Згадуючи отамана Павла Бея та його побратимів

Понад 100 років тому, з черговим приходом московських  більшовицьких орд на Полтавщину, в Опішнянському Поворсклі почав діяти повстанський загін чисельністю близько 60 осіб під командуванням глинського отамана Павла Бея. Пік боротьби припав на 1920-й — першу половину 1921 року. Як показують мої дослідження останніх двох років, саме влітку 1921 року отаман був підступно вбитий пострілом у спину після того, як на переговорах відмовився скласти зброю. Про його загибель  повідомлялося в одному з чекістських повідомлень за липень 1921 року: «Убит главарь банды, оперирующей в районе Бельской волости, Бей, банда его распылилась».

Але залишки його загону продовжували боротьбу ще упродовж трьох років, про що свідчать архівні дані за 1921—1924 роки. Повстанців очолив житель Глинського Йосип Тацюк. У чекістських повідомленнях відтоді згадується «банда Тацюка».  В «Информационном бюлетене о движении бандитизма на территории Полтавщины» за період з 3-го по 10 червня 1922 року повідомлялося про загибель Йосипа Тацюка: «По донесению уполномоченного губотдела ГПУ 4/VI в селе Глинском Бельской волости во время операции убит атаман Тацюк и бандит Бородай».

Загін очолив Олександр Бей — рідний брат Павла Бея. Серед повстанців, які діяли на Полтавщині у вересні 1922 року, згадується і про глинський загін, який продовжував боротьбу: «Банда Бея Александра, численность — 5 человек, полит-окраска уголовная, оперирует в районе Бельской волости, активность проявляет».

Станом на червень 1923 року отаманом невеликого загону був Іван Рокита. Окупантам  був повністю відомий склад загону — залишку колишнього загону Павла Бея, з часу загибелі якого минуло вже майже два роки: «10 июня. Взята на учёт банда, состоящая из 5 человек, под командой главаря Ивана Рокиты, соучастники — Александр Бей и его брат Корней, Иван Черевань и его брат Корней. Банда оперирует в районах сел Глинское, Батьки, Малые Будищечки, Лазьки, Бельск и Безручки и имеет связь с Котельвой. Окраска: остатки политической банды, которая занимается уголовщиной, вооружена винтовками, револьверами, обрезами и бомбами. Все бандиты родом из села Глинское».

В оперативному зведенні за 20.11.1923 рік повідомлялося: «14 ноября в г. Полтаве на базаре гражданами был опознан атаман Иван Ракита стоявшим на посту милиционером. Бандит был задержан и препровождён окр. отд. ГПУ».

У переліку загонів, які оперували на території Полтавської округи станом на 1.02.1924 рік, згадується і про глинських повстанців: «Остатки банды Ракиты численностью 3 человека уголовного характера. Состав банды — середняки и бедняки, оперируют в селах Глинское, Бельск, Гармаши и Безручки Опошнянского района и Куземенском лесу Груньского района Харьковской губернии, вооружены 2 винтовками, обрезами и бомбами. Примечание: за отчётный период банда активности не проявляла».

Доля отамана Рокити на сього-дні невідома. А от Олександру Бею (1897—1966 рр.) вдалося врятуватися (хоча отримав поранення в ногу й кульгав усе життя) та загубитися на неосяжних просторах України, постійно змінюючи місця проживання. Останні роки жив у селищі Первомайське Синельниківського району. Нині там проживає його син Кім Бей, якому 2 лютого виповниться 89 років. Рідний племінник отамана Павла Бея — відомий у своєму краї поет і композитор, почесний громадянин Синельниківського району. У його доробку чимало патріотичних віршів і пісень. 

Із Кімом Беєм я знайомий вже понад два роки, відтоді як знайшов його в 2017-му, двічі бував у нього в гостях, а нині — листуюся з ним. Нещодавно отримав чергового листа, в якому щойно написаний вірш «Поклонися Україні»:

Поклонися Україні,

Бережи свою колиску —

Матір-Україну.

Поклонися дуже низько

За добро їй, сину.

Ти прости, що в страшних болях 

Тебе спородила,

Що з тобою гірку долю

Вона поділила.

Її мова в цю годину — 

Це кермо в дорозі,

А якщо його десь кинуть, 

Посіємо сльози.

Не суди її й другому

Не давай судити, 

Бо в своєму ж будеш домі

У рабах ходити.

Захищай її, як можеш:

В мирний час і в битвах.

Вона твоє питво Боже

І твоя молитва.

Віктор МІЩАНИН,

провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, кандидат історичних наук