Український Таганріг: у 1926 році українці становили понад 70 відсотків населення Таганрозького округу

Президент Росії Володимир Путін не раз заявляв, що держави, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, «забрали» російські території і взагалі вони не входили до складу СРСР у таких кордонах, які мають зараз. Подібні сентенції можна почути з уст і інших представників правлячої російської верхівки. Тим самим вони намагаються виправдати свої агресивні дії на пострадянському просторі, зокрема й щодо України.

Справді, республіки, які ввійшли в 1922 році до Радянського Союзу, мали інші кордони, ніж зараз. Приміром, тоді в складі Російської Федерації не було Калінінградської області, Тувинської Народної Республіки, Виборга, а також деяких інших територій. І взагалі за часів існування СРСР межі союзних республік не лише змінювалися, а й створювалися нові республіки, що, як правило, обумовлювалося політичною доцільністю. Так, із 1940-го по 1956 рік існувала Карело-Фінська Радянська Соціалістична Республіка, територія якої зараз належить Росії. Також Російській Федерації в 1922 році не належали деякі райони, населені в той час українцями, зокрема таке цікаве місто, як Таганріг (Таганрог) із навколишньою місцевістю.

Місто прихильників гетьмана Івана Мазепи

Початки Таганрога сягають 1696—1698 років. Перед тим московський цар Петро І із допомогою козацьких військ під проводом гетьмана Івана Мазепи здійснив Азовські походи. Тоді ж на узбережжі Азовського моря була побудована фортеця Троїцьк-на-Таганрозі (із часом утвердилася назва Таганріг). Планували її побудову західні фахівці, а будівельні роботи здійснювали переважно українські козаки. То була перша військово-морська база Московії, її перший порт на відкритому морському узбережжі й перше місто в цій державі, побудоване за регулярним планом.

Як писала Катерина ІІ в листі до Вольтера, Петро І довго не міг вирішити, куди перенести столицю — до Таганрога чи Петербурга. Справді, на той час чорноморська морська торгівля була не менш інтенсивна й прибуткова, ніж балтійська. І утвердження держави Петра І в Чорноморському басейні відкривало перед нею непогані перспективи.

Звісно, можна уявити, якою б була Російська імперія і яку б роль у ній відігравав український чинник, якби її столиця була в Таганрозі. Але це вже питання альтернативної історії. Принаймні можемо констатувати, що український козацький вплив на початку існування Таганрога був сильний. Коли Іван Мазепа підняв повстання проти Петра І, в Таганрозі виявилося чимало симпатиків гетьмана, з якими розправилася московська влада.

У 1711 році після Прутського походу Петра І, де московський цар зазнав поразки, Таганріг опинився в складі Османської імперії. Деякий час це місто і його околиці входили до складу земель Нової Запорізької Січі, яка була автономною структурою в складі Турецької держави.

У 1774-му, після чергової російсько-турецької війни, яка велася за Північне Причорномор’я, Таганріг увійшов до складу Російської імперії. Він став не лише важливою військовою базою, а й великим торговим портом. Входив до Катеринославської губернії, заселеної переважно українцями. Правда, у 1887—1888 роках його передали до складу Області Війська Донського.

Українці й Таганріг

Таганріг став важливим торгово-економічним і культурним центром Північного Причорномор’я, який конкурував з Одесою. Закономірно, що місто було поліетнічним. Жили там росіяни, греки, представники інших народів, але значну частину населення становили українці. А в Таганрозькому окрузі останні помітно домінували.

Із Таганрогом та його округом пов’язана діяльність низки культурних діячів. Так, неподалік від міста народився український поет-романтик, видавець альманаху «Сніп», а також творець першого українського правопису Олександр Корсун (1818—1891 рр.). У Таганрозі провів останні роки свого життя письменник Нестор Кукольник (1809—1868 рр.), який мав українське походження. Його батько народився на Закарпатті. Сам Нестор Кукольник навчався з Миколою Гоголем у Ніжинському ліцеї. Разом зі своїм однокласником зробив блискучу письменницьку кар’єру в Петербурзі. Як поет конкурував і з Олександром Пушкіним. На його вірші писав романси відомий російський композитор Михайло Глінка. У 1857 році Нестор Кукольник перебирається на постійне місце проживання до Таганрога, де розпочинає активну громадську діяльність. У його планах — відкриття в місті університету, видання газет, спорудження залізниці Харків — Таганріг. Остання, побудована завдяки наполегливості Нестора Кукольника, дала поштовх для освоєння багатств Донбасу. У Таганрозі письменник написав низку творів. Але в 1868 році він раптово помер, збираючись до театру.

До речі, Таганрозький театр належав у той час до найкращих театрів на території Російської імперії. І, безперечно, театральне життя міста вплинуло на знаменитого уродженця Таганрога Антона Чехова (1860—1904 рр.). Творчість цього прозаїка й драматурга, як і Кукольника, належить до російської літератури. Але за походженням Антон Чехов був українцем, і він визнавав це. В анкеті, яку Чехов заповнив під час перепису населення в 1897 році, він назвав себе малоросом (саме так тоді офіційно іменувалися українці). А в своїх листах Чехов неодноразово жартома іменував себе «хохлом».

Українська стихія землі Таганрозької так чи інакше впливала на письменника. Згідно зі згаданим переписом 1897 року, у Таганрозь-кому окрузі проживало 61,7 відсотка українців. Під час визвольних змагань 1917—1921 років Таганріг навіть на деякий час, у березні—квітні 1918 року, став столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки. Але в травні того року місто вже контролювали німецькі війська. До гетьмана Павла Скоропадського таганрожці послали делегацію, яка звернулася з проханням включити місто до складу Української Держави. І деякий час Таганріг був у її складі.

Коли ж більшовики в 1920 році утвердилися на теренах більшості українських земель, вони включили Таганріг із навколишніми землями до складу радянської України. Тим самим визнавалося, що це українська етнічна територія. Однак у 1924 році, уже за часів існування СРСР, більшовицьке керівництво вирішило змінити кордони України й Російської Федерації. Тоді в України було відібрано низку територій — серед них Таганріг і землі навколо нього.

Те, що Таганрозький округ був українським, засвідчив всесоюзний перепис 1926 року. Українці становили 71,5 відсотка населення округу. Хоча в самому місті Таганрозі переважали росіяни. Але в цьому немає нічого дивного. Навіть у тогочасній радянській Україні чимало міст, як і Таганріг, були русифікованими.

Під час Голодомору 1932—1933 років Таганріг і навколишні землі стали місцем активної міграції українців. Останні втікали сюди, рятуючись від голодної смерті. У Таганрозі вони влаштовувалися на промислові підприємства, які потребували робочих рук. При цьому самовільно заселяли північні околиці міста. Там виник район Північний, який українці з гірким гумором називали «Соловки».

Однак, рятуючи своє життя, українські переселенці змушені бу-ли зрікатися своєї національності. Більшовицькій владі не потрібні були українські етнічні райони в Російській Федерації. Українці не мали там своїх шкіл, засобів масової інформації, бібліотек, культурних інституцій. Їх фактично змушували визнати себе росіянами. І чинити цьому опір в умовах жорстокого тоталітаризму часто було небезпечно.

Таким чином відбувалася масова русифікація українських етнічних районів Російської Федерації. Всесоюзний перепис 1939 року показав, що на Таганрожчині та в інших місцях компактного проживання українців у Російській Федерації українська більшість десь «зникла». Насправді ж українці звідти нікуди не поділися. Просто вони «стали росіянами», точніше їх змусили ними стати.

Та, попри цю тотальну русифікацію, український дух на Таганрожчині все ж давав про себе знати. Чимало вихідців із цього краю стали діячами української культури, а в сільській місцевості люди ще довгий час спілкувалися українською мовою. Навіть зараз у Таганрозі є група людей (хай і невелика — близько 3 відсотків), які ідентифікують себе як українці.

Петро КРАЛЮК,

голова вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки 

і техніки України