Оповідки про Полтавщину

 

Є на Дніпропетровщині місто Апостолове, засноване у ХVІІІ столітті. Саме про нього і йтиметься. Криворізький краєзнавець та журналіст Михайло Шеремет зібрав і записав майже п’ятсот маловідомих легенд, оповідок та переказів свого краю, які увійшли до двотомника «Я родом із Варварівки», що побачив світ 2009 року в Дніпропетровську. Є в цьому виданні й дві оповідки, пов’язані з Полтавщиною і зокрема Миколою Гоголем. Пропонуємо ознайомитися з ними і читачам «Вечірньої Полтави». Знайшов ці оповідки полтавський краєзнавець Валентин Сакун.

Переказ про Апостолове

Було це років триста тому. На місці сучасного Апостолового гуляв хвилями ковиловий степ. Ніде ні душі. Лише по чумацькому шляху з ранку до ночі від Перекопу до Переволочної тягнулися валки возів із сіллю.

Старі люди переповідали, ніби з чумаками в Дике Поле забилось кілька кріпаків з-під Полтави. Уподобали місцину. Побудували хижі. Біля поселенців почали зупинятися на перепочинок подорожні. В негоду один чумак попросився в теплий куток. За кварту солі хазяїн нагодував, приготував постіль.

Чумак відразу заснув, а в дорозі не знаходив місця на возі: то там кусне, то там гризне. Мусив у казанку кип’ятити вбрання. Відтоді застерігав чумаків, аби не ночували в тому селі, бо наберуться вошей. Інакше, як Вошивим, подорожні не називали села.

Так було, поки не поселився там утікач із маєтку гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. Женився на молодій козачці. Прижили дванадцять синів-соколів. Через батька і їх звали апостолами. Чумаки лише до них напрошувалися на нічліг. А коли подорожні питали, яке це село, відповідали: «Апостолове».

Давно відійшли в інший світ дванадцять братів-апостолів. Нема вже їхніх синів і навіть правнуків, а назва тепер уже міста Апостолове досі нагадує про них.

Поїзд-примара

Неперевершений оповідник усіляких небилиць дід Юлик того вечора вивів із себе свого досить спокійного кума. Ковалеві переповідки він сприймав байдуже, а цього разу рішуче заперечив:

— Бреши, куме, та знай міру.

Дід Юлик не переставав переконувати:

— Хоч і гріх, але забожусь. Гаврило Олійник не дасть збрехати: удвох ми бачили поїзд над чумацьким шляхом.

Додому Юлій із Гаврилом вертали з Тихого Гаю після полудня. У небі срібними дзвіночками заливалися жайворонки. Цвіли волошки в житах. Радували колосом пшеничні ниви. Нараз почули чмихання поїзда. Звідки? До Куцівки не менше двадцяти верст, а до Долинської — ще далі. Повели очима в бік Братолюбівки. Що за диво? Понад чумацьким шляхом наближається поїзд із трьома вагонами. Колеса крутяться над землею: рейок нема, а чути, як колеса вистукують на стиках. Із переляку завмерли. Коли поїзд проїжджав повз них, не побачили ні машиніста паровоза, ні людей у вагонах. Прочмихав і покотив понад шляхом.

Не встигла слобода вгамуватися від оповідки діда Юлика і Гаврила, як про незвичайний поїзд заговорили на північній околиці села.

— Своїми очима бачили: їхав від Куцівки, — твердили затулинці.

Кум не переставав кепкувати з Юлика.

— Це ти розплодив брехунів.

Легенда про поїзд-примару виявилася живучою. Почув її в роки Вітчизняної війни, коли виганяли гітлерівців, неподалік Бобринця. Дідусь пригостив солдатів картоплею в мундирі. Весь вік, каже, мешкав на хуторі. Лише раз був у Помітній. Їду звідти, а назустріч чмихає поїзд із трьома вагонами. Кому не хвалився — сміялися з мене.

Розповіді про подібні оказії вважали тоді вигадками. Повірити в таке справді важко. Забув і я про ті оповідки.

Випадково наткнувся на неймовірну розповідь про мандрівки поїзда без колій, по наявних і давно ліквідованих залізницях в Україні, Сибіру, навіть на Чукотці й по той бік океану. Найчастіше поїзд бачили на малій батьківщині автора «Ревізора» й «Мертвих душ». Можливо, туди примарний поїзд прямував чумацьким шляхом повз Варварівку, його й бачили дід Юлик і Гаврило.

Поїзд-примару в сенсаційній розповіді пов’язували з Миколою Гоголем. У могилі нібито не виявили його черепа. Перед в’їздом у тунель в Альпах поїзд, яким невідомий пройда віз череп багатому колекціонерові за великі гроші, неначе розтанув в імлі. Про жодного з пасажирів відтоді ніхто ніде не чув. Зате поїзд за минулі сто років не раз бачили в різних кінцях світу. Іноді він з’являвся там, де колись проектувалися залізниці або пролягали колії. Розповідають, що неподалік рідних місць Гоголя, коли примарний поїзд стишив ходу проти вокзалу, один пасажир скочив на підніжку вагона, аби проїхати «зайцем»: ніяких вісток про нього відтоді нема.

Легенди про поїзд, що з’являвся там, де нема залізничних колій, навівають роздуми. Із наведених переповідок у двох випадках легенди стали реальністю. Від Долинської до Помішної повз Бобринець курсують поїзди. Колії вузькоколійки були прокладені від Куцівки поза Варварівкою до Петрового, але коли там у війну проходила лінія фронту, рейки і шпали розібрали. Можливо, збудеться і третій маршрут поїзда-примари вздовж колишнього чумацького шляху від Кривого Рогу до Полтави через Переволочну. Предки наші вміли прокладати вигідні і зручні шляхи сполучення.

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 32 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Cdkglj.

order rocaltrol 0.25mg sale <a href="https://rocaltrtn.com/">order generic calcitriol</a> buy calcitriol 0.25mg without prescription