«Золотий письменник України» презентував ретро-роман про Полтаву

Уже не вперше до Полтавської міської бібліотеки-філіалу № 4 завітав «золотий письменник України», володар численних літературних премій, автор 75 книжок, журналіст, сценарист Андрій Кокотюха. Але цього разу він прибув до нашого міста з особливою місією: презентувати полтавцям свою нову книжку «Вигнанець та навчена відьма» — ретро-роман про По-лтаву столітньої давнини. Події, описані в ньому, відбуваються в нашому місті у 1911 році. Роман надзвичайно атмосферний: читаючи, можна майже наяву пройтися вулицями старої Полтави, приміряти на себе одяг того часу, почитати тодішні газети…

— Це не просто друга книга з нового циклу ретро-романів — це книга, де Полтава названа Полтавою, — наголосив Андрій Кокотюха. — Сідаємо в «машину часу» і потрапляємо до тієї Полтави, якою вона була сто років тому. Ретро-романи всюди люблять, а найбільше — в Україні. 

Чомусь найчастіше, коли кажуть «ретро», в Україні мають на увазі Львів. Безумовно, там є атмосфера давнини. Але Україна має й інші міста з багатою істо-рією й особливим колоритом, серед яких — і наша древня Полтава. Тому, коли Андрієві Кокотюсі запропонували написати нову серію ретро-романів, він вирішив не обмежуватися Львовом.

— Я родом із Ніжина, що на Чернігівщині, і Полтавщина мені значно ближча, — розповів письменник на презентації нової книги в Полтаві. — Хоча у Львові я був за останні двадцять років «мільйон» разів…

Звичайно, нам, полтавцям, приємно, що такий талановитий, працьовитий і мега-популярний письменник серед перших відкрив для себе українське місто Полтаву і зрозумів особливості нашої полтавської історії. Андрій Кокотюха знайшов багато цікавих сюжетів для роману, вивчивши особливості полтавського регіону. 

— Сто років тому до Полтави відправляли неблагонадійних, — розповів він. — Коли в Києві закривали українську газету, люди, які її випускали, їхали сюди в заслання. Полтава стала на певний час центром українства, «котлом» неблагонадійних.

Письменник розповів, що, перш ніж почав писати ретро-роман про Полтаву, ходив нашим містом два дні (і до цього бував тут уже не раз). Також він купив собі книгу «Історія моди» й поцікавився, що полтавці їли сто років тому. Адже герої книжки повинні їсти те, що в той час… Знайомі, які займаються ресторанним бізнесом, познаходили для нього меню полтавських ресторанів минулого.

— Коли мені надіслали з видавництва вичитувати текст (верстку), я побачив, що на трьохстах сторінках люди їдять багато різного, — розповів Андрій Кокотюха. 

Так проявлялася полтавська гостинність. Гості пішли до міського голови — поїли одне, поїхали в село — поїли інше. Далі сцена в ресторані…

— Так склалося, що після спілкування з полтавцями мою книгу можна назвати кулінарною. А якщо виходити за межі ретро-романів та історичних, в усіх написаних мною книгах герої багато п’ють, — пожартував Андрій Кокотюха.

Але їжа, одяг тощо стали лише тлом для подій. І не тільки цікавих, а й сумних.

— Є багато живих свідків, які пам’ятають, як жилося на початку радянської влади, — сказав письменник. — Хотілося б, щоб молоді люди, яким сьогодні за тридцять, знайшли час для прочитання такої книги. І  зрозуміли, що за Радянським Союзом немає чого плакати. На щастя, все те припинилося…

Андрій Кокотюха ідентифікує історію, якої ми не знаємо. На території російської, а потім радянської імперії жили люди, які відстоювали українськість. Герой Андрія Кокотюхи спочатку робив це на підсвідомому рівні, потім — почав розуміти ідеологічну базу, чому його не влаштовує імперська дійсність. Андрій Кокотюха запевнив, що більше не писатиме російською.

— Не в мові річ, а у світогляді, — наголосив.

 Іще сказав, що відмовився від романів-жахів, хоча вводить у твори елемент жаху, готики. Письменник зізнався, що після написання романів-жахів у його житті відбувалися дуже неприємні події, які дивним чином збігалися в часі з виданням «жахастиків». У нього тричі крали гаманці, була «пригода» з нерухомістю…

Отже, виходить, що письменники можуть певною мірою проектувати своє (або й не тільки своє) майбутнє? У такому разі необхідно бути особливо обережним зі словом… А можливо, річ не у створенні в реальності тієї моделі майбутнього, що в художньому творі, а в здатності творчих людей передчувати, передбачати, внутрішнім зором бачити майбутнє?

Наталія ЖОВНІР

Фото автора