Він залишив у століттях слід

«Чим далі вглиб років,

Тим це життя дорожче».

Володимир Мирний

Нинішній рік  багатий на ювілейні дати в аграрній історії Полтавщини. 155 років тому, у 1865 році, було створене й почало діяти Полтавське сільськогосподарське товариство, а 100 років тому, у 1920 році, розпочався  відлік існування Полтавської  державної аграрної академії. Прямий  стосунок до них має й герой цієї розвідки — Олімпій Іллічевський. Ровесник Полтавського сільськогосподарського товариства, він теж ювіляр. З огляду на це, нам хотілося розповісти читачам газети про цю непересічну особистість, яку ми вважаємо знаковою постаттю полтавської агрономії ХХ століття.

Олімпій Олександрович дотичний до історичного поступу багатьох організацій та установ Полтавщини. І це не тільки вже згадані  сільськогосподарське товариство та державна аграрна академія, а й Полтавська сільськогосподарська дослідна станція імені М. І. Вавилова, національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. До речі, до діяльності всіх цих інституцій мали певний стосунок  і члени родини Олімпія Іллічевського. Це передусім його син — відомий український ботанік Сергій Іллічевський — та  донька — учений-агроном Валентина  Іллічевська, для яких 2020 рік також ювілейний. Адже цього року  С. О. Іллічевському виповнюється 125 років від дня народження, а В. О. Іллічевській — 120 років.

Відомо, що Олімпій Олександрович походив зі старовинного шляхетного роду. Він був єдиним сином колезького реєстратора. Народився 17 серпня 1865 року в селі Іванівка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії. Після закінчення у 1885 році Єлизаветградського земського реального училища рік навчався в лісовому інституті в Петербурзі, згодом перевівся до Петровської землеробської  та лісової академії —  тодішнього головного вишу Російської імперії. Тут він здобув грунтовні знання, пишався тим, що був учнем професора  І. О. Стебута. Академію закінчив у 1891 році.

Після цього, на початку 1892-го, юнак разом з іншими спеціалістами поїхав до Тамбовської губернії на лісові розробки в місця, що постраждали від голоду. На цій роботі він дуже підірвав своє здоров’я і змушений був повернутися додому на лікування. У 1894 році О. О. Іллічевський взяв участь в оціночно-статистичних роботах Херсонського губернського земства, але стан здоров’я не давав йому змоги здійснювати тривалі роз’їзди, тож  він полишив посаду. Навесні 1895 року О. О. Іллічевський обійняв посаду повітового агронома в містечку Усмані Тамбовської губернії (нині Липецька область Росії). Одночасно завідував і Усманським дослідним полем (1895—1896 роки). 

Із ліквідацією агрономічної організації Тамбовської губернії  О. О. Іллічевський у 1896 році переходить на посаду завідувача відділу поточної статистики Пермського губернського земства. У наступному році він працює шуйським повітовим агрономом у Володимирській губернії. У 1899 році  родина Іллічевських переїздить на Полтавщину, де Олімпій Олександрович поєднує посади повітового агронома й секретаря Костянтиноградського сільськогосподарського товариства (1899—1901 роки).

У червні 1901 року О. О. Іллічевський із родиною полишає провінційне містечко й переїздить до центру губернії — Полтави. Тут 20 років (1901—1920 роки) Олімпій Олександрович був секретарем Полтавського  сільськогосподарського товариства та активним членом його чотирьох відділень. Окрім цього, він входив до складу редакційного комітету журналу «Хуторянин», який видавало товариство, та ради По-лтавського дослідного поля  (згодом — Полтавської сільськогосподарської дослідної станції). Зарекомендував себе як активний організатор численних агрономічних з’їздів, семінарів, курсів, експертних комісій, був ключовою фігурою таких вікопомних для Полтавщини справ, як перетворення Полтавського дослідного поля на дослідну станцію (1902 рік), а також відкриття в Полтаві сільськогосподарського інституту (1913 рік).

У згаданий період Олімпій Олександрович став ключовою фігурою й одного із найстаріших і найбільших у Росії Полтавського сільськогосподарського товариства. От лише деякі підтвердження цього висновку. О. О. Іллічевський представляв інтереси товариства на численних губернських, повітових і фахових з’їздах, входив до складу комітету Харківської дослідної станції (від 1911 року). Він усіляко сприяв розвитку показових полів і садів товариства, а також проведенню експедицій у Середню Азію для закупівлі каракульських овець. Олімпій Олександрович залишив помітний слід і як літописець історії товариства. За сумлінну працю з його розбудови він отримав від керівництва низку подяк  і був обраний почесним членом товариства (від 28 жовтня 1913 року). У зв’язку з 50-річчям товариства О. О. Іллічевського представили до високої державної нагороди. Після жовтневого перевороту (1917 рік) він не залишив своєї посади. Від 25 березня 1918 року разом із сином Сергієм, згодом, як уже повідомлялося, відомим українським ботаніком, уві-йшов до створеного в Полтаві академіком  В. І. Вернадським Товариства любителів природи.

Від 1920 року, коли в Полтаві відкрили Вищу робітничу школу, Олімпій Олександрович починає працювати тут як лектор. Спочатку він викладає загальне землеробство на інструкторських курсах із насінництва. Разом із цим він працює в сільськогосподарському підвідділі Губземвідділу, обіймає посаду вченого секретаря дослідного бюро цієї головної  установи аграрного профілю тодішньої Полтавської губернії. Уже через рік Олімпій Олександрович — штатний викладач, а в подальшому —  штатний професор Полтавського сільськогосподарського технікуму, згодом реорганізованого  в  агрокооперативний політехнікум, а ще  пізніше — у зоотехнічний інститут. Так у різні роки називалася нинішня Полтавська державна аграрна академія (ПДАА). Саме в цих попередниках академії О. О. Іллічевський викладав загальне землеробство та грунтознавство з елементами геології. Водночас ці ж предмети читав у 1921—1923 роках і в Полтавському технікумі садівництва, який тоді мав права вищої технічної школи. У 1921—1922 роках  Олімпій Олександрович завідує сільськогосподарським відділом Центрального пролетарського музею По-лтавщини (нині — краєзнавчий музей імені Василя Кричевського), а з ліквідацією відділу переходить винятково  на педагогічну роботу. Від 1922 року  він стає викладачем рослинництва і грунтознавства Полтавської садо-городньої профшколи (нині —  аграрно-економічний коледж ПДАА), головою комісії її фахівців. Цю посаду обіймає до 1 жовтня 1924 року.

За період із 1923-го по 1929 рік  О. О. Іллічевський знову доводить своє значення як компетентного різнопланового фахівця для багатьох новостворених установ. Про це красномовно свідчить його пошанування на Першому губернському з’їзді земробітників Полтавщини, що відбувся на початку березня 1924 року в  Полтаві. Тоді О. О. Іллічевського запросили до президії з’їзду,  як одного з працівників-ветеранів агрономії вітали від низки різних установ і професійних об’єднань, вручили пам’ятну (ювілейну) адресу. Крім цього, з’їзд постановив призначити Олімпію Олександровичу грошову нагороду — «по 40 червоних карбованців щомісячно».

У 1924 році його знову обирають до помологічної комісії Полтавського губернського земства. Згодом, у травні 1928 року,  як делегат Першої всеукраїнської наради грунтознавців у Харкові він стає одним із фундаторів Всеукраїнського товариства грунтознавців, обирається членом його бюро та одним із перших розробників статуту. У 1929 році О. О. Іллічевський як кваліфікований грунтознавець надає допомогу колективу полтавських ботаніків, котрі досліджували заплавні луки долини річки  Ворскли.

Із 1930-го по 1933 рік Олімпій Олександрович був першим завідувачем новоствореної кафедри грунтознавства Полтавського сільськогосподарського інституту. Окрім цього, у згаданий час він за сумісництвом був позаштатним доцентом Полтавського інституту соціального виховання (нині — національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка): шкільного факультету агробіологічного відділу —  кафедри землезнавства і сільського господарства (1930/1931роки), агрономічних наук (1931/1932 роки), реконструкції сільського господарства (1932/1933 роки). Від 1931 року був лектором факультету інженерів-агрономів, організатором Полтавського плодоягідного інституту. У 1933 році стан здоров’я професора погіршився, і 1 вересня він звільнився зі своєї основної роботи в Полтавському зоотехнічному інституті (нині — ПДАА). В автобіографії, прикладеної до заяви на ім’я директора Ботанічного саду АН УРСР від 5 листопада 1954 року, С. О. Іллічевський писав: «Батько… —  персональний пенсіонер, помер на початку Вітчизняної війни», тобто 1941 рік варто  вважати роком смерті Олімпія Олександровича.

Авторами цих рядків виявлені деякі з адрес проживання родини Іллічевських у Полтаві: у 1913 році — це провулок Андріївський, 6, у 1918-му — до середини 20-х років — вулиця Стрітенська, 75, а в 1930—1933 роках —  будинок Полтавського зоотехнічного інституту по вулиці імені Ф. Лассаля, 12 (колишня Колонійська, нині — Сковороди).

Що ж до особистого життя О. О. Іллічевського  маємо досить обмежені відомості. Знаємо лише те, що в родині Олімпія Олександровича та Раїси Іванівни Іллічевських було двоє дітей. Старший  син Сергій народився 17 вересня 1895 року в містечку Усмані Тамбовської губернії (нині — Липецька область РФ). Від 1899 року разом із родиною почав жити на Полтавщині. Батько вплинув на його зацікавленість природознавством, тож Сергій здобув відповідну освіту. Спершу (1914—1917 роки) навчався на природничому факультеті Київського університету, та закінчити його не встиг у зв’язку з тогочасними політичними подіями та переїздом до батьків до  Полтави. Саме тут згодом (1923 рік) закінчив природниче відділення Полтавського інституту народної освіти — нинішнього Полтавського національного університету імені В. Г. Короленка. Відтоді  обіймав  численні посади в низці установ, працюючи в різних регіонах України. За цей час став знаним та авторитетним вченим-ботаніком, фенологом світового виміру, одним із піонерів заповідної справи в Україні й на  Полтавщині зокрема, професором (1931 рік), кандидатом біологічних наук (1937 рік). Сергій Іллічевський  лишив по собі фундаментальну на-укову спадщину, яка актуальна й понині, цікавить широкі кола сучасних вчених-природодослідників. На жаль, досі невідомо, як склалася доля С. О. Іллічевського після 1961 року. Та головне те, що він був достойним сином свого славного батька, який міг лише пишатися його науковими здобутками.

У 1900 році в сім’ї Іллічевських народилася донька Валентина. Знаємо, що вона навчалася в По-лтавському інституті народної освіти (1922 рік). Найімовірніше, згодом перевелася із цього закладу для подальшого навчання до Полтавського агрокооперативного технікуму. Відомо, що тут вона виконувала дослідження із сортовипробування квасолі під керівництвом професора В. І. Сазанова. У 1927 році Валентина Олімпіївна закінчила агрофак зазначеного вишу й була направлена до Лохвицької дослідної станції, де обіймала посаду селекціонера. Та вільний час вона приділяла фітопатології, яку чотири роки поспіль студіювала у професора  А. Я. Трофимовича. Після цього Валентина Іллічевська повернулася до Полтави. Тут із 10 березня 1930-го  по 18 лютого 1932 року працювала лаборантом та асистентом кабінету фітопатології, а згодом —  лаборантом кафедри ботаніки Полтавського інституту свинарства — нинішньої ПДАА. Потім В. О. Іллічевська працювала на різних посадах. Та на злеті фахової активності, у 1939 році, її земне життя закінчилося.

Підсумовуючи, варто зазначити, що Олімпій Іллічевський був всебічно підготовленою, талановитою особистістю, яка розв’язувала різнопланові завдання. Він збагатив науку, а також багато зробив для модернізації аграрного сектору Полтавщини, виховання значної кількості високопрофесійних кадрів агрономів і природознавців. Пам’ятати про таких, як О. О. Іллічевський, увічнювати їхню пам’ять — наш святий обов’язок!

Віктор САМОРОДОВ

Олена ХАЛИМОН,

краєзнавці