Червона армія разом із союзниками завадили фашистській Німеччині удосконалити реактивні винищувачі. Інакше кінець Другої світової міг би бути іншим

Операція «Френтік»: героїчна, трагічна й маловідома сторінка нашої історії

Винищувач В-17 скидає бомби на нафтопереробний завод у Німеччині.
 
Директор Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації, полковник ВПС у відставці Віктор Дейнега: «У фашистів, на щастя, не вистачило часу вдосконалити реактивні бомбардувальники — стрімкий наступ Червоної армії за підтримки союзницьких військ зруйнував їхні плани».
 
Радянські солдати з цікавістю розглядають буржуазний журнал з еротичними зображеннями.
 
40-кілограмові залізні плити,  якими молоді полтавки виклали  злітно-посадкові смуги на аеродромі, після війни місцеві жителі  розібрали на паркани.
 
Один з експонатів музею — німецька освітлювальна бомба,  скинута на полтавський аеродром 22 червня 1944 року.
 
Наслідки нічного німецького нальоту.
 
Американські й радянські солдати з бомбами.
 
Цінні експонати — срібні столові прибори, якими користувалися  американські військові, —  передала до музею одна з полтавок.
 

У ніч із 21-го на 22 червня 1944 року рівно в 00.00, якраз напередодні третьої річниці нападу Німеччини на Радянський Союз, бомбардувальники німецьких військово-повітряних сил влаштували справжнє пекло на військовому аеродромі в Полтаві, де базувалися американські важкі бомбардувальники. Більш ніж сотня «юнкерсів» і «хейнкелів»  понад три години нещадно знищували авіаційну техніку, склади пально-мастильних матеріалів та артозброєння. Для точності влучень льотчики люфтваффе використовували освітлювальні бомби, які вони скидали на парашутах із висоти понад 5 кілометрів. Кожна з них, поки летіла, горіла по 6—7 хвилин. Окрім того, їх підтримала із землі  диверсійна група з числа колишніх поліцаїв, що перебувала у ближньому селі Рибці —  вона випустила в бік аеродрому півсотні освітлювальних ракет. Таким чином, цілі для нальоту фашистської авіації було видно, як на долоні. Німецьких пілотів люди не цікавили — вони бомбили лишень авіаційну техніку. Тобто то був холодний розрахунок, а не гуманність. Внаслідок нальоту було повністю знищено 47 американських літаків і 50 пошкоджено — ті, які уціліли, гітлерівці розстрілювали з авіаційних кулеметів. Крім того, згоріло 360 тонн авіаційного бензину, підірвано близько 2 тисяч авіаційних бомб. При цьому жоден їхній літак не був збитий —  для радянських зеніток вони виявилися недоступні, оскільки максимальна дальність стрільби зенітної артилерії, що прикривала військовий аеродром, становила 3 700 метрів. Тієї страшної ночі збройні сили США зазнали найбільшої разової втрати літаків на землі за весь період їхньої участі у Другій світовій війні. 

Менш ніж за місяць молоді дівчата виклали аеродром важкими плитами площею, рівною 55 футбольним полям

План використання аеродромів на території СРСР для нанесення авіаударів по спільному  противнику американський уряд почав розробляти з початку нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Проте радянське керівництво не підтримувало цих намірів. І тільки на першій із початку Другої світової війни зустрічі лідерів «великої трійки» —  Сталіна (СРСР), Рузвельта (США) і Черчилля (Велика Британія), яка відбулася 28 листопада — 1 грудня 1943 року в Тегерані, Йосип Сталін погодився з пропозицією Франкліна Рузвельта. Суть пропозиції полягала в тому, щоб американські важкі бомбардувальники, які базувалися в Італії та Великобританії, скинувши боєприпаси над стратегічно важливими об’єктами в Німеччині, що працювали на Третій рейх, могли б сідати на звільненій території СРСР. Звідси, дозаправившись пальним і взявши на борт нову порцію авіабомб, військові літаки знову поверталися б на аеродроми постійного базування, атакуючи на зворотному шляху інші цілі. Тобто могли б здійснювати «човникові» вильоти з розвідувальними й бойовими завданнями. Таким чином, ініціатори операції планували нанести нищівний удар по гітлерівцях у глибокому тилу, чого їм не вдавалося раніше, відволікти люфтваффе від висадки десанту в Нормандії, а також забезпечити додаткове повітряне прикриття Червоної армії, яка просувалася на захід, зберігаючи при цьому власну авіацію. Окрім того, американські стратеги сподівалися, що Сталін після успішного завершення цієї операції дозволить їхнім повітряним силам використовувати радянські авіабази в Сибіру для війни з Японією.

У ході перемовин радянський уряд погодився надати в користування американської військової авіації три аеродроми на Полтавщині: в самому обласному центрі, у Миргороді  — для базування важких бомбардувальників «Boeing» і під Пирятином —  для винищувачів супроводу великого радіусу дії. Операція отримала кодову назву «Френтік».

— Полтавский аеродром під час відступу німці дуже зруйнували, —  розповідає директор Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації, полковник ВПС у відставці Віктор Дейнега. — Окрім того, він мав недостатню довжину злітно-посадкової смуги для прийому важких бомбардувальників. Тому американці запропонували свою участь у його реконструкції. Необхідне важке обладнання та матеріали поставлялися зі США морем до Мурманська, Архангельська, а з Ірану —  до Баку, звідки переправлялися залізницею до Полтави. Легке устаткування й основний персонал перекидали військово-транспортними літаками. Везли все: від високооктанового бензину до розбірних металевих настилів для злітно-посадкових смуг. До червня 1944-го літаки військово-транспортної авіації США в межах домовленостей доставили до Полтави майже 450 осіб —  техніків, льотчиків, обслуговуючого персоналу —  і понад 44 тонни вантажу.  

У відновленні аеродрому й військового містечка була задіяна спеціально створена 169-та авіаційна база особливого призначення. Радянські військові спільно з місцевим населенням й американцями в дуже стислі терміни звели будинок для офіцерського складу, три казарми, два десятки корпусів для санчастини, сім харчоблоків, шість банно-пральних комбінатів та багато інших об’єктів інфраструктури. Але головним було будівництво злітно-посадкових смуг. Сього-дні це здається неймовірним, але тоді всього за 29 діб робітники, основу яких складали 20-річні полтавки, уклали близько 250 тисяч квадратних метрів металевих плит на рульових доріжках. Це 55 футбольних полів! Між іншим, вага однієї такої триметрової плити шириною півметра становила 40 кілограмів! На жаль, незабаром після війни місцеві жителі розтягли ці напівблоки з аеродрому собі на паркани.

«Важкі роботи виконували: земляні, бетонні — і все вручну, —  розповідала полтавка Л. Галущенко, одна з учасниць будівництва злітно-посадкової смуги. — Техніка —  лопата й носилки. Бувало, за день так натягаєшся тих плит, що на ногах не стоїш. А весна тоді холодна була, вітряна. Ідеш по льотному полю, а вітер так і валить з ніг».

Те, що аеродром будували жінки, американців шокувало. «Льотне поле було буквально вкрите жінками, які укладали сталеві покриття для злітних смуг. Здавалося, розгортається сталевий килим довжиною в милю», —  згадував керівник військової місії, генерал-майор ВПС США Джон Р. Дін.

Але як би там не було, 2 червня 1944 року на Полтавському аеродромі приземлилися перші бойові літаки союзників: 64 важких бомбардувальники В-17 (їх називали «літаючими фортецями») 15-ї повітряної армії США. Злетівши рано-вранці з аеродромів у центральній Італії, вони завдали масованого бомбового удару по залізничній станції Дебрецен в Угорщині і взяли курс на Полтавщину. Стільки ж літаків сіло в Пирятині, а в Миргороді — 65. 

На відкритті секретної авіабази були присутні посол США в СРСР Віллі Гарріман, керівник військової місії США — генерал-майор Джон Р. Дін, син президента США Франкліна Рузвельта Еліотт.   

Сержант застрелився, дізнавшись, що йому заборонили одружитися з коханою дівчиною. Але він не знав, що наречена була контррозвідницею  

Авіамістечко в Полтаві будували полонені німці. У примітивних двоповерхових будинках досі живуть люди, які давно не мають ніякого стосунку до авіації.

— А ось у цьому 4-поверховому будинку з аркою у вигляді літери «С» квартирували американці, —  проводить екскурсію експозицією музею під відкритим небом Віктор Дейнега. — Аеродром у нашому місті з’явився 1924 року, а в 1936-му — отримав статус військового. Поруч розпочалося будівництво житла для льотчиків та інженерно-технічного персоналу. Планувалося звести чотири однакові багатоповерхівки: три — у вигляді літери «С» і одну —  у вигляді букви «Р». Із повітря читалося б «СССР». Але цьому задуму завадила війна. Один із двох готових будинків у 1943-му німці розбомбили, а цей залишився й використовувався для житла американських льотчиків, які брали участь в операції «Френтік».

Радянська дійсність, звичайно, вжахнула американців. Поспіхом вони змушені були будувати уздовж будинку дощаті туалети, оскільки каналізація після відступу фашистських військ була зруйнована. Квартири кишіли тарганами. Рівень військової медицини був значно нижчим, аніж у США.

 — Не розуміли наші союзники й того, чому база засекречена, —  продовжує розповідь Віктор Дейнега. — І чому цивільні, коли вони з’являлися на вулицях міста, сприймають їх насторожено. Але все пояснювалося досить просто: американці для радянських людей були насамперед ідеологічними противниками, а вже потім союзниками у війні. Буквально за кожним їхнім кроком дуже уважно стежили співробітники «СМЕРШу» (відділу контррозвідки народного комісаріату оборони СРСР). Вони ж підсилали до них дівчат-інформаторів. Звісно, справа молода: американці, коли виходили до міста, знайомилися на танцях з полтавками, між ними виникали почуття, дехто планував пов’язати свою долю. І це, на жаль, оберталося трагедіями. Розповідали, один хлопець з інженерного батальйону перед відльотом із Полтави взяв на борт бомбардувальника свою дівчину, яку хотів вивезти в Америку. Але контррозвідники не дозволили літаку злетіти. Більше ніхто їх не бачив.

 А інший американський солдат —  сержант Річард Кешнер —  застрелився перед закінченням місії прямо на порозі їдальні через те, що йому не дозволили одружитися з коханою. Він не знав, що дівчина була засланим агентом НКВС. У 1960-х роках, як пізніше стало відомо, вона очолювала один із відділів КДБ у званні генерал-полковника.

 Про почуття до одного з учасників операції «Френтік» могла б розповісти літня полтавка, котра десять років тому принесла до музею срібні виделку й ложку, якими користувалися американці (наші солдати їли алюмінієвими столовими приборами). Усі ці довгі роки вона зберігала їх як пам’ять про людину, яку колись кохала. Але дарувальниця цінних експонатів відмовилася представитися.

 У 2015 році побачила світ книга майора військово-повітряних сил США, професора історії й теорії військової авіації Школи перспективних авіаційних досліджень Марка Дж. Конверсіно «Спільна війна. Провал операції «Френтік» 1944— 1945 років» у перекладі українською мовою. Історію «Френтік» автор досліджував на основі документів, які для наших істориків були недоступними, а також особистих бесід з учасниками операції. У книзі чільне місце приділяється саме людським характеристикам союзників. Виявляється, для цієї місії американці з усіх своїх ВПС відбирали російськомовних людей із числа нащадків іммігрантів. На жаль, вони не завжди були хорошими фахівцями, на відміну від радянських техніків. Серед прибулих до Полтави було багато недисциплінованих і любителів випити.

Оскільки американський «десант» багато моментів свого життя фіксував на кінокамеру, кінодокументалісти США того ж 1944 року на основі відзнятого матеріалу створили фільм. На унікальних кадрах бачимо, як «янкі» під час екскурсії містом роздають голодним дітям солодощі, як на авіабазі виступає з концертом радянський духовий оркестр, як солдати грають у волейбол, як наші солдати з цікавістю розглядають небачені раніше «літаючі фортеці» з буржуазними малюнками напівоголених дівчат на носовій частині й журнали з еротичними фото... Ну, і, звісно, злагоджену роботу техніків із заправки і завантаження літаків, бомбардування ворожих цілей.

Траплялися й курйози, по-в’язані з мовним бар’єром: американці заради «хохми» вчили своїх нових знайомих непристойних виразів. Тому, наприклад, такий «навчений» радянський черговий кожного американського солдата, який входив до штабу, гордо вітав: «Доброго ранку, брудний такий-сякий». А офіціантка в кафе, подаючи страву, «вражала» знаннями англійської: «Чорт забирай, знову раціон такий-сякий».

Прах американського пілота, загиблого першого дня операції, повернувся додому лише 4 роки тому 

6 червня, у день, коли відкрився Другий фронт висадкою англо- американських солдатів у Нормандії (на північному узбережжі Франції), 112 винищувачів В-17 вперше піднялися в повітря з полтавського аеропорту, взявши курс на Галац — румунський порт на Дунаї. Пілоти провели успішне бомбардування аеродрому, що викликало лють у верховнокомандуючого ВПС Німеччини Генріха Герінга. Він дав команду посилити агентурну й повітряну розвідку, аби дізнатися, де базується американська авіація.

Фашистам, можна сказати, пощастило. Щастя, що називається, звалилося їм із неба. 11 червня американські льотчики здійснили свій другий політ над Румунією, знищивши базу люфтваффе у Фокшанах. На жаль, втратили одну «літаючу фортецю» — якраз ту, яка мала б доставити на базу в Італію секретну звітність, зокрема фотодокументи, на яких позначені майбутні цілі для знищення. У підбитому літаку знаходилися й понад півтисячі знімків із Полтави, зроблені загиблим у тому винищувачі фотокореспондентом  Маккеєм, а також інші документи, що давало німцям пряму наводку для нанесення авіаудару.

Черговий бойовий виліт підрозділу ВПС США, який був частиною масштабного нальоту союзників на Німеччину, взагалі призвів до непоправних втрат. Пілоти  8-ї повітряної армії, вилетівши вранці 21 червня з аеродрому у Великобританії й розбомбивши нафтопереробний завод у Руланді, залізничні вузли в Естельверді й Різі, буквально привели на хвості в Полтаву два німецьких «мессершмідти»-розвідники... На жаль, перехопити їх не вдалося. Командир 169-ї авіабази особливого призначення — генерал-майор Олександр Пермінов — запропонував американцям після цього передислокувати літаки, проте ті відмовилися. А буквально за кілька годин знаменитий 4-й корпус «Кондор» німецьких ВВС завдав потужного удару по всіх трьох аеродромах Полтавщини.

Рятувати техніку в тій ситуації було нереально — полтавський аеродром був усіяний нерозірваними бомбами й мінами-«метеликами». Проте командування авіабази віддало наказ рятувати великокаліберні кулемети з палаючих літаків. Американці їм не допомагали. На запитання, чому, пояснювали: «Цієї зброї  в нас достатньо». У результаті 31 радянський солдат, серед яких були й жінки-зенітниці, загинув, близько сотні отримали поранення. Загинули також троє американців. У 1946 році їхні останки перепоховали в США.

Після цього регулярні рейди були припинені й поновлені через місяць. Втрати 22 червня 1944 року не могли проте применшити зробленого спільними зусиллями союзників з антигітлерівської коаліції. Операція «Френтік» стала першим досвідом бойового співробітництва СРСР і США. «Човникові» операції проводилися з полтавського аеропорту з перервами до жовтня. За цей час 8-ма і 15-та армії США  провели 18 повітряних операцій за участю 1 030 літаків, скинули 2 тисячі тонн бомб на військові об'єкти противника, результатом чого стали сотні зруйнованих об'єктів і знищені 230 ворожих літаків.

Через полтавську авіабазу пройшли понад 10 тисяч військовослужбовців США. Три сотні з них після ліквідації авіабаз у Миргороді й Пирятині у вересні 1944-го залишалися в Полтаві для обслуговування аеродрому до 22 червня 1945 року. А останні американські літаки вилетіли звідси майже через рік після Перемоги.

— Останній же американський солдат, уродженець Нью-Йорка Джон Мамфорд повернувся додому лише чотири роки тому,  —  завершує екскурсію музеєм Віктор Дейнега. — Його останки були виявлені в Болградському районі Одеської області. Весь цей час місце загибелі 23-річного молодшого лейтенанта, пілота винищувача одномісного «мустанга» було невідомим, оскільки при падінні його літак розлетівся на шматки, частина з яких увійшла глибоко в землю. Через десятиліття американські історики знайшли архівні записи про цей випадок й організували дослідницько-пошукові роботи. Таким чином, спочатку було виявлено авіаційний кулемет «браунінг» з добре збереженим номером, а згодом —  фрагменти літака «мустанг», а також фрагменти людського скелета. Експертиза ДНК родичів підтвердила їхню належність Джону Мамфорду.

Американський пілот загинув під час першого ж бойового завдання 6 червня. Цього дня він вилетів у складі 325-ї винищувальної групи ВПС США з Пирятина на супровід «літаючих фортець», ціллю яких був аеродром у румунському Галаці. На зворотному шляху на групу супроводу якраз над Чорним морем налетіла румунська авіація. Шість літаків американцям вдалося знищити, але при цьому вони втратили два «мустанги». Літак лейтенанта МакДональда впав у море, а Мамфорду вдалося дотягнути до суші... «Мустанг» Р-51 Джона Мамфорда був першим збитим літаком на рахунку румунського військового пілота Костянтина Кантакузіно, котрий дуже швидко став повітряним асом, одним із найрезультативніших льотчиків Другої світової війни.

— Вікторе Григоровичу, чому за радянської влади замовчували цю сторінку в нашій історії?  —  запитую свого співрозмовника.

— Тільки через ідеологічні розбіжності —  адже між СРСР і США тривала «холодна війна».

— А чи потрібна була така операція?

— Безумовно. До квітня 1944 року Німеччина прийняла на озброєння близько 1 400 реактивних бомбардувальників Ме-262, розробку й випробування яких вона проводила з початку бойових дій. Це був перший серійний реактивний винищувач у світовій історії. Він дав би  змогу рейху наносити авіаудари в глибокому радянському тилу, по оборонних підприємствах. І невідомо ще, чим би все це могло закінчитися. Однак із такими літаками траплялося багато аварій. Конструкторські недоробки, звичайно ж, були б усунені в ході подальших випробувань. У фашистів, на щастя, не вистачило на це часу. Стрімкий наступ військ Червоної армії, а також дії союзницьких військ зірвали плани фашистської Німеччини. Свій внесок у перемогу зробили також льотний, інженерно-технічний та наземний склад, який брав участь у стратегічній операції «Френтік».  

Яна СОКОЛОВА

Фото автора 

та з військових архівів

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 37 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Abyjul.

order calcitriol 0.25mg sale <a href="https://rocaltrtn.com/">purchase calcitriol pill</a> rocaltrol 0.25 mg drug