Полтавці пам’ятають своїх видатних земляків

Цьогоріч минає 130 років від дня народження видатного вченого у сферах економіки та статистики Кирила Осьмака. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті ювілей відзначається на державному рівні згідно з постановою Верховної Ради про відзначення пам’ятних дат та ювілеїв у 2020 році.

Народився Кирило Іванович у 1890 році в смт. Шишаки Миргородського повіту Полтавської губернії. У 1902 році закінчив Шишацьку двокласну сільську школу, а потім до 1906-го навчався в Миргородській повітовій школі. У 1908 році вступив до 6-го класу Полтавського Олександрівського реального училища, де став активним учасником учнівського гуртка самоосвіти. Із 1910-го по 1916 рік він є студентом  Московського сільськогосподарського інституту. Після його закінчення працював інструктором зі свинарства Київського губземства. У цей час як керівник господарської частини відомства брав активну участь в організації Міністерства земельних справ Центральної Ради й особливо — його департаменту хліборобства. 

У 1911 році Кирило Осьмак переїхав на Полтавщину, працював у Миргородському сільськогосподарському кооперативному союзі агрономом-інструктором, а згодом — завідувачем агрономічного відділу. Уже в молоді роки він всіляко сприяв утвердженню української національної ідеї щодо подальшого розвитку сільського господарства. Зокрема у своїй  першій публікації наполегливо рекомендував організовувати спеціальні виставки новітньої науково-популярної агрономічної літератури й обов’язково — українською мовою, коли йшлося про Наддніпрянщину. Свого часу Кирило Осьмак отримав від новоствореного Всеукраїнського науково-дослідного інституту економіки й організації сільського господарства в Харкові (нині ННЦ «Інститут аграрної економіки НААН») пропозицію про співпрацю за темою «Агрономічна організація в минулому та в сучасну добу» на 1928—1929 роки, тож узяв активну участь у розробці першої програми його наукової діяльності.

Кирила Осьмака небезпідставно вважають одним із теоретиків розробки проблеми бурякової кооперації в Україні, якій він присвятив цілу низку публікацій — статті «Дослідження селянського буряківництва», «З’їзд кооперативної цукрової промисловості», «Бурякова кооперація на Київщині», «Кооперування селянського буряківництва», «Бурякові гуртки», «Найближчі конкретні завдання в роботі сільськогосподарської ко-операції з кооперування цукровобурякової площі» тощо. 

Великий резонанс для свого часу отримала видана в 1920 році за його редакцією збірка «Бурякова кооперація». Не меншу цікавість викликали й інші його публікації за 1923—1924 роки (особливо матеріал у номерах 1—2 журналу «Вісник цукрової промисловості» за 1923 рік, що мав популяризаційний характер щодо зусиль Всеукраїнського союзу сільськогосподарської ко-операції «Сільський господар» і його київської філії на чолі з Кирилом Осьмаком) про роль сільськогосподарської кооперації в розвитку селянського бурякосіяння, а також взаємовідносин сільськогосподарської коопера-ції та цукрової промисловості. Із цією метою 16 листопада 1923 року була зібрана спеціальна нарада в Києві як передвісник Агрономічного з’їзду працівників цукрової промисловості в Москві на початку 1924 року.

Цікава публікація Кирила Осьмака  «Про сільськогосподарське товариство Лубенщини», в якій ідеться про Вовчанське сільськогосподарське товариство «Праця», яке кооперувало 50% господарств свого району, працювало досить жваво й своєю роботою зацікавлювало населення. Правління було свідоме й працездатне. Як основний капітал товариство одержало від Губсельбанку 3 000 карбованців, розмір вкладу — 955 карбованців, сума виплачених позик — 4 255 карбованців. Окрім роботи з кредитування, проводило й продукційну. Ремонтна майстерня лагодила машини та знаряддя, а також виробляла добрі ходи, на які був великий попит. Черепична майстерня виробляла черепицю та колодязні круги. Машинами прокатпункту  (молотарки, трієри, сівалки) члени товариства користувалися на пільгових умовах. Окрім того, товариство мало трактори. Загалом, можна сказати, жило здоровим кооперативним життям.

Березоточанське сільськогосподарське товариство кооперувало 18% господарств району. Основна його робота — оренда шкіряного заводу. Повне навантаження становило 2 500 шкір, але товариство мало можливість дати навантаження тільки на 20%. Відсутність великих коштів, дорогі кредити, закупівля сировини на приватному ринку, неорганізований збут заважали організувати, як слід роботу заводу. Разом із тим на заводі була зосереджена вся увага правління, й іншої роботи не проводили. Як результат — надто важкий стан товариства. Населення не цікавилося його роботою, не вбачало якоїсь користі для себе, відчувало його нелегкий стан і не приєднувалося до нього. Березоточанське товариство — гарний приклад того, як безперспективно розпочинати роботу без власних коштів і твердого організаційного плану.

Наприкінці 1924 року напрацювання з питань бурякової кооперації були узагальнені Кирилом Осьмаком і надруковані в авторській монографії «Цукрова промисловість та селянське буряківництво Правобережної України», а також у 92-сторінковій брошурі «Насіння культури цукрових буряків для народного господарства». Важливого значення він надавав питанням технічного оснащення сільського господарства. У 1925 році в статті «Сільське господарство треба машинізувати» він писав: «Необхідно всьому радянському суспільству, радянській державі загалом справу машинізації сільського господарства висунути наперед, звернути на це всю увагу, посунувши на цей фронт усі можливі засоби, тоді можна твердіше ставити справу соціальної перебудови села і сполучення його інтересів з інтересами міста…».

Кирило Осьмак як керівник господарської частини відомства взяв активну участь в організації Міністерства земельних справ і особливо його департаменту хліборобства. Саме він запропонував першу будівлю для розміщення цього відомства в Києві на вулиці Володимирській, 19, яка, на жаль, уже зруйнована. Від генерального секретаріату земельних справ долучився до розробки аграрної політики Центральної Ради щодо підготовки земельної реформи. Він був секретарем організаційного комітету 1-го Всеукраїнського агрономічно-економічного з’їзду, що відбувся 22—26 жовтня 1917 року і став знаковим для становлення організаційних основ галузевого дослідництва та освіти в Україні.

Під час його відкриття, яке розпочав Михайло Грушевський, Кирило Осьмак у своєму виступі дав загальну оцінку й окреслив головну мету зібрання: «Аграрна справа й економічна політика України — це два основних питання, які стоять першими в низці інших соціальних питань і вимагають негайної й твердої відповіді. Україна є краєм передовсім хліборобським, бо промисловість тут мало розвинена». І додав: «Щоб забезпечити Україні кращу долю й повний економічний розвиток, треба докласти всіх зусиль задля того, щоб сільське господарство й сільськогосподарська промисловість знайшли в Україні всі потрібні умови для свого нормального розвитку».

Найважливішим і найболючішим для обговорення 320 учасників зібрання стало земельне питання, бо «земельні розрухи в Україні останнім часом збільшуються через те, що своєчасно не задовольняються земельні потреби селянства й досі немає сталого, певного земельного закону, який би задовольнив ті потреби серед безземельного і малоземельного селянства». Базисне бачення Кирилом Осьмаком земельної реформи в Україні вже за часів німецької окупації під час Другої світової війни було висловлено в його узагальненому міркуванні: «Коли земельна реформа не дасть Україні економічної незалежності, уся земельна реформа зведеться нанівець, тож як були ми рабами інших народів, так і зостанемося такими».

На жаль, земельні питання та шляхи їхнього вирішення гостро стоять в Україні й нині. На думку Кирила Осьмака, важливе значення для економічного зростання Української держави належить цукровій промисловості, бо вона «дуже збільшує прибутки». Невипадково серед першочергових невідкладних рішень Першого агрономічно-економічного з’їзду була заборона через генеральний секретаріат земельних справ зменшення посівів  «бурякових плантацій»  і тим паче «збільшення через це тільки хлібних посівів, бо і хліб, і цукрові буряки однаково потрібні для всього народу».

Великою мірою висловлені думки Кирила Осьмака не втратили своєї актуальності. Адже на Полтавщині до проголошення незалежності України площа цукрових буряків становила понад 145 тис. га, у той час працювали 11 цукрових заводів, частина з яких нині розграбована, знищена їхня інфраструктура, а люди залишилися без роботи. У 2020 році збиральна площа цієї культури становила лише 26 тис. га. Щодо озимої пшениці спостерігається тенденція до зменшення посівних площ, хоча в умовах глобальних змін клімату, зокрема посилення посушливості, ця культура максимально використовує осінньо-зимові запаси вологи в грунті, забезпечуючи пристойні врожаї. До того ж необхідно зважати на те, що пшениця — головна хлібна культура.

Наприкінці 1921 року через сімейні обставини Кирило Іванович переїжджає працювати до Миргородського районного Союзу сільськогосподарських кооперативів районним інструктором Псьолського району із сільськогосподарської кооперації. У 1923 році він знову повертається до Києва і продовжує займатися питанням наукового збереження сільськогосподарської кооперації через розробку методичних рекомендацій та методології її запровадження. Крім того, у Київському губсельсоюзі очолює підвідділ бурякової кооперації.

Враховуючи матеріали на-укових і науково-популярних статей Кирила Осьмака, його творчий доробок у дослідницький період можна умовно поділити на окремі часові періоди з наповнення різних напрямів науки, якими він у цей час займався: перший (1911—1917 рр.) — краєзнавство, наукова сільськогосподарська термінологія, проблеми сільськогосподарського машинознавства та насінництва кукурудзи, їхня популяризація для потреб наукового забезпечення сільського господарства; другий (1917—1920 рр.) — державотворча та популяризаційна робота щодо розробки земельної реформи й організації наукового забезпечення аграрного сектору; третій (1920—1924 рр.) —  сільськогосподарська та бурякова кооперація, економіка й організація сільського господарства, науково-організаційна робота щодо організації галузевого дослідництва в Україні; четвертий (1924—1928 рр.) — наукова сільськогосподарська термінологія.

Ім’я Кирила Осьмака як вітчизняного вченого-аграрія, борця за незалежність України шанують і пам’ятають на Полтавщині. У Шишаках встановлено пам’ятний знак і перейменовано на його честь одну з вулиць. Окрім того, у 2014 році створили документальний фільм «Поборники незалежності. Полтавщина», у 2016-му у Полтаві його іменем названо одну з вулиць, а нещодавно в колишньому приміщенні Полтавського Олександрівського реального училища (нині Полтавський політехнічний коледж), в якому з 1908-го по 1910 рік навчався Кирило Осьмак, облаштували меморіальну дошку.

Микола ОПАРА, 

кандидат сільськогосподарських наук, професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова Полтавської державної аграрної академії, заступник голови з наукової роботи громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»

Надія ОПАРА,

кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри безпеки життєдіяльності Полтавської державної аграрної академії, почесний член громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»