1932-й: ухвалення закону «про п’ять колосків»

7 серпня 1932 року з’явилася спільна постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома у народі як закон «про п’ять колосків». Авторство постанови приписують особисто Сталіну.

Внаслідок злочинної політики «колективізації», яка почалася ще в середині 1920-х років, людей позбавили права власності на землю. Паралельно розкручувався маховик так званого розкуркулення, спрямованого на знищення всіх, хто саботував вступ до колгоспів. За кілька років колгоспників перетворили на рабів у найгірших традиціях кріпосного права, що зрештою завершилося Голодомором-геноцидом 1932—1933 років.

Сумнозвісний закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне вбивство каралося ув’язненням на строк до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до 3 місяців примусових робіт.

Існувала також таємна інструкція (від 13 вересня 1932 року) до постанови про порядок застосування положень. Зокрема було завдання щодо куркулів застосовувати лише розстрільні статті. Хоча аналіз кримінальних справ засвідчує, що 83% засуджених становила селянська біднота. Українці опинилися в смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (точніше, плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом.

У містах заборонялося продавати хліб селянам. Їх не наймали на роботу на промислові підприємства, їм забороняли переходити або переїжджати в Росію. Загороджувальні загони на кордонах із Польщею та Румунією розстрілювали втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів. Почали з’являтися «чорні дошки». Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом. Водночас підрозділи ДПУ провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» — у 1933 році в Україні було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору.

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році радянською газетою «Правда», за неповні 5 місяців після прийняття закону «про п’ять колосків» за його статтями було засуджено 54 645 осіб, з яких 2 110 — до страти. Зокрема карали і дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу. Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям володіння їжею, ставши початком Голодомору-геноциду українського народу, який здійснювала радянська влада.

Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932—1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му — 1,73 мільйона тонн, у 1933-му — 1,68 мільйона тонн, у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. Крім того, купи зерна й картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.