Професор Сергій Іллічевський — розбудовник заповідної мережі Полтавщини

Професор Сергій Іллічевський. 1931 рік.
 

17 вересня цього року виповнилося 125 років від дня народження відомого українського ботаніка та фенолога, кандидата біологічних наук, професора Сергія Іллічевського (1895—1959 рр.), життя та діяльність якого були тісно пов’язані з Полтавщиною й зокрема багатьма науково-дослідними вищими навчальними закладами Полтави. Випускник Полтавського інституту народної освіти 1923 року, він доклав багато зусиль для створення заповідних куточків природи на Полтавщині. Певною мірою на їхній основі вибудовувалася сучасна природно-заповідна мережа області.

Сформувавшись як ботанік у родині знаного натураліста Олімпія Іллічевського, де цінували природу та вміли її досліджувати, Сергій Олімпійович ще змолоду долучився до цієї справи. Починаючи від 1917 року, він проводив систематичне вивчення флори околиць Полтави в радіусі 15—17 верст і збирав гербарій, тож був добре обізнаний із видовим складом рослин досліджуваної території та цікавими в ботанічному плані об’єктами. За його особистим зізнанням, для цього лише в 1917 році здійснив понад 400 ботанічних екскурсій.

Про натуралістичні нахили Сергія Іллічевського залишив спогади Володимир Вернадський. Коли в березні 1918 року видатний вчений створив при музеї Полтавське товариство любителів природи, до нього без вагань вступив і Сергій зі своїм батьком. Можна вважати, що діяльність у товаристві стала для 23-річного хлопця однією з перших сходинок у науку.

Згодом, у 20-х роках ХХ століття, Сергій чимало зробив для вдосконалення професійних навичок і знань як технік-інструктор із лікарських рослин спершу в Губкомздраві, а згодом — у Губземвідділі (1919-й, 1921 рік). У той же час він досліджував рослинні формації на дослідних станціях Полтавщини: Полтавській сільськогосподарській та Лубенській станції лікарських рослин. Коло захоплень науковця було досить широким: від вивчення флори до фенологічних спостережень. Крім цього, Сергій Олімпійович цікавився дендрологією, проводив фітопатологічні збори, займався геоботанікою та дослідженням гербаріїв різних установ як у Полтаві, так і поза її межами. Різнопланова ботанічна діяльність сприяла вдосконаленню знань вченого і зробила Сергія Іллічевського одним із найкращих знавців біорізноманіття Полтавщини, праці якого знають і використовують науковці України.

У 1926—1927 роках Сергій Олімпійович працював як дослідник природи Опішнянського району в складі експедиції Полтавського державного музею імені В. Г. Короленка (нині — Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Лише за перший день екскурсій ботанік знайшов 246 видів рослин. У серпні 1927 року за дев’ять днів він відмітив в околицях Опішні 434 їхні види.

Сергій Іллічевський не лише ретельно вивчав рослинний світ Полтавщини, а й виявляв численні унікальні рослинні угруповання, які саме за його поданням держава почала брати під свою охорону. Він тісно спів-працював з Українським комітетом охорони пам’яток природи та культури, заснованим при Народному комісаріаті освіти УСРР 1926 року, в якому обіймав посаду фахівця з обстеження цілинних степів. Основним завданням комітету було дослідження та детальне вивчення на території України унікальних природних куточків з метою перетворення їх на заповідні. У 1927 році за дорученням комітету Сергій Іллічевський провів детальне експедиційне обстеження цілинних степів Полтавщини. У квітні—вересні він здійснив 15 виїздів до Червоноградського (нині — Красноградський район Харківської області), Карлівського та Лубенського районів. Сергій Олімпійович зробив детальні описи Струківської, Розумівської, Ланнівської цілин, заповідника «Академічний степ» поблизу Лип’янки, цілини Дібрівського кінного заводу. Крім того, він склав опис ковилового степу на пісках і солончаках біля села Скалонівки, дослідив рослинність неораних курганів в околицях Червонограда, а також вивчив степові блюдця між Лип’янкою і Розумівкою та чагарниковий степ під Червоноградом на так званій «українській лінії» — залишках фортифікаційної системи, побудованої ще в 30-х роках XVIII століття. Вчений занотував загальний список рослин, що зустрічалися на обстежених ділянках, — 198 видів. Результати досліджень Сергія Іллічевського вміщені в збірнику «Охорона пам’яток природи на Україні», який був повністю присвячений степовим пам’яткам природи та заповідникам. Загалом у різні роки Сергій Олімпійович виявив на Полтавщині десять цілинних ділянок із добре збереженою флорою, вивчив їх видовий склад, зробив геоботанічні описи та вів їхній моніторинг. Вчений активно опирався потугам господарників розорати на Полтавщині останні ділянки цілинних степів. За завданням згаданого комітету він обстежив цікаві та цінні у природничо-історичному плані ділянки Полтавщини з метою їхнього подальшого збереження. Про цю роботу Сергія Олімпійовича влучно й красномовно написав його колега та друг — знаний вітчизняний ботанік Михайло Клоков, відомий ще й як поет Михайло Доленго:

«Як дамі лицар, він служив ідеї,

Без ляку та догани до кінця.

Гектарами живого воронця

Степи червоні прихиляв до неї».

Деякі зі степових ділянок вже були заповідними, проте не мали єдиної координуючої установи. Це в свою чергу негативно позначалося на їхньому функціонуванні, а в окремих випадках загрожувало навіть існуванню загалом. Сергій Олімпійович запропонував організувати в області комплекс із дев’яти заповідних об’єктів, які, на його думку, найбільш повно відображали б різноманіття природи лісостепу. До його складу мали увійти: 150 гектарів Карлівської цілини, заповідник «Парасоцький» — вікові дубово-грабові насадження поблизу Диканьки, чагарниковий степ на так званій «українській лінії», нерозорані кургани, чималі солончаки в місці впадіння річки Берестової в Оріль, декілька ділянок цілинних степів із байбаковинами поблизу Сахновщини та хутору Вільного, близько 

100 гектарів соснового лісу «Гетьманщина» з лісовою фауною, мішані ліси на лівобережних пісках біля Полтави («Триби») та болото, що знаходиться в глибині цих лісів, з північною флорою. При цьому дослідник наголошував на підпорядкуванні цих об’єктів єдиному господарю, що сприяло б науковій роботі та дотриманню режиму охорони. Вже тоді Сергій Іллічевський порушував питання про комплексне використання заповідних об’єктів регіону, зокрема з освітньою метою під час проведення польових практик для студентів-біологів та аграріїв. Завдяки його кропіткій роботі в лютому 1937 року була проведена декретизація трьох природних об’єктів Полтавщини, яким надали статус заповідників обласного значення. Це — Карлівська цілина, Малоперещепинське болото та Парасоцький ліс. Також Сергій Олімпійович брав участь у розробці режиму їхньої експлуатації. Охорону заповідників було покладено на Полтавський державний музей імені В. Г. Короленка. Усі ці заповідники — це справжні перлини природи Полтавщини, які уславили її на рівні не лише України, а й усієї Європи.

Востаннє Сергій Іллічевський досліджував стан збереження заповідних об’єктів краю в серпні 1940 року. Зокрема 14 серпня він виїздив до Карлівського району на цілину «Академія». І хоча огляд ділянки відбувся наприкінці літа, коли більшість степових рослин вигоріла, вчений визначив чимало цікавих видів. Сергій Олімпійович зазначив, що південна частина цілини дуже пошкоджена надмірним випасом і забур’янена, тож зберігати її надалі недоцільно. Північна ж (площею 70 гектарів) — збереглася значно краще і мала, на його думку, велику цінність. На ній треба було припинити випас і використовувати тільки під сінокіс. Після дослідження стану Парасоцького лісу в Диканському районі 25 серпня 1940 року дослідник у доповідній записці директору музею, якому був підпорядкований заповідний об’єкт, запропонував взяти ліс під особливу охорону, зокрема заборонити полювання та випас худоби.

Досвід природоохоронної роботи Сергій Іллічевський опановував на практиці, коли змушений був за станом здоров’я в 1932 році переїхати з Чернігова на Південь України. Там він працював геоботаніком у науково-дослідному степовому інституті в «Асканії-Новій» (1932—1933 рр.), потім — геоботаніком Чорноморського заповідника (1934—1935 рр.), а ще пізніше — у знаменитому Нікітському ботанічному саду в Криму. Тут він близько року обіймав посаду завідувача відділу флори саду, досліджував рослини гірської системи степового Криму. 

Ще одним серйозним захопленням науковця була фенологія, якою він займався майже без перерви все своє життя, починаючи від 1917 року. У цій царині наш краянин розробив закон, названий його іменем, який відомий усім фенологам світу. Підбиваючи підсумки своїх багаторічних фенологічних досліджень, Сергій Олімпійович не без гордості відзначав, що його діяльність у цій царині дала змогу віднести місто Полтаву до переліку найкращих опорних пунктів фенологічної мережі колишнього СРСР.

Обіймаючи численні посади у низці установ, працюючи в різних регіонах України, дослідник цілеспрямовано та фахово вивчав рослини, ставши знаним та авторитетним вченим-ботаніком, фенологом світового виміру, одним із піонерів заповідної справи на Полтавщині зокрема та в Україні загалом. Сергій Олімпійович залишив після себе фундаментальну наукову спадщину. Його роботи і досі актуальні та цікаві широкому колу сучасних вчених-природодослідників не лише По-лтавщини, а й, без перебільшення, усієї України.

Враховуючи усе викладене, автори хотіли б звернути увагу на те, що ім’я Сергія Іллічевського вже давно мало б бути присвоєне якомусь зі згаданих об’єктів заповідної мережі По-лтавщини. Насамперед це може бути комплексна пам’ятка природи «Академія», що в Карлівському районі, або об’єкт загальнодержавного значення Малоперещепинський заказник у Новосанжарському районі. Сподіваємося на це!

Віктор САМОРОДОВ

Олена ХАЛИМОН,

краєзнавці

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 16 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Vptull.

rocaltrol 0.25mg canada <a href="https://rocaltrtn.com/">order rocaltrol 0.25 mg for sale</a> buy calcitriol 0.25 mg online cheap