25 років тому помер очільник Української церкви, котрий як дисидент відбував покарання на Полтавщині

Виповнюється 25 років із дня упокоєння святійшого патріарха Володимира (Романюка) — непересічного священнослужителя та палкого патріота України, дисидента, предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (1993—1995 рр.), повідомляють «Новини Полтавщини».

Народився в бідній селянській родині, де діти виховувалися в любові та повазі до Бога, дотриманні релігійних традицій і народних звичаїв, постійній праці. У юнацькі роки Василь Романюк цікавився українською історією та літературою. «Радянізація» краю після приєднання Західної України у вересні 1939 року до Радянського Союзу, каральна політика влади, окупація фашистською Німеччиною у 1941-му привели юнака до лав Організації українських націоналістів.

Непростий шлях патріарха розпочався з арешту в 1944 році. Згодом, у 1971-му, Василь Романюк напише: «Моє дитинство було настільки пролетарським і архібідняцьким, що й через мікроскоп не побачиш у ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. І от мене, сина селян-бідняків, який не мав на той час навіть середньої освіти, не був ознайомлений зовсім із радянським законом, арештовують 12 липня 1944 року як буржуазного націоналіста. Не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з’явився добровільно на виклик». Його засудили до 10 років позбавлення волі, родину депортували на спецпоселення до Іркутської області строком на 5 років.

Свій термін ув’язнення Василь Романюк відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 управління НКВС у Полтавській області. Але й тут він не полишав ідеї боротьби за самостійну Україну. Про це свідчать розсекречені в наш час (2006—2007 рр.) архівні документи КДБ. У них зазначається: «Романюк, відбуваючи покарання в Кустолівській сільськогосподарській виправно-трудовій колонії, став учасником контрреволюційної повстанської організації під назвою УСС, яка ставила собі за мету організацію повстання в таборі через фізичне обеззброєння охорони, здійснення втечі з табору, об’єднання з бандерівськими бандами для продовження боротьби з радянською владою за самостійну Україну».

13 червня 1946 року прокуратура Полтавської області прийняла ухвалу про направлення кримінальної справи до суду. На засіданні спеціального табірного суду виправно-трудових таборів і колоній МВС УРСР 17—18 червня 1946 року прокурор у своєму виступі запропонував стосовно М. Редчука, П. Мошенця, В. Романюка застосувати вищу міру покарання — розстріл. Згодом вирок був пом’якшений до 10 років позбавлення волі з відбуванням у віддалених місцевостях СРСР. 

Саме у радянських концтаборах ще не висвячений Василь Романюк повністю вивчив Біблію, таємно перечитав багато релігійної літератури. Перебуваючи у концтабірних умовах, він ухвалив для себе доленосне рішення: на волі стати священиком. За час свого служіння його святість доклав чималих зусиль для розвитку УАПЦ та УПЦ Київського патріархату, а також здійснив внесок у створення об’єднаної помісної Православної церкви України.

18 липня 1995 року після його кончини зібралася велелюдна траурна процесія. Проте поховання патріарха Володимира перетворилося на велике побоїще. Загони «Беркута» оскаженіло, по-звірячому били людей, які хотіли віддати Василю Романюку останню шану. Ті події увійшли до новітньої історії України під назвою «чорний вівторок».