30 років і століття боротьби за незалежність України

Україна відзначила День Незалежності — державне свято на честь ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності. Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку сучасної демократичної Української держави. Нині незалежність України — запорука вільного розвитку держав і народів Європи та головна перешкода для російського імперіалізму, якому для розгортання потрібне поглинання нашої країни, її матеріальних та людських ресурсів.

Ключові повідомлення:

— прагнення до свободи — визначальна цінність українців, що давала наснагу й сили залишатися собою в часи бездержавності. Найвищий вияв свободи поневоленого народу — здобуття незалежності для творення власного майбутнього;

— 24 серпня 1991-го відбулося фактичне відновлення державної незалежності України, яке увінчало тривалий шлях українського народу до самостійності. В основу концепції державних заходів до Дня Незалежності має бути покладено ідею тяглості та спадкоємності тисячолітніх державотворчих традицій України, розуміння того, що 24 серпня 1991-го насправді відбулося відновлення її державної незалежності;

—  проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним завершенням українського державотворення. Тож, відзначаючи річницю ухвалення Акта проголошення незалежності Укра-

їни, варто вшанувати всі її попередні етапи — Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, козацьку державу, Українську державу початку ХХ століття. Від них сучасна Україна увібрала в себе традиції державництва;

— синій і жовтий кольори Державного Прапора України також символізують наші національні традиції, ідентифікують нашу територію протягом історичного періоду. Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів» (1848 р.) і супроводжувало національно-визвольну боротьбу українців за власну державність;

— протягом  ХХ століття синьо-жовтий прапор пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу країни, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом. За комуністичного тоталітарного режиму український прапор символізував національний спротив;

— вперше про незалежність Україна   

оголосила 22 січня 1918 оку. Тому 

24 серпня 1991 року фактично відбулося її відновлення;

— Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність — обов’язкова умова збереження державності;

— упродовж ХХ століття українці не полишали боротьби за здобуття свободи і врешті актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили;

— у боротьбі за державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 

1917—1921 років призвела до того, що злочинні тоталітарні режими — комуністичний і нацистський — забрали мільйони життів жителів України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн;

— 30 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та відстоювати свободу, захищати власний суверенітет і територіальну цілісність.

Тисячолітній спадок державності

Україна успадкувала з різних періодів історії різні засадничі ознаки держави:

— від Русі:

цивілізаційний вибір, який визначився з прийняттям християнства у 

988 році;

тризуб — родовий знак Рюриковичів, який став державний гербом сучасної України;

Київ — столиця, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;

гривню — назва грошової одиниці;

назву «Україна», вперше вона згадується в Іпатіївському літописі 1187 ро-ку.

— від Галицько-Волинської держави:

синьо-жовте сполучення барв національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;

утвердження європейського вектора розвитку.

— від Великого Князівства Литовського:

європейську традицію міського самоврядування — Магдебурзьке право;

Пересопницьке Євангеліє — видатну рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України;

— від козацької доби:

республіканські традиції народовладдя;

військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізніше українського визвольного руху;

одну з перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 року;

— від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

демократичні засади державного будівництва;

перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена в березні 1917 року;

перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;

державні символи: герб, гімн «Ще не вмерла Україна», прапор;

соборність — об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;

Українську академію наук, що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року;

— від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

статус засновника Організації Об’єднаних Націй;

адміністративно-територіальний устрій.

Історична довідка про Державний Прапор України

Прапор є одним із державних символів країни. Це стяг правильної геометричної (частіше прямокутної) форми зі спеціальним забарвленням. Кольори прапора означають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом історичного періоду.

Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах почали використовувати під час Шевченківських та інших свят у Галичині, на Буковині та Закарпатті.

На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905—1907 років. Із падінням царизму ті барви стали вже загальновизнаним елементом української символіки. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді. 29 березня під час Свята свободи в Києві українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами. «Ціле море людських голів навкруги, — описує Свято свободи Сергій Єфремов. — І розгорнулася поруч безкінечна стрічка людей, які безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гримить бадьора мелодія… Ось блакитно-жовті — сонце й небо — українські прапори. Ось червоні, як гаряча кров робітницькі знамена. Ось біло-червона лава польських стягів і нечисленна сила інших».

31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали пісню «Ще не вмерла Україна». 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація. Люди прийшли з портретами Тараса Шевченка й у вишиванках. Тисячі солдатів-українців київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні заходи під синьо-жовтими прапорами. 18 травня 1917 року в Києві розпочав роботу перший Український військовий з’їзд, на який делегація з Петрограда передала синьо-жовтий прапор із гаслом на ньому: «Хай живе національно-територіальна автономія». Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ — полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше це сталося на есмінці «Завидний». Ініціював підняття прапора керівник української ради корабля Іван Прокопович.

Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в тимчасовому законі про флот УНР: «Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище в двох — блакитному і жовтому — кольорах». 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися в Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема в телеграмі до столиці Української держави зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що знаходяться в Севастополі, підняли українські прапори. Командування отримав контрадмірал Саблін». Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму Сабліна, в якій прохало його як командувача флоту видати наказ про підняття українських прапорів у Керчі до 8-ї години 30 квітня.

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної Республіки синьо-жовтий стяг.

За УНР Директорія також використовувала прапор синьо-жовтої барв. Проте після окупації України більшовиками за синьо-жовтий карали.

20 березня 1920 року було ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі, яка увійшла до Чехословаччини. У 1934-му чехословацька влада заборонила використовувати його. Українство обурилося: «Ми маємо свій прапор… Його історія сягає глибоко в минувшину нашого народу, аж на тисячу років… Прапора уживав наш князь Лаборець, а потім Федір Корятович. Після світової війни народні ради русинів з огляду на історичні традиції проголосили синю й жовту барви за барви Підкарпатської Русі й нашого руського народу». 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.

Українська військова організація та її наступниця — Організація українських націоналістів — також використовували національний прапор. Скажімо, в листопаді 1928 року до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий стяг із написом «УВО». На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій».

У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН(б) визнав синьо-жовтий стяг національним державним українським прапором. Улітку 1941-го національні та націоналістичні (червоно-чорні) стяги майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення Української держави.

У другій половині ХХ століття були поодинокі спроби піднести український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства   (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Сміливці, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс. Прапор мали побачити студенти і працівники заводу «Більшовик», які зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КДБ таки знайшов хлопців, котрі вивісили «націоналістичне» полотнище. То були студент вечірнього відділення інституту наргоспу Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року — Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою, 3 квітня — над Львівською ратушею, 24 липня — урочисто піднятий над Київською міською радою.

28 січня 1992 року Державний Прапор України був затверджений Верховною Радою. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, зі співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті