50 років «Червоній руті»: пісня, що стала неофіційним гімном України

У сонячну неділю, 13 вересня 1970 року, на Театральній площі в Чернівцях зібрався натовп. Подія планувалася непересічна — пряме включення в ефір київської студії телебачення. Передача «Камертон доброго настрою» мала стати майданчиком для першого ефірного виконання пісень чернівецької музичної «зірки» — композитора Володимира Івасюка. «Прем’єрити» мали двома свіжонаписаними піснями — «Червона рута» та «Водограй». Величезна камера, схожа на коробку фокусника, і двоє перед нею — Володимир Івасюк та місцева юна співачка Олена Кузнєцова.

50 років потому ми стоїмо з Оленою на тому самому місці. Вона стомлено повторює слова спогадів про той день. Практично щорік їй доводиться робити те саме. Тоді вона потрапила в ефір випадково. Володимир Івасюк, хоч і був іще юним студентом, але його енергії та організаторських здібностей вистачило на створення та участь у вже декількох музичних колективах, які на регулярній основі виступали по всіх регіонах навколо Чернівців. Тепер таких людей називають концертними директорами або навіть продюсерами. А 21-річний Володя Івасюк був студентом-медиком і «самодіяльним» композитором. Його активність в організації концертів і привела до того, що всі вокалісти, з якими він працював на той час, були на гастролях. Цей факт і вирішив долю Олени Кузнєцової, яка увійде в історію і десятки телевізійних сюжетів як перша виконавиця «Червоної рути». На прохання ще раз заспівати легендарну пісню Олена зітхає — давно не співає через операцію на зв'язках. Тепер лише вчить студентів і до ювілеїв дає інтерв'ю.

Не було людини в Чернівцях, яка б не наспівувала «Червоної рути». Здавалося, ті, хто не потрапив на площу, слухали пісні в ефірі. За рік той самий ефект пісня справить на весь СРСР. Українською її заспівали узбеки, литовці, казахи, грузини й росіяни. Із кумедних селян українці раптом перетворилися на тих, хто робить «мейнстрім-контент». Таких  слів ще, звісно, ніхто не вживав, але суть полягала саме в цьому. То була музика, яку слухають не як етнографічну екзотику, а як сучасний модний «саунд».

Мелодика пісень юного Володимира Івасюка, який і композитором не мав права називатися, тому що не мав такого диплома, була настільки вибухово сучасною, що її було вирішено видавати порційно. На всесоюзному конкурсі «Пісня року» в 1971 році подадуть «Червону руту», а «Водограй» залишать на 1972-й. Згодом музика Івасюка розлилася і за межами Союзу. Софія Ротару з «Водограєм» поїхала до міста Сопот у Польщі.

За сучасними критеріями Володимир Івасюк перетворився на «суперзірку». Через 9 років після того історичного моменту на Театральній площі це його й згубило.

Понад сто пісень. Десятки не записаних на плівки творів. Музичні фільми, серед яких і однойменна «Червона рута» з Василем Зінкевичем та Софією Ротару в головних ролях. Діаспора також співає пісні Володимира Івасюка. В Америці видають платівку його пісень.

Сестри Івасюка розповідають, що одного разу Володимир побував на «серйозній дружній розмові» в КДБ. Чи була вона єдиною — невідомо. «Органи» запропонували йому «виправдатися» за популярність у ворожій «совєтам» Америці жестом щедрості — віддати доларові гонорари за свої твори Фонду миру. На що принциповий Івасюк відповів, що не фінансуватиме «терористичних організацій». Варто зазначити, що саме цей фонд свого часу фінансував військові операції СРСР із «заподіяння соціалізму» в різних куточках світу. Промовчав Володимир Івасюк тоді тільки про те, що американського гонорару він і сам не бачив жодного разу, бо його було просто неможливо отримати в обхід того ж таки КДБ.

Інсценоване самогубство Володимира Івасюка в 1979 році красномовно свідчило про масштаб його особистості і зокрема про його вплив. Лагідна пропаганда всього українського в нього виходила сама собою. Він просто писав суперсучасні хіти. І тільки українською. Спочатку він зник із дому. А його тіло знайшли аж за місяць в лісі за Львовом. Справу про його смерть, яку радянська прокуратура тоді швидко кваліфікувала як самогубство, вже двічі поновлювали.

«Самогубство» як визначення вже скасували, але що саме відбувалося в квітні й травні 1979 року між днем зникнення і датою смерті, поки що лишається загадкою. На її розкриття ми тепер чекаємо від СБУ, бо саме Служба безпеки поновила розслідування останньою.

«Червоній руті» — 50. У неї є з десяток варіантів тексту, тому що Володмир Івасюк писав його і вдосконалював декілька років. Його однокурсниця з медичного інституту й досі зберігає перший варіант, написаний його рукою. Сьогодні «Червона рута» — десь майже офіційно, десь ні — є гімном української ідентичності.

До ювілею «Червоної рути» в Україні проведуть «онлайн»-марафон «Пісня буде поміж нас», де зазвучать 43 пісні Володимира Івасюка. Кавер-версії співатимуть українські зірки у супроводі симфонічного оркестру.

4—5 грудня «Червона рута», «Водограй», «Мальви», «Я піду в далекі гори», «Тільки раз цвіте любов» зазвучать по-новому і знову. А сестри, друзі, колеги Івасюка розкажуть історії про його життя в 1970-х роках.

«BBC News Україна»

Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях