Цьогоріч виповнюється 190 років збірці Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»

«Вечори на хуторі біля Диканьки» — безсмертний шедевр великого письменника Миколи Гоголя. Цього року виповнюється 190 років, як він був представлений читачам, повідомляють «Новини Полтавщини».

Працівники Полтавської бібліотеки-філіалу № 3 зазначають, що захоплено прийнята сучасниками, ця книга і сьогодні залишається одним із найулюбленіших читачами творів письменника. Олександр Пушкін писав: «Зараз прочитав книгу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Вона здивувала мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, а місцями яка поезія. Яка чуттєвість! Усе це так незвичайно в нашій літературі, що я досі не розумію…».

26 травня 1831 року було отримано цензурний дозвіл на публікацію першої частини книги молодого автора Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». У перших числах вересня того ж року книга вийшла у світ, повідомляють в управлінні культури департаменту культури, молоді та спорту Полтавської міської ради.

Бувають такі книги, про які сміливо можна сказати, що не автор їх написав, а вони створили автора самі. Збірка повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» не тільки стала першим серйозним і успішним твором Миколи Гоголя, а й перевернула догори дригом світогляд письменника, раз і назавжди змінивши його долю. Більше того, що уважніше продивляєшся історію створення «Вечорів…», то сильнішою стає думка, що зовсім не без допомоги нечистої сили писався цей твір…

До «Вечорів…» Микола Гоголь майже нічого не написав. Точніше, писав, але ті твори до рангу літератури не дотягували. Одна лише поема «Ганс Кюхельгартен» чого варта: її навіть не критикували — із неї сміялися. Дійшло до того, що автор мусив скуповувати всі екземпляри свого «шедевру» й палити їх у пічці. Та сама доля безвісності спіткала й інші ранні роботи письменника — з великої кількості написаних ним прози, поезії та сатири збереглися тільки назви, та й то не всі.

А потім наче вибухнуло: «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала» — перша повість «Вечорів…» — вийшла в журналі «Отечественные записки» всього за рік після провалу твору «Ганс Кюхельгартен». Як відразу після романтизованих та «згерманізованих» віршів середньої якості міг з’явитися шедевр, пояснити дуже важко. Майже так само важко, як і раціонально витлумачити загадкову поїздку Миколи Гоголя за кордон і майже моментальне повернення назад до Петербурга. Сам Микола Васильович пояснював це потім або якимось таємничим коханням, або тим, що «Бог вказав йому шлях у чужі землі». Біографи називали це «втечею від самого себе» та «пошуком справи життя».

Що ж відбувалося з Миколою Гоголем насправді, не може сказати ніхто. Але факт залишається фактом — повернувшись у Росію, він одразу почав штурмувати матір проханнями висилати йому розповіді про українські традиції та різноманітні таємничі сили, що живуть в українських селах. А коли все це об’єдналося в творі «Басаврюк…», успіх був просто неймовірним — автор із категорії невідомих літераторів негайно перейшов до рангу маститих письменників. Причому інші повісті збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» Гоголь писав із неймовірною швидкістю — якщо до цього він відволікався на державну службу та навчання, то тепер буквально за півроку видає «Сорочинський ярмарок» та «Травневу ніч». І ще за рік — решту повістей.

Уперше в повному обсязі збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки» постала перед читачами 1931 року. І не тільки встановила «рекорд продажів», а й зробила просто феноменальну річ — уся верхівка російського суспільства, яка до того з неприхованою огидою дивилася на «Малоросію» та «малороські обичаї», тепер мліла і від українського села, і від українських традицій, і взагалі від усього українського. Якщо якась традиційно українська нечиста сила взяла Миколу Гоголя в полон, щоб через нього розказати про своє існування, то це вийшло в неї більш ніж вдало. Але навіть якщо які-небудь чорти й приклали свої копитця до створення збірки повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» і до її незгасаючої популярності, то це означає тільки те, що треба сказати панам чортякам дружнє «спасибі». Ну, і Гоголю, звичайно ж, бо без його таланту навряд чи якась нечиста сила змогла б хоч щось зробити.