, — сказав Олександр Розум насамкінець. — Будь-яка мить справді неповторна, треба поспішати, фіксувати… А через роки ці фото «оживуть» і «заговорять» знову.

Людмила ПЕРЕДЕРІЙ

Фото автора

P. S. Кожен охочий може побачити виставку Олександра Розума в музеї Івана Котляревського на Першотравневому проспекті в Полтаві. Вона триватиме майже до кінця липня. «Онлайн»-презентацію виставки можна переглянути на сторінці музею у «Фейсбуці». На цих фотографіях ви можете знайти і себе.