Бабуся, яка розорила банкірів і яку боялися влада й бандити: найбагатша та найжадібніша жінка світу

Генрієта Грін потрапила до Книги рекордів Гіннесса як найскупіша людина у світі. І це не просто слова. Жінка, яка заробляла щороку по кілька мільйонів доларів, була економною до божевілля. Вона мала єдину вицвілу від довгого носіння сукню, якої ніколи не прала, за винятком нижньої частини, що торкалася землі. А спідню білизну міняла тільки тоді, коли та зотлівала й рвалася, стаючи цілком непридатною для носіння. До того ж у будинку Грін не було навіть мила, так як вона ніколи не милася. Неважко уявити, який «аромат» мала ця немита власниця мільйонів, посилений ще й запахом сирої цибулі з рота — вона жувала її постійно, щоб не захворіти.

До речі, якщо відвідування аптеки уникнути не вдавалося, то на повідомлення провізора про те, що скляна тара, в якій знаходяться ліки, коштує п’ять центів, вона реагувала завжди однозначно: йшла додому і поверталася зі своєю тарою. І спідню білизну, і одяг для дітей (коли до цього все ж доходила справа) вона купувала винятково в крамниці лахміття, відчайдушно торгуючись із продавцем за кожен цент. Такі самі торги вона влаштовувала в бакалії, причому печиво для дітей, наприклад, брала тільки ламане (так було дешевше), а хліб — найчерствіший, у пошуках якого довго перебирала своїми брудними руками буханки, які на той час не мали індивідуальної упаковки. А як бонус за те, що вона взагалі облагодіяла магазин своєю покупкою, завжди вимагала безкоштовну кісточку для свого улюбленого собаки, який мав, до речі, такий же нестерпний характер, як і сама Генрієта.

До речі, на початку ХХ століття (Грін, яка народилася 1834 року, дожила до 1916-го) її статки становили, за деякими оцінками, від 100-та до 200 мільйонів доларів. За нинішніми цінами це мільярди. Маючи нечувані статки, Генрієта являла оточенню такі «перли» жадібності й скнарості, що бракує слів. Так, наприклад, переглянувши в газеті колонку біржових котирувань, вона посилала дітей продати її. А одного разу, втративши в екіпажі двухцентову марку, кілька годин(!) шукала її на підлозі.

Харчувалася вона зазвичай вівсянкою, розмоченою на батареї в офісі, куди її пускав знайомий брокер. Вівсянка все ж коштувала грошей, однак мільйонерка воліла взагалі нічого не платити. Із цією метою вона влаштовувала цілі вистави в дешевих «забігайлівках»: кидала в суп камінь і відразу розпочинала гучний скандал, вимагаючи відшкодування оплати.

Як згадував згодом один з її добре знайомих фінансистів, сумка Геті (так звали її знайомі) завжди була напхана фінансовими документами і… камінням на випадок непередбаченого сніданку чи обіду в якому-небудь закладі громадського харчування. Саме з цієї причини її оточення було переконане, що в цієї жінки не все гаразд із головою. Дивно було б думати, що така скнара могла кому-небудь залишити «чайові». Вона якраз прославилася тим, що нікому ніколи їх не залишала.

«Заощадити цент означає заробити його», — любила повторювати Генрієта своїм дітям. І от настав момент, коли їй вдалося «заробити» таким чином навіть на здоров’ї своїх дітей, особливо власного сина Неда. Через абсолютну відсутність у раціоні її дітей вітамінів і калорійної їжі, а також просто від недоїдання в дочки мільйонерки Сільвії дуже зіпсувався зір.

Апофеозом жадібності «скупердяйки» Грін стала справжня сімейна трагедія. В одинадцятирічному віці її син Нед, катаючись на санках, отримав важку травму коліна. Замість того, щоб негайно відвезти дитину, яка страждає від дикого болю, до хорошого шпиталю, Генрієта і тут вирішила заощадити: начепила на себе й на нього найстаріше та найбрудніше ганчір’я і відправилася за безкоштовною медичною допомогою до лікарні для бідних. А коли вони із сином все-таки дісталися до неї, Грін впізнали як найбагатшу жінку Америки і відмовилися прийняти Неда, якому була потрібна термінова операція. Отримавши відмову, жінка вирішила заощадити на медичному обслуговуванні свого єдиного сина і зайнялася самолікуванням. Результат не забарився: у дитини дуже скоро розвинулася гангрена, і ногу довелося ампутувати. Професійну ампутацію оплатив вже батько хлопчика, який випадково довідався про нещастя сина. Якби не він, неважко уявити, чим би закінчилася вся ця історія. Адже відсутність своє-часного хірургічного втручання могла б призвести до обширного зараження крові і летальності. Але і цей випадок нічого не навчив жінки. У чергу на протез Неда поставили все-таки в лікарні для бідних. І він ще півроку чекав, коли для нього виготовлять «штучну ногу». А потім до кінця життя так і шкутильгав на найдешевшому протезі. Ось такий ви-йшов невеселий «заробіток».

Чи любила Грін-старша взагалі кого-небудь? Так, свого собаку Деві. «Він виляє хвостом і дивиться на мене відданими очима не тому, що я володію мільйонами, Деві просто любить свою господиню», — повторювала Генрієта кожен раз, коли їй радили позбутися домашньої тварини, яка через свій огидний характер вкотре кусала кого-небудь із гостей чи колег мільйонерки.

Дісталося від її економії не тільки власним дітям, а й дітям родичів. Якось кузина Генрієти вирішила відправитися з чоловіком у подорож в Європу. Своїх дітей вони  вирішили залишити на цей час пожити у Грінів. Хлопчик восьми років і десятирічна дівчинка вже передчували, як проведуть в гостях у тітки Геті чудових два місяці, які запам’ятаються їм надовго. Вони та їхні батьки не помилилися лише в одному: ці «канікули» дійсно запам’яталися їм на все життя. Тому що коли двоюрідна сестра з чоловіком повернулися із закордонної поїздки, вони просто не впізнали своїх дітей, доведених відсутністю нормальної їжі до напівнепритомності — то були сомнамбули, у буквальному сенсі слова ледве-ледве стояли на ногах. Більше того, урізавши норму звичного для них харчування, «відьма з Волл-Стріт» відправила малолітніх родичів… трудитися в пральню, робочий день в якій становив 14 годин. Через пережиті кошмари «гостьового» життя і каторжної роботи племінники впали в найтяжчу депресію та перестали розмовляти.

До того ж королева фінансового світу як могла економила на податках. У той час податкове законодавство в Америці було вельми недосконалим і суперечливим, а деякі його пункти й зовсім виявлялися за змістом взаємовиключними. Але «господиня бірж» частенько намагалася перестрахуватися і задурити голову «бандитам із податкової служби». А для цього (щоб уже на сто відсотків убезпечити себе від зустрічей із податковими інспекторами) вона завжди селилася в орендованих кімнатах під вигаданими іменами. Зрозуміло, що обирала тільки найдешевше житло: зазвичай то були третьорозрядні готелі — свого будинку в неї (знову ж таки через економію) ніколи не було. 

І не тільки дому, а й офісу: схожа швидше на жебрачку, ніж на мільйонерку, Генрієта поневірялася по банках, брокерських конторах, офісах фінансових компаній та інших подібних закладах, де їй дозволяли попрацювати, зайнявши який-небудь столик зі стільцем, а іноді й телефоном. Варто зауважити, що вона ніколи не була в цих офісах небажаним гостем. Адже Грін не просто володіла мільйонами, а й стрімко нарощувала свої статки, маючи вражаюче чуття на коливання ринку цінних паперів. А інформація про те, які акції та цінні папери вона купує або продає, моментально ставала актуальною і цінувалася на вагу золота.

У 1913 році в Америці була прийнята 16-та поправка до Конституції, яка недвозначно регламентувала єдиний і чіткий порядок сплати податків. І це завдало непоправної шкоди здоров’ю мільйонерки. Померла Генрієта Грін у 1916 році від серцевого нападу під час чергової суперечки з приводу ціни на молоко. Нед, який по вінця наслухався за своє життя настанов про економію і натерпівся від «виховних» акцій «доброї матусі», відразу ж протринькав і прогуляв частину спадку. Сільвія ж іще за життя витратила успадковані нею мільйони на благодійні потреби. Так безрадісно завершилася історія найбагатшої жінки Америки.