Оманливе 22 червня 1941 року

Народам СРСР та його союзників з антигітлерівської коаліції дуже не пощастило, що радянсько-німецька війна не розпочалася одночасно із Другою світовою війною 1 вересня 1939 р. Тоді Німеччина була ще вельми слабкою у військовому плані, спільними зусиллями союзники її швидко розгромили б і уникли величезних людських жертв та руйнувань. А до літа 1941 р. нацистський Третій рейх вдвічі збільшив свій військовий потенціал. Так що твердження російського  міністерства закордонних справ, висловлене в заяві до 80-ї річниці ухвалення пакту Молотова — Ріббентропа, що ця угода дала змогу відтермінувати війну й тим самим врятувати багато життів, — то нахабна брехня.

На жаль, можливість спільних бойових дій проти гітлерівського агресора тоді існувала тільки теоретично, уявно й була ніскільки нереальною. Чому? Бо сталінське керівництво неухильно тримало курс на розпалювання війни між фашистською Німеччиною та її супротивниками Англією і Францією, щоб у такому бойовищі вони ослабили одне одного. І тоді Країна Рад могутнім ударом швидко перемогла б проклятих імперіалістів і всюди встановила свою владу, щоб, як мріялося, «от Японии до Англии сияла Родина моя».

Отож сталося так, як добре відомо: радянсько-німецька війна загриміла 22 червня 1941 р. Однак ця подія на теренах колишньої радянської імперії була оповита багатьма оманливими вигадками, із допомогою яких комуністичні володарі намагалися виправдати нищівні поразки, яких зазнала Червона армія в 1941—1942 роках. Спочатку панувало пояснення: це сталося тому, що фашистська Німеччина раптово, без оголошення війни, віроломно напала на миролюбний Радянський Союз, який неухильно дотримувався раніше укладеного з нею пакту про ненапад.

Однак за часів хрущовської «відлиги» правдошукачі — історики та письменники — почали прискіпливо ставити питання: як так могло статися, що Німеччина сконцентрувала на кордоні з СРСР величезні збройні сили і зненацька почала масоване вторгнення? Чому цього не помітили наші розвідувальні органи? Як таку небезпеку прогавило вище керівництво країни? Тоді з’явилося нове пояснення: розвідка, мовляв, діяла дуже вправно, повідомляла про зосередження гітлерівських військ. Вище командування збройних сил теж добре знало про грізну небезпеку й намагалося підготувати їй гідну відсіч. Але Йосип Сталін цього чомусь не усвідомлював, ігнорував загрозу, вважав, що повідомлення про неї — то провокації, яким не потрібно піддаватися, що конче потрібно зберігати мир із Німеччиною, бо Червона армія ще не готова до війни, тому дуже необхідно виграти років два, щоб посилити її бойову міць.

Та в часи перебудови, коли ослабли тенета цензури, з’явилися публікації, які спростовували й таку версію. Повідомлялося, що Радянський Союз був досить добре підготовленим до війни, мав  танків (учетверо), літаків (втричі), гармат (вдвічі) більше, ніж ворог, його війська були зосереджені поблизу західного кордону. Набула поширення й точка зору дослідника Віктора Різуна (Суворова), що саме СРСР і готувався першим вдарити по Німеччині й розпочати переможний похід із метою завоювання всієї Європи.

Правда, це твердження було зустрінуте шквалом критики з боку офіційних істориків. Окрім того, вони доклали багато зусиль для того, щоб пояснити, чому ж Сталін прогавив напад гітлерівців, відверто ігнорував попере-дження розвідників. Не тільки славетного Зорге, а й багатьох інших. Ті начебто були такими видатними, що змогли роздобути копію плану «Барбаросса» про стратегію захоплення СРСР зразу ж після його схвалення Гітлером. Хоча насправді це вигадка або, як нині модно говорити, «фейк». 

Зате в нас чомусь залишалися зовсім непоміченими документи верховного командування вермахту (німецької армії), що стосуються подій весни та початку літа 1941 р. Вони вже давно відомі на Заході, а в нас із широким загалом їх недавно ознайомив на своєму сайті російський блогер Андрій Ілларіонов. Зокрема в  донесенні від 8 червня висловлювалася стурбованість із приводу того, що радянські літаки та окремі групи військових від квітня до початку червня з розвідувальною метою 41 раз порушували кордон Третього рейху. В інших документах наводилися дані про зростання кількості радянських військ поблизу німецького кордону. Так, 11 червня зазначалося, що СРСР зосередив там 118 стрілецьких і 20 кавалерійських дивізій, а також 40 моторизованих і танкових бригад. А за період із 1 вересня 1939 р. по 1 травня 1941 р. кількість сконцентрованих там радянських дивізій зросла в 2,3 раза. Це підтверджується й радянськими даними. Так, на початок 1939 р. чисельність  Червоної армії становила 1,9 млн. осіб, а на середину 1941 р. — уже 5,7 млн. 

Безсумнівно, що всі ці й розвідувальні польоти літаків, і зосередження військ здійснювалися за вказівок і Сталіна, і вищого армійського командування. Так що ніскільки не варто звинувачувати їх у нехтуванні загрози з боку нацистської Німеччини. Навпаки, документи вермахта переконливо доводять правдивість припущення Віктора Різуна (Суворова), що Радянський Союз посилено готувався першим завдати удару по ворогові. І варто зазначити: дуже вміло це приховував, бо й понині невідомо, коли ж саме Червона армія повинна була почати наступ на фашистів. Треба віддати належне, то був би вдалий стратегічний хід, адже становище Великобританії тоді було вельми тяжким. І якщо допустити, що Німеччина її розгромила, то потім вона спільно зі своїм союзником Японією швидко б роздерла СРСР на шматки, незважаючи на його гігантський розмір. Доречно нагадати: 130 дивізій вермахт тримав на Заході. А якби 100 з них були перекинуті на Схід, то навряд чи втримали б оборону Москва, Ленінград та Сталінград.

Коли ж саме мала розпочатися та радянська надсекретна операція? У недавно випущеній книзі «23 июня. День «М» історик Марк Солонін висловив припущення, що саме на це число призначався удар Червоної армії проти зосереджених на західному кордоні гітлерівських дивізій. До такого висновку він дійшов, аналізуючи низку заходів сталінського керівництва. Наприклад, таких, як проведення 19 червня важливої таємної наради у Кремлі,  перетворення військових округів на фронти, початок загальної мобілізації не 22-го, а 23 червня, вказівки саме про це число раніше були розіслані на місця. Планувалося також здійснення деяких провокаційних акцій, після яких саме Німеччина була б оголошена агресором.

Хтозна, чи  насправді була визначена саме ця дата.  Документів, де б вона фігурувала, не виявлено. Та якби вони й існували, то вже давно були б знищені. Однак точне число не так і важливе. Ясно, що два жорстоких диктаторських режими посилено готувалися до війни, перемога в якій давала б їм багато шансів для заволодіння всім світом. Гітлеру вдалося вдарити першому. До речі, тоді Німеччина офіційно оголосила війну СРСР. А що б змінилося, коли б Сталін  випередив? А нічого суттєвого. Хіба що німецькі дивізії були б зупинені не за 20 чи 30 кілометрів від Москви, а за 120 чи 130 кілометрів. 

Причина величезного погрому Червоної армії в перші два роки війни в тому, що тоді порівняно з вермахтом у неї була дуже низька боєздатність. Незадовго перед тим це особливо яскраво продемонструвала війна з Фінляндією. А раніше жорстокого удару  радянським збройним силам завдав їхній верховний головнокомандувач Йосип Сталін. Завдав тим, що були розстріляні або відправлені до концтаборів чи в’язниць близько 40 тисяч військових, а серед інших посіяні загальна підозрілість, острах та безініціативність. Завдав також тим, що під час колективізації, Голодомору та масових репресій 30-х років у свідомості багатьох воїнів виникла недовіра та ненависть до держави, яка так збиткується над своїм народом. Безперечно, що саме це й позначилося на катастрофічних поразках 1941—1942 років. У полон потрапили 3,5 мільйона військових, 200 тисяч їх перебігли на бік  ворога, 1,2 мільйона дезертирували. Тому потім бойову майстерність Червоній армії довелося здобувати мільйонами нових втрат солдат та офіцерів.

Народам СРСР та його союзникам, можна сказати, «пощастило» в тому, що радянсько-німецька війна розпочалася 22 червня 1941 р., а не, приміром, 22 червня 1943 р. Бо тоді вона принесла б іще більше жертв та руйнувань. Чому? Бо Німеччина, використовуючи промислову потужність загарбаних нею країн, стрімко нарощувала свою військову могутність. Можливо, за той час, не воюючи на два фронти, вона змогла б уже розгромити й Англію. 

Цілком реально, що нацистський рейх  міг би мати й атомну зброю. Нині дослідники розходяться в оцінці того, наскільки близькими були гітлерівські атомники до цієї мети. Одні стверджують, що навіть в умовах напружених військових дій ті провели випробування ядерних вибухових пристроїв восени 1944 р. і в березні 1945 р. Отож їм не вистачило буквально кількох місяців для того, щоб виготовляти й використовувати атомні бомби. Інші це заперечують, запевняючи, що німецькі фізики були ще далекі від створення справжньої атомної бомби, бо в умовах війни мали для цього недостатньо засобів. До того ж їхню роботу значно сповільнили англійські диверсанти, знищивши завод «важкої води» в Норвегії. Попри всі ці дискусії спеціалістів, цілком ясно, що нацистам просто не вистачило часу, щоб виготовити цю жорстоку зброю. А якби вони мали один чи два додаткових роки для ведення таких «пекельних» досліджень, то…

Ну, а в розробці повітряного озброєння німецькі інженери мали особливі успіхи. І щодо вдосконалення та масового виготовлення різних типів літаків, винайдення реактивної авіації, і щодо створення далекобійних ракет «Фау-1» та «Фау-2», не говорячи вже про випробування вигаданих, а, можливо, таки й справжніх дисколетів або «літаючих тарілок». Чимало досягнень мала Німеччина і в розробці та випуску танків. Вела вона також всеохоплюючу напружену підводну війну. Так, наперекір скруті з постачанням дефіцитних металів та пального зуміла виготовити 1 100 підводних човнів, які потопили велику кількість суден союзників.

Уже стільки років минуло відтоді, коли гриміла та жахлива війна. Але й досі вона оповита оманливою завісою вигадок та перекручень, використовується для політичних маніпуляцій на зразок «побєдобєсія» з ідіотськими вигуками: «Можем повторить!» Що хочеться  повторити? Невже 1941 рік?

Валентин ПОСУХОВ,

журналіст