«Мабуть, ніхто так не прагнув зробити Україну країною «першого світу», як Юрій Липа»

Минуло 120 років із дня народження Юрія Липи, одного з ідеологів українського націоналізму, громадського діяча, письменника, лікаря, автора української геополітичної концепції, а також одного із засновників нового напряму української медичної науки — фітотерапії. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) ювілей Юрія Липи  відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради про пам’ятні дати та ювілеї. 

 «Життя Юрія Липи підтверджує соборність наших земель. Уродженець Полтавщини Георгій Геращенко з одинадцяти років жив в Одесі, у роки національно-визвольних змагань боровся за волю України в Кам’янці-Подільському, а загинув як лікар УПА на галицькій землі», — слушно зауважив доктор філософських наук, професор Олег Гринів.

Юрій Липа народився на По-лтавщині. Тогочасні документи  засвідчують, що він був хрещений під ім’ям Георгій в Успенській церкві села Старі Санжари. Таїнство хрещення здійснив його дід — отець Іоан (Булдовський). Дослідниця життєвого та творчого шляху Юрія Липи Світлана Кучаренко встановила, що його батьком був Іван Липа, який у 1898—1902 роках працював земським лікарем у містечку Мачухи на Полтавщині. Тут, у Мачухах, проживала і мати Юрія — Єлизавета Геращенко (у дівоцтві Булдовська). Дядько Юрія Липи по матері — митрополит всієї України, Української соборно-єпископської церкви (1929—1937 рр.), Української автокефальної православної церкви (1942—1943 рр.), архієпископ Харківський та Полтавський Феофіл, якого розстріляли сталінські кати  в 1944 році. Рідним братом Юрія по матері є Ігор Геращенко, який у 1918 році героїчно загинув під Крутами, стримуючи більшовицьку навалу на Київ.

Коротко про біографію відомого літератора, громадського і політичного діяча  Івана Липи (1865—1923 рр.), який мав визначальний вплив на сина. Він народився в місті Керч у родині міщан. Навчався в Харківському університеті. Був одним із засновників таємної політичної організації «Братство тарасівців», яка  мала на меті визволення українського народу з-під московського ярма. Відбувши покарання, Іван Липа змушений був отримати вищу освіту в Казанському університеті. Працював лікарем четвертої медичної дільниці, приймальне відділення якої розташовувалося в селі Мачухи Полтавського повіту. Окрім опікування хворими, боротьби з тогочасними епідеміями, Іван Липа в Мачухах продовжував свою громадську діяльність. Зокрема намагався відкрити книгарню, на Різдвяні свята дарував місцевим дітям українські книжки («Кобзар» Тараса Шевченка, «Чорна рада» Пантелеймона Куліша тощо). У 1917 році Іван Липа став українським комісаром Одеси та членом ЦК Української партії соціалістів-самостійників, а в 1919-му — міністром віросповідань УНР. Був він і членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. Із серпня 1920 року входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час обіймав посаду міністра охорони здоров’я в уряді Української Народної Республіки в екзилі. Помер Іван Львович 13 листопада 1923 року. Похований у містечку Винники під Львовом. З ініціативи автора цих рядків у Полтаві в межах декомунізаційних процесів на честь Івана Липи названо один із провулків. 

У лютому 1909 року після смерті матері Георгія забрали зі Старих Санжар до Одеси, де його й усиновив Іван Липа, який на той час був одружений. Відтак хлопчику змінили ім’я на Юрій. Нині ж Юрій Липа відомий як діяч Української революції 1917—1921 років, активний учасник Перших визвольних змагань в Одесі в лавах Гайдамацької дивізії, а згодом — куреня морської піхоти Збройних сил УНР, через що наприкінці 1920 року змушений був емігрувати в Польщу.

Уже в юнацькі роки Юрій проявив себе як видавець і журналіст. Він був редактором газети «Вісник Одеси» (Одеса, 1918 р.), журналу «Нова думка» (Кам’янець, 1920 р.), співзасновником видавництва «Народний стяг» (Одеса, 1917 р.; Каліш, 1924—1925 рр.; Варшава, 1933—1935 рр., Львів, 1935—1936 рр.) тощо. Поринув і в громадсько-політичну діяльність: він активний учасник українських студентських корпорацій «Чорноморе» (Данциг, Познань, Варшава, 1925—1933 рр.); співробітник Українського економічного бюро (Варшава, 1933—1934 рр.);  очільник Українського допомогового комітету (Варшава, 1940 р.); ініціатор створення і співробітник Українського Чорноморського інституту (Варшава, 1940—1944 рр.). 

Як і батько, Юрій займався письменницькою діяльністю. Разом з Євгеном Маланюком став фундатором літературної групи «Танк» (Варшава, 1929 р.). Його творча спадщина налічує понад 360 творів. Серед них — три поетичні збірки «Світлість» (1925 р.), «Суворість» (1931 р.), «Вірую» (1938 р.), літературознавча збірка «Бій за українську літературу» (1935 р.), тритомник новел «Нотатник» (1936—1937 рр.), історичний роман «Козаки в Московії» (1930—1931-й, 1934 р.), публіцистичні праці «Призначення України» (1938 р.), «Чорноморська доктрина» (1940 р.). 

У 1941 році Юрій Липа написав працю «Розподіл Росії». У ній  український мислитель точно визначив головну суперечність Росії як держави: вона «розривається між Європою й Азією, між національною органічністю та імперською захланністю, між Заходом і Сходом як цивілізаціями. У цьому закорінені всі проблеми Росії: вічно приховане протиборство-ненависть між її класами, які знайшли своє яскраве вираження у диктатурі і наджорстокостях большевизму, схильність до крайнощів, що часто призводять до руйнації і злочинів масового характеру, імперсько-геополітична ворожість до інших народів, котрі в неї завжди діляться тільки на «більших» і «менших» ворогів, а друзями бувають тільки як раби або засоби для міжнародних маніпуляцій». У монографії «Розподіл Росії» він переконує читача: з огляду на розміри, потенціал і геополітичні претензії Росії вона становить стабільну загрозу для усієї планети. «Створена різними деспотами Андрієм Боголюбським, Іваном ІІІ, Іваном ІV Грозним, Петром І, Миколаєм І дуже химерно Росія як імперія виросла на протиставленні себе світові. Так визріла ментальна схильність росіян до ненависті, до вишукування ворогів (Сталін лише довів цю схильність до маніакальності через свою жахливу натуру деспота з психологічним комплексом нікчеми)», — зауважує публіцист.

  Закінчивши медичний факультет Познаньського університету, з 1929-го  по 1943 рік Юрій Липа жив і працював у Варшаві. Опублікував також дослідницькі праці про лікувальні властивості рослин: «Фітотерапія» (1933 р.), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937 р.), «Ліки під ногами» (1943 р.). Улітку 1943 року Юрій Липа із сім’єю переїхав із Варшави на Львівщину, до Яворова. Лікував селян та рятував від смерті вояків Української повстанської армії, аби повернути їх до збройної боротьби проти «коричневих» і «червоних» окупантів, готував тексти листівок і відозв до населення та німецьких солдат. Від липня 1944 року був інструктором 1-ї старшинської школи УПА. Із наближенням фронту категорично відмовився від еміграції на Захід. 19 серпня 1944 року його заарештували і після жорстоких катувань 20 серпня розстріляли «енкаведисти» в селі Шутова. Похований Юрій Липа в селі Бунів. Згідно з наказом головного штабу УПА від 10 жовтня 1945 року, йому посмертно присвоєно звання полковника.

Історик Ігор Стамбол писав: «Мабуть, ніхто так не прагнув зробити Україну країною «першого світу», як Юрій Липа. Його тексти — це не тужливі нариси про «все пропало» і «ми такі нещасні», а потужна і надихаюча стратегія для великого народу, якому судилося вершити долю регіону, а може, і світу». А тими, хто прочитав його праці «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії», на думку Ігоря Стамбола, «питання всемогутності Росії, «єдино можливості» шляху до ЄС, усвідомлення України між Сходом і Заходом вже ніколи не сприйматимуться так, як раніше». 

Підготував Анатолій ГЕЙКО, 

завідувач відділу  палеогончарства Інституту кермамології  відділення Інституту народознавства НАН України, краєзнавець