Петро Певний та його внесок у будівництво пам'ятника Іванові Котляревському

Могила Івана Котляревського.  Поштова листівка початку ХХ століття.
 
Діловий напис на пам'ятнику  Івану Котляревському.
 
 
Пам'ятник Івану Котляревському.  Поштова листівка початку ХХ століття.
 

Перша за часом згадка про Певного зустрічається в березневому номері журналу «Київська старовина» за 1896 рік у статті «З приводу встановлення пам’ятника над могилою І. П. Котляревського в Полтаві»: «Сооружаемый на средства Полтавского губернского земства надмогильный памятник в настоящее время изготовляется в Табурищенской мастерской г. Певного (в Александрии Херсонской губернии) из гранита по модели художников-полтавцев — гг. Позена и Волкова». Пам’ятник був остаточно встановлений восени 1898 року. То був вже третій за часом спорудження пам’ятник на могилі Івана Котляревського: перший був споруджений у 1839 році другом покійного поета Павлом Степановичем Стебліним-Камінським (1782—1856 рр.) за його рахунок, а другий — в 1869 році на заміну попереднього колишніми друзями і шанувальниками поета, на чолі яких стояв педагог Степан Павлович Стеблін-Камінський (1814—1885 рр.).

Починаючи з 1900 року, прізвище Певного згадується дуже часто у зв’язку зі спорудженням пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Саме він запропонував свої послуги з виготовлення п’єдесталу. У «Звіті Полтавської міської управи про спорудження пам’ятника 

І. П. Котляревському у Полтаві» (1903 р.) зазначено: «После сношений городской управы с известными фирмами по изготовлению изделий из камня выполнение пьедестала памятника из цельных монолитов днепровского гранита П. М. Певный принял на себя за сравнительно скромную сумму в 8 тысяч рублей, тогда как другие фирмы назначали цену за изготовление пьедестала памятника по данному проекту в 25 тысяч рублей. Крупное интеллектуальное пожертвование для памятника народному поэту Л. В. Позена и А. И. Ширшова обусловили постановление Полтавской городской думы об обозначении имен их в деловой надписи на памятнике, причем следует заметить, что комиссия по сооружению памятника единогласно высказалась за обозначение на памятнике наряду с именами Л. В. Позена и А. И. Ширшова и имени П. М. Певного, принимавшего деятельное участие при выработке проекта пьедестала и художественно выполнившего этот проект». І це справедливо. Без благодійництва Л. В. Позена, О. І. Ширшова та П. М. Певного пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві могло б і не бути.

Порахуйте самі. Зі звіту ми дізнаємося, що витрати на виготовлення і встановлення пам’ятника становлять 15 475 рублів. Навіть якщо додати до цієї суми тільки 17 000 рублів, прийнятих на себе Петром Певним, вартість зросла б до 32 475 рублів. А якщо додати до цієї суми винагороду Леоніду Позену і Олександру Ширшову, від якої вони відмовилися, то виявиться, що «земляки и почитатели родного слова» не змогли за 8 років (із серпня 1895 р., коли почався збір коштів, і до серпня 1903 р. було зібрано 11 798 карбованців 67 копійок) зібрати кошти на вшанування пам’яті батька «нової художественної літератури української», як сказано про Івана Котляревського в Антології нової української літератури, виданій у 1900—1902 роках видавництвом «Вік».

Врешті-решт імена Леоніда Володимировича Позена і Олександра Івановича Ширшова були викарбувані в діловому написі, не були забуті й «земляки и почитатели родного слова»: «Памятникъ сооруженъ въ 1903 году Полтавскою городскою думою на средства земляковъ и почитателей родного слова. Бюстъ и горельефы исполнилъ членъ Императорской Академіи художеств — скульпторъ Л. В. Позенъ. Пьедесталъ изготовленъ по проекту архитектора классного художника 1-й степени А. И. Ширшова».

«Київська старовина» в травневому номері за 1903 рік у повідомленні про засідання комісії зі спорудження пам’ятника зазначала: «По предложению Г. И. Маркевича комиссия решила изменить редакцию второй половины деловой надписи, а именно: после слов «... скульптор Л. В. Позен» сделать следующее добавление: «Пьедестал по проекту архитектора — клас-сного художника 1-й степени А. И. Ширшова — изготовлен из днепровского гранита и поставлен П. М. Певным». Полтавська міська дума цієї пропозиції комісії не підтримала. Причини такого рішення невідомі, але воно, безсумнівно, образило 

П. М. Певного і спонукало його до публікації на сторінках «Полтавського вісника» (№ 233 за 25 вересня 1903 р.) відкритого листа, текст якого наводиться повністю:

«Письмо в редакцию.

Так как отчетом и прочитанной на торжественном заседании думы запиской с достаточной ясностью установлена степень моего участия в деле сооружения памятника И. П. Котляревскому, считаю теперь уместным при посредстве вашей уважаемой газеты огласить, насколько некорректно поступила Полтавская дума по отношению к своему исполнительному органу — строительной комиссии, а в особенности лично ко мне при обсуждении вопроса о выработанной комиссией редакции деловой надписи на памятнике.

Обстоятельства дела выясняются из письма моего председателю комиссии Г. И. Маркевичу следующего содержания:

«Милостивый государь Григорий Ипатьевич! В заседании комиссии, рассматривавшей проект надписей на памятнике писателю Котляревскому, благодаря Вашему любезному предложению последовало единогласное решение всех присутствовавших членов о включении в таблицу с деловой надписью и моего имени как строителя. Выслушав это решение, я тут же принес комиссии искреннюю благодарность за выраженный таким путем лестный отзыв о моей работе, а главное — за ту великую честь, какая, несомненно, оказывалась мне внесением моего имени в деловую надпись на памятнике родному писателю. Но, как впоследствии оказалось, такое высокое выражение признательности комиссии вызвало массу толков и пересудов и в конце концов вопрос о надписях попал на обсуждение думы, где уже открыто признали, что в деловой надписи нет места для меня и вообще я недостоин быть внесенным туда, а могу лишь рассчитывать на особую дощечку, прибитую где-то внизу.

Не знаю только, какими мотивами руководствовалась дума, приходя к такому нелестному для меня решению, но Вам как председателю строительной комиссии более чем кому либо другому известно, заслужено ли это мною. Если Вы припомните, мое участие началось много раньше, чем были сданы мне работы. Не предрешая вопроса о подряде, я всегда и с величайшей готовностью принимал приглашения на заседания комиссии, не считаясь ни с расходами на поездки, ни с потерей времени, зачастую слишком дорогого в коммерческой деятельности, и всеми силами стремился содействовать к осуществлению постройки, решившись впоследствии даже взять работы с видимой для всех потерей в несколько тысяч рублей. Насколько существенно было мое участие в заседаниях комиссии, судить не мне, но взявши работы, Вы хорошо знаете, сколько мне пришлось провозиться с выработкой детальных чертежей пьедестала, разрезкой камней, с устройством фундамента; наконец благополучное выполнение самого постамента, сложного по своим обломам, из цельных монолитов, доходящих по весу до 600 пудов, — вещь далеко не простая и не легкая, да при том еще за половинную против предложенной другими цену. Этого, полагаю, достаточно, чтобы не бросили в меня камнем осуждения, если и позволю себе сим письмом передать Вам мой отказ от предоставленного думой права на особую дощечку, которая, являясь показателем фирмы, служит лишь коммерческим целям, совершенно чуждым в данном дорогом для каждого малоросса деле!»

Комментарии излишни.

Певный».

Якою б не була причина ухваленого Полтавською міською думою рішення, але факт залишається фактом: на пам’ятнику Івану Котляревському немає імені людини, яка зробила чималий внесок у його встановлення. Більше того, не були навіть відомі як повне ім’я і по батькові П. М. Певного, так і те, ким він був у житті. 

Звісно, дошку з діловим написом замінити вже не можна (а чому не можна?), але заради пам’яті про Певного ми вирішили хоча б повернути йому ім’я. У своїх пошуках виходили з тієї інформації, яка була нам відома:

1. «Сооружаемый на средства Полтавского губернского земства надмогильный памятник в настоящее время изготовляется в Табурищенской мастерской господина Певного (в Александрийском уезде Херсонской губернии) из гранита по модели художников-полтавцев — господинов Позена и Волкова» («Киевская старина», 1896 р., № 3, стор. 103—106).

2. «Заказанный П. М. Певному постамент для памятника малорусскому поэту И. П. Котляревскому в большей его части уже готов и предстоящей зимой в составленном виде будет перевезен из Кременчуга, где он изготовляется, в Полтаву» («Киевская старина», 1901 р., № 11, стор. 83).

3. «По просьбе городской управы архитектор А. И. Ширшов, составлявший проект постамента для памятника И. П. Котляревскому, отправился на днях в Кременчуг для осмотра производимых господином Певным работ по изготовлению из гранита названного постамента. Кроме мастерской, где строится постамент, А. И. Ширшов посетил также карьер, в котором выламываются гранитные глыбы, из коих высекаются отдельные его части. Карьер находится в 15 верстах от города Кременчуга на противоположном берегу реки Днепра; там помещается также мастерская. Работами по устройству пьедестала для памятника занимаются ежедневно до 20 специальных рабочих» («Киевская старина», 1901 р., № 12, стор. 176—177).

Наведена інформація вказує на те, що потрібно розшукувати гранітний кар’єр в Олександрійському повіті Херсонської губернії. Поряд із сучасним містом Світловодськ існує Табурищанське родовище граніту. Зараз це Кіровоградська область, а до 1917 року була територія Олександрійського повіту Херсонської губернії. До будівництва міста й кременчуцької греблі на території міста існували такі поселення: Городець, Табурище, Попівка, Чорноморівка, Скобіївка, Білоконівка, Новоселки тощо. Спорудження ГЕС і водосховища вимагало перенести на нові місця деякі населені пункти району, зокрема Новогеоргіївськ. 17 березня 1961 року селище гідробудівників Кременчукгесбуду, до складу якого ввійшло і давнє село Табурище, та перенесений із зони затоплення Новогеоргіївськ об’єднали в одне місто.

Із довідника «Вся Россия» за 1900 рік ми довідалися, що в «селе Скубиевка Новогеоргиевской волости Александрийского уезда Херсонской губернии» існувала каменоломня Петра Михайловича Певного, на якій працювали 25 робітників. У тому ж довіднику (за 1900-й і 1902 р.) зазначена ще каменоломня Петра Певного в «селе Песчаное Кохновской (в 1902 г. 

— Потокской) волости Кременчугского уезда Полтавской губернии», на якій у 1900 році працювали 40 робітників, а у 1902-му — 60.

Встановивши повне ім’я і по батькові Певного, ми знайшли додаткову інформацію: «Пётр Михайлович Певный. Купец 2-й гильдии. Владелец строительной конторы на улице Большой Васильковской, 28. Был единственным представителем Товарищества Бергенгейм. Контора предлагала: «Плитки пирогранитные (керамиковые) для полов и тротуаров; паркет деревянный, массивный фабрик «Тайкуры» и Е. Д. Духовского; цемент всех марок, алебастр; известь браиловскую и белгородскую; железо кровельное, листовое и оцинкованное; камень гранитный, толь асфальтовый; ступеньки гранитные и цементные; черепицу марсельскую; трубы гончарные; пробку-изоляцию, клеёнку разную, линолеум, ковры и дорожки. А также производит устройство полов, тротуаров и мостовых всякими материалами. Имеются в достаточном количестве опытные мастера» (А. П. Третьяков «Купцы города Киева»). Ця будівельна контора згадується також у довіднику «Вся Россия» за 1902 рік і саме на вулиці Великій Васильківській.

Борис ТРИСТАНОВ,

автор сайту «Історія Полтави»

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 28 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Mzctsx.

calcitriol for sale online <a href="https://rocaltrtn.com/">purchase rocaltrol pill</a> order rocaltrol 0.25 mg generic