Африканський клон Радянського Союзу

Наприкінці нинішнього року минає рівно 30 років відтоді, як сталася особливо видатна для історії нашої планети, вважай, вікопомна подія — зникнення одного з головних претендентів  на панування над світом — Радянського Союзу. А разом із тим і припинення холодної війни, що 45 років загрожувала людству ядерною погибеллю. Порівняно з цим залишиться малопомітним подібний факт, а саме: того ж 1991 року, правда, трохи раніше, у травні, зник генетичний відбиток або клон СРСР. І хоч він був менший за розміром і за своїм впливом мало знаний у світі, але, як кажуть, образом і подобою був дуже схожим на Радянський Союз. 

Ідеться про африканську державу Ефіопію періоду, що бере початок із середини 1970-х років. Узагалі-то ця країна відома ще з історії Стародавнього Єгипту, згадана в Біблії, славна тим, що єдина на цьому континенті не стала колоніальним володінням, у середині 1930-х років хоробро боронила свою незалежність у війні з італійськими фашистами. Нині в ній налічується близько 110 мільйонів осіб населення, а в середині 1970-х, звісно, було менше, але теж чимало, адже за його кількістю країна посідала друге місце в Африці й величалася «імперією». 

Як і колись у Російській імперії, там теж нараховувалося близько ста народностей і племен, були і свої іудеї, правда, негритянські. Як у Москві пишалися «царь-пушкою», так в Аддіс-Абебі — велетенською гарматою. Правда, невідомо, чи стріляла вона й чи співали навкруг неї: «Царь-пушка державная, аромат пирогов…» Більшість люду там сповідувала православ’я, невеликі частини — протестанство та іслам. Державою правив імператор Хайле Селассіє. Трон він зайняв іще в 1930 році. І, як водиться в імператорів та диктаторів, чим довше вони владарюють, тим гірше у них виходить. Ефіопія не стала винятком. У ній нагромаджувалося все більше й більше гострих проблем, зростала кількість незадоволених підданих. Це й призвело до того, що у вересні 1974 року група військових здійснила переворот. Імператор був скинутий, а керівним органом став «дарг», що в перекладі означає  «рада».

Оскільки серед тих військових революціонерів більшість дотримувалася марксистських поглядів, то відтоді в історії країни й настав радянський період: вона офіційно стала називатися Соціалістичною Ефіопією. Почали широко використовуватися такі  добре знайомі нам символи, як п’ятикутна зірка, серп і молот, червоний прапор, з’явилися пам’ятники Карлу Марксу й Володимиру  Леніну. Як і цар Микола ІІ, імператор Хайле Селассіє був убитий. Аж 1992 року його рештки знайшли під підлогою в туалеті імператорського палацу й пізніше поховали в столичному соборі Святої Трійці. 

Ну, а далі все відбувалося так, як писалося в радянських підручниках історії. Розгорілася запекла громадянська війна. У кривавому бойовищі сходилися прибічники імператора з борцями за республіку, революціонери з контрреволюціонерами, бідні з багатими, поборники єдиної та неподільної країни із сепаратистами та націоналістами. Коротше, запалала війна всіх проти всіх. Водночас вона супроводжувалася й боротьбою за головну роль у керівництві країною. Врешті її беззаперечним вождем, «батьком народів» став майор Менгісту Хайле Маріам. Як і належить, він почав завзято будувати соціалізм, нещадно знищувати ворогів. А таких виявилося хтозна скільки: це й агенти імперіалістичних розвідок, і троцкісти, і поміщики-рабовласники, і ісламські загарбники. За це його недарма  назвали «Чорним Сталіним». Вважається, що під час такого «червоного терору» загинули від 150–ти до 200 тисяч репресованих. 

Ясна річ, у всій цій боротьбі велику допомогу новій ефіопській владі надавав Радянський Союз: коштами, товарами, зброєю, посилав багато військових спеціалістів. Із такою могутньою підтримкою режиму Менгісту вдавалося досягти окремих успіхів та перемог. Однак ненадовго. 

На заході Ефіопія межувала із Сомалі. 1969 року там стався державний переворот, владу захопила група військових на чолі з генералом Мохамедом Сіад Барре. Вони теж проголосили курс на будівництво соціалізму. Ну, і СРСР взявся їм активно допомагати кредитами, постачанням зброї та товарів, направив спеціалістів. Там з’явилася навіть база для радянських військових кораблів. Режим Барре зміцнів і почав мріяти про створення Великого Сомалі, висувати територіальні претензії до сусідніх країн Ефіопії та  Кенії, хоч ті й були значно більшими як за розміром, так і за кількістю населення (у Сомалі налічувалося всього десь 12—14 мільйонів осіб). Узагалі-то це типова риса всіх диктаторів —  прагнення воювати, відбирати землі в сусідів. Так їм зручніше згуртовувати навколо себе населення. Тому в 1978—1979 роках  всупереч соціалістичному інтернаціоналізму тут і розгорілася справжня війна між Ефіопією та Сомалі, хоча СРСР дуже й намагався її відвернути. 

Армія Барре, яка виявилася більш боєздатною, почала тіснити ефіопів і захопила майже п’яту частину їхньої країни. Радянському керівництву довелося вибирати, кого ж підтримувати. Перевагу надали Ефіопії як важливішій країні. Посилили постачання туди зброї, а Кубу вмовили послати на підмогу 5 тисяч добровольців. Сомалійці зазнали поразок. Сіад Барре відмовився будувати соціалізм і мотнувся за допомогою до американців. Але безуспішно. Невдовзі його держава розпалася на племінні території, які ворогують між собою й займаються піратством. І так у безладі ця нещасна країна й потерпає вже близько чотирьох десятиліть. 

Але перемога не дуже зміцнила й режим Менгісту. За радянським прикладом чи підказкою спеціалістів він почав посилено проводити колективізацію. Із цією метою застосовував випробувані в нас методи: підвищені податки для селян, низькі ціни на вирощену ними продукцію, заборону продавати її на ринках, 600 тисяч найбільш незадоволених селян (як у нас розкуркулених)  були виселені в інші, менш обжиті регіони. Ну, так, як в СРСР це спричинило різкий занепад сільськогосподарського виробництва. До того ж саме тоді країна потрапила в тривалий посушливий період. Він виявився особливо згубним для неї, бо там переважало вирощування монокультури кофе й відчувалася гостра нестача зерна та овочів. 

1983 року (якийсь диявольський збіг: рівно через півстоліття від 1933 року) Ефіопію захопив масовий голод. Вважається, що він призвів до передчасної смерті близько мільйона бідолах. Фігурують також дані, що всього за посушливі 80-ті роки там загинули близько 6,5 мільйона осіб. 

Усе це викликало велике обурення в країні, посиливши там збройну боротьбу. Особливо в одній із її провінцій — Еритреї, де населення  активно домагалося незалежності. На відміну від радянського голодомору ефіопська трагедія стала дуже відомою у світі. Широко розгорнувся рух за надання допомоги нещасним. Як особливо активних ініціаторів його варто відзначити популярних музикантів Боба Гелдофа, Фредді Мерк’юрі. Діяльну участь також брали добре знані «зірки» естради Стінг, Елтон Джон, Мадонна, Майкл Джексон, а також британські принц Чарльз і принцеса Діана. Були зібрані великі кошти для придбання продуктів. Правда, не пригадується, щоб цей голодомор викликав якусь стурбованість в СРСР. Хоча радянські літаки та автомобілі й доставили чимало привезених із Заходу продуктів до населення різних ефіопських місцевостей. Причому диктатор Менгісту старався всюди наголошувати, що саме він організував таку допомогу голодуючим.

А наприкінці 80-х років настали скрутні часи і для Радянського Союзу, він змушений був відмовитися від деяких намірів щодо розширення своїх сфер впливу. Був виведений військовий контингент із Афганістану, відкликані військові спеціалісти та значно зменшилася допомога Ефіопії. Зате посилився опір режиму Менгісту, який на той час уже став президентом Народно-Демократичної Республіки Ефіопії, а також керівником правлячої Робітничої партії. Хоча тоді промислових робітників у країні було зовсім мало, переважали трудівники кустарних майстерень. Щоправда, діяло одне з великих підприємств, яке було унікальним навіть у світовому масштабі. Там вирощували мух цеце. Потім на них впливали якимись реагентами, у результаті чого самці втрачали здатність до розмноження. І коли їх випускали на волю, то вони не могли запліднювати самок. Чи допомогло це зменшити кількість небезпечних мух, хтозна. 

Вороги радянського режиму об’єдналися в Народний фронт визволення й наприкінці травня 1991 року захопили столицю Аддіс-Абебу, а невдовзі встановили свою владу в усій державі. Зразу ж були знищені всі марксистські символи та пам’ятники, ліквідовані колгоспи й радгоспи. «Чорний Сталін» втік до Зімбабве, живе там і досі, недавно відзначив 83-й рік народження. Видав мемуари, де щосили лає Михайла Горбачова, який зрадив і не дав змоги побудувати щасливе соціалістичне суспільство. 

Відтоді в Федеративній Республіці Ефіопії, як тепер вона називається, сталося ще багато різних подій, як відрадних, так і сумних. Там стрімко зросла економіка, через що країну навіть прозвали «африканським тигром», вона бере активну участь у миротворчих акціях ООН. Однак їй довелося вести і збройні операції в таких країнах, як Сомалі, Еритрея, яка врешті таки стала незалежною. Однак то вже зовсім інша, а не радянська ефіопська історія, і ми її поки що не будемо описувати.

За зразком СРСР соціалізм будували чимало країн. І промислово розвинених — таких, як Східна Німеччина, Чехословаччина, Польща, і тих, які перебували ще ген у феодалізмі (приміром, Монголія, Камбоджа, Сомалі, Афганістан). Але ефіопський шлях здається особливо схожим на той, який пройшов Радянський Союз: згубні внутрішні бойовища, терор, владарювання жорстоких диктаторів, пов’язані з колективізацією розорення селянства й масовий голодомор, розчарування в ідеології, що вважалася такою привабливою, і повний крах утопічних ідеалів, за утвердження яких довелося дуже дорого заплатити.

Валентин ПОСУХОВ,

журналіст