80 років тому: як Адольф Гітлер і В’ячеслав Молотов не поділили сфер експансії

80 років тому, 12—13 листопада 1940 року, Берлін відвідав глава уряду та міністр закордонних справ Радянського Союзу В'ячеслав Молотов. Він провів переговори з рейхсканцлером Адольфом Гітлером, міністром закордонних справ Йоахімом фон Ріббентропом та деякими іншими нацистськими високопосадовцями. Про перебіг і наслідки цих переговорів видання «Радіо «Свобода» поспілкувалося зі співробітником Українського інституту національної пам’яті Максимом Майоровим.

— У серпні 1939 року до Москви прибув Йоахім фон Ріббентроп. Тоді Німеччина та СРСР уклали Угоду про ненапад, відому як Пакт Молотова — Ріббентропа, і таємні статті до нього. У вересні 1939 року знову в Москві ті ж Молотов і Ріббентроп підписали Договір про дружбу та кордон. Як Німеччина та Радянський Союз взаємодіяли з вересня 1939-го по листопад 1940 року?

— Співпраця складалася досить ситуативно. У Берліні були різні погляди на те, як варто поводитися з Радянським Союзом. Тому що дружні відносини з СРСР були для нацистської зовнішньої політики новинкою і досить незвичною річчю, яка зустрічала серйозний опір у нацистській номенклатурі та серед союзників.

Із радянської сторони союз із німцями також сприймався досить неоднозначно, зокрема в Комінтерні. Треба було пояснювати, шукати виправдання. Це був досить химерний союз між двома режимами, які протягом 1930-х років постійно погрожували один одному й будували свою зовнішню політику на тезі про загрозу: нацисти говорили про комуністичну загрозу, а комуністи — про нацистську. Апелюючи до загроз, Берлін і Москва намагалися виторгувати певні преференції в західних демократичних держав. Цей союз був досить контроверсійним, і ніхто не знав, чим він завершиться.

Навколо Гітлера були дві основні групи впливу. Перша, яку уособлював Герман Герінг, — пропонувала шукати миру з Британією та Францією, а відносини з Радянським Союзом використати для торгів, щоб Британія та Франція швидше пішли на порозуміння, а другу — представляв Ріббентроп, який відповідав за переговори з Радянським Союзом. Їхня позиція полягала в тому, що з СРСР потрібно будувати континентальний блок, щоб разом знищити Британію й розділити її колонії. Ріббентроп, який до цього тривалий час був дипломатом у Великобританії, затаїв злобу на цю державу й вважав, що в союзі зі Сталіним треба перемогти Британську імперію — основну загрозу для Німеччини. Ці дві групи впливали на Гітлера, й політика Німеччини в цей період була дуалістичною. Крім того, дуже багато залежало від успіхів на фронті.

— Якраз із вересня 1939-го по листопад 1940 року успіхи були в обох держав. Німеччина розгромила Францію, окупувала значну її частину й низку інших держав. То була несподівана швидка перемога, навіть для самих німців. СРСР на цей час провів війну проти Фінляндії — не настільки вдало, але змусив фінів до поступок. Також Радянський Союз захопив Балтійські держави, Бессарабію та Північну Буковину.

— Так, але тут не все так однозначно. До перемоги над Францією шанси Німеччини в Другій світовій війні, яка тоді була європейською війною, оцінювали дуже стримано передусім у Москві. Мало хто вірив, що при зіткненні з франко-британською коаліцією Гітлер отримає швидку перемогу. Навіть були побоювання, що франко-британці розгромлять його. Інтереси Сталіна полягали в тому, щоб війна між Німеччиною та західними державами тривала на кшталт Першої світової, тобто щоб противники взаємно виснажили одне одного й підготували грунт для нової пролетарської революції, для радянської експансії.

Переоцінка становища Німеччини

— Як Сталін сприйняв ситуацію, коли він не зумів розгромити маленьку Фінляндію, а Гітлер у короткий термін розгромив Францію і змусив британські війська тікати з континенту?

— Це призвело до переоцінки становища Німеччини. До скандинавської та французької кампаній Сталін недооцінював Гітлера й вважав, що зможе грати в довгу гру, балансуючи на суперечностях і тривалій війні. Після перемоги над Францією стало очевидно, що всі ці розрахунки були абсолютно помилковими. Сталін зрозумів, що Німеччина — велика потуга, яку він недооцінював. Він злякався, що вона спрямує свою міць проти Радянського Союзу, якщо не буде укладено тіснішого союзу. А його територіальні надбання, зокрема в Прибалтиці та Бессарабії, стали можливими саме завдяки поразці Франції. Не варто забувати, що Румунія до всіх цих подій була її союзницею, і Франція була гарантом територіальної цілісності та безпеки Румунії. Коли стало зрозуміло, що Франція розгромлена, у Сталіна були розв’язані руки, й він почав займатися укріпленням позицій. Тим паче, що Бессарабія та Прибалтика належали до радянської сфери впливу, відповідно до секретного протоколу Пакту Молотова — Ріббентропа.

— Із чим Молотов їхав до Берліна? Якщо я правильно зрозумів: шукати нові точки дотику. Але які саме?

— У Москві розуміли, що запропонують Молотову в Берліні. Вони були готові до того, що Гітлер разом із Ріббентропом пропонуватимуть Радянському Союзу приєднатися до союзу Німеччини, Японії й Італії. Йтися мало про це. Але Молотова і Сталіна насамперед цікавило питання безпеки. Сталіна дуже дратувало перебування німецьких військ у Фінляндії, яка належала до сфери впливу Радянського Союзу.

Становище Німеччини на той час також було непростим. Улітку 1940 року був пік перемог, тож у Гітлера сталося запаморочення від успіхів. Він увірував у свою військову геніальність, а саме — що зможе всіх розгромити. Однак осінь 1940 року стала неприємним моментом для Берліна. До жовтня 1940 року була програна повітряна битва за Британію. Стало зрозуміло, що такої швидкої перемоги, як над Францією, не буде. Німеччина почала гуртувати потенційних союзників. Після підписання пакту з Японією та Італією почалися розмови про те, щоб втягнути туди й Радянський Союз. Німеччина почала орієнтуватися на більш тривалу війну з Британією, тому потребувала союзників.

У Берліні Молотов насамперед порушив питання про виведення німецьких військ із Фінляндії та Румунії. Чому Німеччина гарантувала Румунії недоторканність кордонів? Під час переговорів у Берліні з’ясувалися основні непорозуміння. Молотов не заперечував проти приєднання до союзу Німеччини, Італії та Японії, але диктував особливі умови: німці мали вивести свої війська з Фінляндії та Румунії, до сфери впливу СРСР мали перейти Болгарія та Туреччина в зоні проток Босфор і Дарданелли, де Радянський Союз хотів побудувати військово-морські бази. На це Гітлер із Ріббентропом відповідали ухильно, а натомість пропонували поміркувати над розподілом британських колоній. Тобто Гітлер з Ріббентропом хотіли пере-орієнтувати Радянський Союз з європейського напрямку на південний — у бік Індійського океану. Гітлер вважав дріб’язковими питання Молотова стосовно справ у Європі.

То який результат візиту?

— Якщо візити Ріббентропа до Москви мали наслідком укладання договорів, то візит Молотова до Берліна можна вважати безрезультатним?

— Фактично так. Москва взяла паузу. Візит тривав із 12-го по 13 листопада, а відповідь на німецькі пропозиції надійшла з Москви 25 листопада. Там знову викладалися ті тези, які Молотов просував у Берліні. Але відповіді на ці контрпропозиції вже не було. Для Берліна пручання й «чіпляння» Сталіна з Молотовим були ознакою нездатності Москви домовлятися. Відтак 18 грудня Гітлер затвердив план «Барбаросса» — напад на СРСР. Він вирішив, що дипломатичним шляхом не зможе прихилити до себе Радянський Союз, на що був розрахунок.

Іронічним тлом цих переговорів у Берліні було те, що в певний момент німці запропонували Молотову перейти до бомбосховища, бо виникла загроза нальоту британської авіації. Стало очевидно, що перемога Німеччини над Великобританією — далеко не вирішене питання.

— Яких висновків дійшли в Берліні та Москві після цих переговорів?

— У Берліні почали готуватися до нападу на Радянський Союз. Сталін теж готувався до війни. Тут іще такий цікавий аспект — переговори СРСР із Заходом у цей період. З одного боку, ми спостерігаємо активні дипломатичні відносини між Москвою й Берліном. А з іншого — не припинялися переговори, зондування грунту для порозуміння Москви з Лондоном.

Пік напруження між СРСР, Францією і Британією припав на час Радянсько-фінської війни. У січні—квітні 1940 року франко-британці навіть розглядали можливість початку бойових дій проти Радянського Союзу як де-факто союзника Німеччини. 

Потім відбулися неформальні переговори, британські дипломати дуже багато обіцяли Сталіну, зокрема вивести його із союзу з Гітлером, передавали навіть розвідувальні дані про підготовку нападу. Проте Сталін ставився до цього підозріло, бо вважав дані, які передає Лондон, спробою передчасно зіпсувати відносини Москви з Берліном. Та невдовзі ці неформальні переговори послужили основою для швидкого оформлення антигітлерівської коаліції — у перші місяці після нападу Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 року.

— Берлінський візит Молотова став провісником війни, яка почалася у 1941 році? Значить, не знайшли нових точок дотику.

— Не знайшли. Цей візит показав, що Радянський Союз відмовився йти у фарватері політики Німеччини, адже висував власні вимоги. Обидві сторони почали готуватися до майбутнього зіткнення, до якого залишалося ще близько півроку.

— Ви казали, що в оточенні Гітлера були пробританська та прорадянська партії. Чи були в оточенні Сталіна різні орієнтації?

— Можна говорити про певну схильність до союзів із боку певних радянських політиків, але це не відіграло такої ролі, як у Німеччині. Попри те, що Німеччина і Радянський Союз були тоталітарними державами, внутрішня специфіка була дуже різною. У німецькому політикумі були різні партії, які могли боротися за вплив, висловлювати свою позицію. А в Радянському Союзі такі дії могли наразити на звинувачення й швидку розправу.

Якщо говорити про дипломатію, то Молотов вважався більш пронімецьким, тому став наркомом закордонних справ. Натомість його попередник на цій посаді — Максим Литвинов — намагався знайти точки дотику з Британією та Францією. Він уособлював проанглійський курс, тому його зняли. Очевидно, Сталін знав орієнтації своїх підлеглих і просто пересував їх, як шахові фігури, залежно від того, яку саме політику він проводив. Його оточення впливало на нього меншим чином, ніж німецьке оточення на Гітлера.