На прощу до рідної землі

28 червня виповнилося 90 літ нашій славній землячці — українській письменниці Лесі Богуславець (Олександрі Ткач). Народилася Леся 1931 року в старовинному містечку Зінькові, в родині відомого українського письменника Дмитра Нитченка (Ниценка). На початку Другої світової війни, рятуючись від утисків і переслідувань радянської влади, сім’я емігрувала за кордон. І все через те, що з діда-прадіда були хліборобами, любили землю, працювали тяжко, до сьомого поту, але жили заможно. 

«Мені було 13 років, як я опинилася з родиною в Німеччині», — згадує Леся. Із 1943 року жили в Мюнхені, Новому Ульмі, в таборах переміщених осіб. Там навчалася в українській гімназії, батьки турбувалися, щоб не забувала українських звичок, берегла рідну мову, і вона була незмінною учасницею всіх Шевченківських свят. 

У 1949 році сім’я Нитченків вирушила в далеку Австралію на постійне місце проживання. Після тяжкої дороги пароплавом прибули до міста Мельборн. Згідно з договором  із переселенцями, працювали на тяжких фізичних роботах і одночасно будували власну хату, облаштовували нове українське гніздо. Гуртувалися в українські товариства, організовували українські школи й видавництва. 

У 1953 році Леся одружилася з Віктором Ткаченком (із Дніпропетровщини), з яким була знайома з гімназії в Німеччині. Разом виростили чотирьох дітей: Юрія, Катерину, Петра й Галину. Усі закінчили в Мельборні університети. 

Усі ці роки подумки линула на Україну: до рідної хати з плетеним тиночком, тополями й чорнобривцями під вікном. У 1982 році її мрія здійснилася — Леся відвідала Україну. І вже не в силах була стримувати себе. Кожний рік—два збиралася в дорогу, їхала на прощу до рідної землі. Так Леся назвала одну зі своїх книг, в якій описала свої подорожі Україною, зустріч з рідними людьми. А в 1991 році наважилася приїхати в Україну разом із батьком — письменником Дмитром Нитченком. У вимушеній еміграції він присвятив своє життя розбудові українського шкільництва, гуртуванню  українських письменників і виданню їхніх творів. Так, завдяки його старанням світ дізнався про наших земляків  — талановитих письменників-неокласиків Миколу Зерова та Михайла Ореста (Зерова).  Уже будучи тяжкохворим, він вірив в український народ, у те, що Україна стане незалежною державою.

Зустріч відбулася в Полтавській спілці письменників України. Затамувавши подих, ми слухали їхню розповідь про життя в еміграції, присвячене Україні. Слухали, разом плакали і сміялися… То було незабутньо! Леся говорила, що їхньою метою було сказати, що народ наш небезбатченко, що він має багату історію, культуру, мову: «Наша мрія — щоб Україна стала справді самостійною, демократичною державою в Європі, щоб український народ не був пасинком на своїй землі, щоб люди в Україні зажили заможно й у духовному, і в матеріальному розумінні. Ми всі надіємося, що Бог почує наші молитви». 

Усю свою любов до України Леся втілила в своїх дітях, їхньою першою мовою стала рідна, українська, англійську вивчили пізніше, як пішли до школи. Дорослими всі відвідали Україну, і вона їм сподобалася. Леся багато вчилася, закінчила різні курси: друкарські, дикторські й технічного супроводу українських радіопередач. У 1978 році вона працювала на Державній радіостанції «С.Б.С.» в Мельборні (готувала програми українською мовою). А з 1989 року вона очолює цей відділ.

Леся Богуславець — автор багатьох цікавих книг про українське життя, про її 18 подорожей Україною. Її творча біографія розпочалася ще в 1970-х роках. У 1979 році в Мельборні вийшла друком її дебютна книга «Який Сава, така і слава», в 1991 році — книжка «Моя австралійська кума»,  обидві — пересипані українськими приказками, які вона чула з дитинства від батьків. Улюблений жанр Лесі Богуславець — подорожня проза, до якої належать книги «На прощу до рідної землі» (1984 р.), «Від Находки до Чернігова» (1988 р.), що побачили світ у Мельборні, а також видані видавництвом «Ярославів Вал» у Києві: «На прощу до рідної землі» (2005 р.), «Чужина, чужина» (2009 р.), «Судженого і конем не об’їдеш» (2016 р.). 

  Знайомство з книгою «Судженого і конем не об’їдеш» відбулося в Полтавському відділенні Товариства зв’язків з українцями за межами України. Леся із сином Юрієм розповідали про життя в Австралії, про подорожі Україною. Ця книгуа зробила Лесю Богуславець лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання» (Одеса, 2016 р.).  А нещодавно у видавництві «Ярославів Вал» вийшла книга «Жарти з вогнем», знайомства з якою ми чекаємо в рідному Зінькові, куди обіцяла приїхати Леся. 

Леся Богуславець — українська письменниця в Австралії, член Національної спілки письменників України (1996 р.), нагороджена почесною грамотою Полтавської обласної ради за зміцнення культурних  зв’язків з українцями за межами України (2017 р.). Щиро вітаємо Олександру Дмитрівну з ювілеєм і чекаємо на нову зустріч з великою родиною Нитченків, життя яких присвячене Україні.

Віра Кошова, 

голова Товариства зв’язків 

з українцями за межами України

Фото із фонду Канадсько-Українського бібліотечного центру Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки 

імені І. П.Котляревського