Як українці врятували Україну

У виставковій залі духовно-культурного центру імені Паїсія Величковського при Свято-Успенському кафедральному соборі Полтавська єпархія ПЦУ, громадська організація «Команда небайдужих» та полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу УІНП презентували нову книгу Українського інституту національної пам’яті «Волонтери: сила небайдужих». На захід завітала гостя з Києва — авторка-упорядниця книги, співробітниця УІНП Наталка Позняк-Хоменко.

 «Усі допомагали, як могли. Одного разу в соборі зустріла згорблену стареньку бабусю, яка аж до землі хилилася. Несе вона 2-літрову пляшку води й питає: «Де тут збирають допомогу для солдатів?» Як побачила її, ледь не розплакалася: бабуся купила зі своєї пенсії пляшку води і їхала через усе місто, щоб її віддати. То був для мене один із найбільших подвигів. За цей час зрозуміла, що у світі дуже багато добрих людей. Просто їм потрібен приклад, щоб оця доброта розкрилася й вони зрозуміли, що без неї жити не можуть. Навіть нереальні на перший погляд речі ставали реальними. Як тут не згадати про Боже провидіння? Спочатку здавалося нереальним зібрати 90 тисяч гривень на тепловізор. А потім дивишся: той приніс, той пожертвував. Коли зібрали 40 тисяч, одного дня приходить до собору людина, приносить пакет і каже: я від такого-то мецената, це вам, купіть, що треба. Подякували, піднімаємося сходами до кабінету, відкриваємо пакет — а там рівно 50 тисяч гривень».

Це лише кілька епізодів із сотень, з яких у 2014—2015 роках у Полтаві (та й по всій Україні) народжувався волонтерський рух. А ще були тонни зібраних і переданих на передову речей, які прості люди зносили до Свято-Успенського кафедрального собору (тоді через день на передову їхали 2-тонні машини, а потік людської допомоги не припинявся), пошук по воєнторгах, ринках, «секонд-хендах», а бувало, і по військових складах, де все лежало ледь не з часів Другої світової війни, амуніції, взуття, біноклів та інших необхідних на передовій речей, тисячі порцій полтавських галушок і сухих борщів, переданих землякам, і поїздки на передову, в саме пекло, щоб доправити хлопцям воду та інші необхідні речі. «У нас був єдиний принцип — ми ніколи не купували зброї. Як організація, яка співпрацює з церквою (а один з її співзасновників — церковний діяч), ми були проти того, щоб вбивати людей. Але відстоювали думку про те, щоб оберігати своє життя, життя наших воїнів і свою територію. Тому допомагали переважно засобами захисту», — розповіла одна із засновниць «Полтавського батальйону небайдужих», нині депутат Полтавської обласної ради Наталія Гранчак. Про це ж згадували й інші учасники презентації книги, яка зібрала у вівторок, 19 жовтня, в Свято-Успенському кафедральному соборі десятки полтавців. 

Проводив презентацію архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір, який, власне, у 2014 році й очолив «Полтавський батальйон небайдужих», ставши для багатьох і моральним авторитетом, і прикладом діяльної любові. Саме він одним із перших поїхав до Криму, аби підтримати українських військовослужбовців, заблокованих у військових частинах росіянами, на його ім’я був відкритий перший волонтерський рахунок, до того ж владика неодноразово їздив на передову, щоб особисто привезти допомогу і благословити бійців. Про це свідчили й кадри з кліпу на пісню про «Полтавський батальйон небайдужих», яким розпочалася зустріч.

«Кожен із нас робив те, що міг, ми тоді навіть не задумувалися, що і як, а просто робили, бо це було потрібно. І тільки зараз, озираючись назад, розумієш, скільки всього було зроблено і скільки людей було поруч. Тільки найактивніших у нас — понад 200, а скільки таких, які просто приходили й робили! І я щаслива, що всі ми разом, не розбіглися і не пересварилися. Мабуть, усе тому, що нас об’єднала церква й усвідомлення, що ми робимо, для кого й для чого», — зазначила Наталія Гранчак. 

Під час презентації пролунала й ідея відкрити в Полтаві Музей волонтерства. Також було зазначено, що книжка «Волонтери: сила небайдужих» має стати одним із його експонатів. Загалом же «полтавські епізоди» стали частиною загальної мозаїки з десятків волонтерських історій, які увійшли до книги. Історій про те, як люди свідомо вкладали власні гроші, час, сили і здоров’я, щоб «допомогти нашій армії захистити нас від ворога», як налагоджувалися зв’язки й вирішувалися найскладніші питання. Не обійшлося й без певної частки містики чи Божого провидіння (куди ж без цього?). Зібрані під однією обкладинкою історії дають уявлення про масштаби такого явища, як волонтерський рух, який у 2014—2015 роках став одним із важливих чинників спротиву російській агресії й формування нової філософії української армії. І ці масштаби вражають. 

«У книзі зібрані неймовірні історії про те, як у 2014—2015 роках тисячі українців, об’єднавшись, підставили надійне плече нашій армії, не лише одягнувши-нагодувавши-озброївши бійців, а й давши їм головне — сенс боротьби, відчуття, що тебе не кинуть і тобі є за що воювати. Для багатьох волонтерів це стало сенсом життя, і вони досі продовжують тримати свій «фронт». Адже російсько-українська війна триває», — говорить Наталка Позняк-Хоменко.

До книги «Волонтери: сила не-байдужих» увійшли 28 історій, розказаних від першої особи, які репрезентують різні аспекти волонтерської діяльності, пов’язані з російсько-українською війною: підтримка армії, населення, яке стало заручником цієї війни, допомога пораненим бійцям. Книга  стала продовженням серії видань Українського інституту національної пам’яті про російсько-українську війну, започатковану книгами «Дівчата зрізають коси» (автор — Євгенія Подобна) та «Капелани: на службі Богу й Україні». 

Героями книги «Волонтери: сила небайдужих» стали різні люди: як «зірки», так і відомі досить обмеженому колу, а то й далекі від променів слави «волонтерські конячки», які просто чесно робили свою справу. Це й відомі волонтери Діана Макарова та Наталія Воронкова, які організували вивезення мирного населення з Дебальцевого на початку лютого 2015-го, і голова благодійного фонду «Свої» Леся Литвинова, на чиї плечі лягла місія допомогти переселенцям у 2014—2016 роках (а зараз вона разом зі своїми колегами рятує життя сотень українців, допомагаючи з кисневими концентраторами в боротьбі з коронавірусом), письменниця, авторка книги «Доця» Тамара Горіха Зерня та волонтерка з окупованого Донецька Наталія Герасименко, яка стала прототипом головної героїні згаданої книжки. А ще — засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега, артисти Анжеліка Рудницька та Сергій Притула, письменниця Ліля Мусіхіна з Тернополя, координатор волонтерської ініціативи «Львівський лицар» Андрій Салюк та Борис Редін із Харкова, які організували в своїх містах потужні центри допомоги армії, а також адвокат Василь Нагорний, який безкоштовно захищав честь і гідність бійців 51-ї окремої механізованої бригади, чи Наталія Чекмарьова («Сонечко»), яка «повернулася з війни» завдяки програмі психологічної реабілітації ветеранів, а нині допомагає побратимам віднайти себе в нових реаліях, та інші герої.

 «У книзі є цікава статистика: у 2015 році тим чи іншим чином причетними до волонтерства вважали себе 47% українців. Зараз у волонтерстві лишилися одиниці, для яких це вже стало сенсом життя. Бо, попри все, війна досі триває, і волонтери продовжують закривати найоперативніші і найнеобхідніші потреби армії. І ця книга — моя спроба сказати «дякую» всім причетним до волонтерства. Усім, хто в 2014—2015 роках рятував країну і продовжує це робити», — зауважила Наталка Позняк-Хоменко.

Наприкінці презентації владика Федір нагородив авторку книги Подячною грамотою Православної Церкви України та вручив ікону. А регіональний представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар офіційно передав значну частину накладу книги до громадських організацій та комунальних установ Полтавщини. Зокрема примірники видання отримали активісти ГО «Команда небайдужих», обласна наукова універсальна бібліотека імені І. П. Котляревського, обласна координаційна рада ветеранів АТО/ООС, ГО «Спілка вдів і дітей учасників бойових дій «Птаха», обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара, Обласний молодіжний центр обласної ради, бібліотеки товариства «Просвіта», національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, ГО «Сокіл», військового коледжу сержантського складу. Окрім того, Олег Пустовгар повідомив, що книга «Волонтери: сила небайдужих» розміщена у вільному доступі на сайті УІНП.

Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу УІНП