«З усієї сили боротимемося за музей»

Крига скресла: депутати Полтавської міської ради проголосували за виділення з бюджету громади 200 тисяч гривень на розробку проєкту реконструкції хати-музею Патріарха Київського й усієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Мстислава (у миру — Степана Скрипника). У цій майже 200-літній хатині на вулиці, що нині заслужено зветься славним іменем Патріарха, у сім’ї полтавців Івана та Маріанни Скрипників майже на зламі століть — 1898 року — народився майбутній провідник українського народу і його духовний батько, нескорений борець за державну й церковну незалежність — святійший Мстислав. Тут, у Полтаві — тодішньому центрі українського культурного життя Лівобережжя, Степан Скрипник відвідував 1-шу класичну гімназію. Звідси пролягла його дорога у великий світ. 

Поки що про музей нагадує лише вивіска

Звісно, сам Бог велів створити в родовому гнізді козацької родини Скрипників музей. І хоч хата-музей Патріарха Мстислава вже внесена до туристичного маршруту, нині про музей нагадує лише вивіска. Саме ж приміщення перебуває в жахливому стані й потребує не просто капітального ремонту, а повного відновлення. У ньому згнили балки, випробування часом не витримала навіть металева покрівля, завалився дах. Аби вберегти багатостраждальну будівлю від остаточного руйнування, на зібрані на краундфандинговій платформі «ЗМІСТ» 20 тисяч гривень вдалося дещо укріпити дерев’яні конструкції, а також накрити, вважай, половину оголеного даху профнастилом. Завдяки цьому хатина досі хоч якось тримається купи. 

«Попри плачевний стан будівлі, один із кращих в Україні архітектор-реставратор Анатолій Ізотов (його запросила ГО «Збережемо Полтаву»), оглянувши її, запевнив, що реставрація родового гнізда Скрипників можлива, хоч вона буде дуже вартісною. Імовірно, автентичною вдасться зберегти лише фасадну стіну, а загалом потрібно розбирати всі конструкції, перекладати, щось замінювати, — розказує один з ініціаторів відбудови хати-музею — отець Олександр Горай, настоятель Свято-Михайлівської парафії Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ. — На ту частину будівлі, що є власністю міста, уже виготовлена облікова документація щодо присвоєння їй статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини. Друга частина (вона в іще гіршому стані), яку 3 роки тому вдалося викупити в однієї родини, знаходиться у власності нашої парафії. Хоч я іще винен за неї певну суму грошей. До речі, приклад активної участі у зборі коштів на викуп цієї частини ветхого приміщення показали віряни й священники Львівщини, які внесли левову частку пожертв».

Прибувши до Полтави на схилі літ — 92-річним старцем в інвалідному візку, сам Патріарх, за словами отця Олександра, засвідчив, що народився й виріс у цьому будинку. Його нібито впізнала сусідка, котра розчулено сказала: «Степанку, от ми нарешті й побачилися». Помер визначний український громадський і церковний діяч у 95-річному віці в канадському місті Грімсбі, а похований у крипті храму Святого Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруку (США), який він сам же й побудував, придбавши землю під нього іще в 1950-х роках. 

Загалом із легкої руки ієра-рха Української Автокефальної Православної Церкви у США Мстислава у Саут-Баунд-Бруку з’явився духовний центр українського православ’я в Америці, своєрідний «український Єрусалим». Це не просто цвинтар-пантеон, де знайшли вічний спочинок визначні українські діячі, та собор цікавої архітектурної форми, а цілий потужний церковно-меморіальний комплекс, яким до останніх днів свого земного життя опікувався святійший Мстислав.

Маючи добре розбудовану церкву у США, дбав про відродження помісної церкви в Україні

1990 року — після 49-річної розлуки — ієрарх прибув на Батьківщину. «Підтримуючи рух за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, попри поважний вік, він об’їздив чи не всю Україну. На фотознімках бачимо, що на зустрічі з Патріархом збиралися десятки тисяч людей. Тобто він викликав великий підйом серед віруючого населення, — продовжує розповідь отець Олександр. — Маючи канонічну єпископську хіротонію (тобто його висвячення в єпископський сан було абсолютно канонічним), він передав Українській Автокефальній Православній Церкві спадкоємність Божої благодаті, висвятивши інших єпископів. І святійший Мстислав уже тоді добивався зустрічі зі Вселенським Патріархом, порушував питання про визнання Української Церкви у світі. Перемовини про це велися, але, на жаль, Патріарха не стало. Він просто не встиг цього зробити. Маючи добре розбудовану українську церкву у США, наш славетний земляк дбав про відродження помісної церкви в Україні, де знаходилося його серце. І тут можна провести паралель із підписанням Томосу про автокефалію Православної Церкви України — підвалини цього процесу заклав саме Патріарх Мстислав. Тому ця постать для нас, українців, є надзвичайно важливою. І дуже сумно, що хатина, де народився майбутній видатний громадський і церковний діяч, знаходиться в такому жалюгідному стані».

Отець Олександр пригадав, як, заготовляючи на Миргородщині дерево для храму, познайомився з власником деревозаготівельного підприємства. Під час розмови виявилося, що чоловік зустрічався з Патріархом Мстиславом під час його приїзду в Україну, і той навіть благословив його на створення цегельного заводу, пророче заявивши, що невдовзі розпочнеться активна відбудова храмів. 

«От така цікава деталь, — резюмує мій співрозмовник. — Загалом є чимало свідків приїзду Патріарха Мстислава до Полтави. Багато хто пам’ятає його службу в дзвіниці Свято-Успенського собору. Він був прекрасним оратором. У цьому можна переконатися, послухавши наживо його палкі, натхненні проповіді, які викликали піднесення в людей. Без сумніву, постать Патріарха заслуговує не лише на визнання, а й на більш детальне дослідження. Це настільки цікава й багатогранна особистість! Він був рідним племінником і особистим ад’ютантом Головного отамана УНР Симона Петлюри. Перебуваючи з 1923 року в еміграції в Польщі, закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві. Будучи обраним до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Він постраждав від радянської влади: під час приїзду до Львова його дружину знайшли мертвою — на її потилиці був отвір від кулі. Припускають, що її застрелили «НКВСники». 

Не маємо права забути людину, яка прославила Полтаву на весь світ

Святійшого Мстислава звинувачували у співпраці з німецькою окупаційною владою. Та мало хто знає, що насправді він був схоплений гестапо, сидів у камері смертників. «Окупаційна влада бачила в ньому ворога, який під час Другої світової війни підняв церковне життя на дуже високий рівень — на Слобожанщині відродилися сотні парафій Української Автокефальної Православної Церкви, і в них молилися українською мовою. Тільки завдяки зусиллям друзів та однодумців майбутнього Патріарха вдалося витягнути із в’язниці гестапо. Цікаві й інші сторінки життя ієрарха — його діяльність у діаспорі в США, а також в Україні. Ми просто не маємо права забути  людину, котра прославила Полтаву на весь світ. Тому з усієї сили боротимемося за музей», — зазначає отець Олександр.

Наразі церковна спільнота знову почала збір коштів, аби викупити іще одну частину цього приміщення. Її якраз виставили на продаж — просять за неї 12 тисяч доларів. Для церкви це просто захмарна сума.

«Щороку проводимо благодійні марафони, інші масові заходи. Та поки що вдалося зібрати смішні кошти, — констатує отець Олександр. — Уже домовилися із власниками про розстрочку, але грошей не вистачає навіть на перший внесок. Дуже шкода, бо та частина будівлі в найкращому стані порівняно з двома іншими. Там можна було б зробити косметичний ремонт і вже навесні відкрити музейну експозицію. Експонати є, та частина їх, яку зібрали наші попередники, зберігається в надійному місці. Маючи приміщення, могли б вести й науковий пошук — збирати новий матеріал і опрацьовувати його».

Отець Олександр вважає: 

навіть отакі невеликі музейні об’єкти тільки збагачуватимуть наше місто. «Думаю, коли ми зробимо все так, як мріється, і музей нарешті запрацює, відвідувачів буде дуже багато, — переконаний він. — Ми сподіваємося на краще. І гадаю, все у нас має вийти: можливо, не за рік, а за кілька років цю хатину можна привести до ладу. Віримо, що до створення музею долучиться і влада. Якщо виділили кошти на проєктно-кошторисну документацію, це означає, що процес розпочався».

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»