Як ім'я Хама стало прізвиськом

Сидимо в компанії, в якій переважно жінки. Несподівано одна з них починає скаржитися на свого чоловіка. Усі присутні уважно слухають. Видно, що оповідачка шукає співчуття і розуміння. Її розповідь рясніє пікантними, інтимними подробицями, що стосуються тільки їхніх із чоловіком стосунків, і вони здебільшого мають принизливий характер. Подруги в цей час кивають головами, підтакуючи, і часто сміються над його слабкостями та недоліками.

Наприкінці розмови оповідачка повертається в мій бік, цікавлячись моєю думкою. Найімовірніше, очікує на позитивну відповідь. Однак мені страшенно не сподобалася вся ця історія — і я мовчу. Відчуваючи напругу, до мене повернулися всі присутні. «Колись був Ной, — починаю я. — Той, який уцілів завдяки ковчегу. Врешті-решт він врятувався і опинився на суші. Не один, а разом зі своєю сім’єю, зокрема із синами — Сімом, Іафетом і Хамом. Створивши перший у світі виноградник і зібравши урожай, Ной не знав тоді ще про властивості вина і тому, спробувавши його, захмелів і заснув у наметі. Хам, проходячи повз, побачив зовсім оголеного батька і негайно побіг до старших братів, кличучи їх до намету, щоб вони теж посміялися над сп’янілим Ноєм… Брати прибігли, але на порозі, відвівши погляд, зайшли задом, щоб не бачити сорому, і накрили батька покривалом. Відтоді ім’я Хама стало прізвиськом».

У приміщенні настала тиша. Нікого не хочу осуджувати, тому вирішила порадити жінці таке: «Краще розлучитися з ним, ніж виставляти його спідню білизну напоказ…».

Хамство — одна з рис негідних людей. Горда, пихата, егоїстична душа відшукує чужі вади і, виставивши їх на загал та висміявши, у такий спосіб намагається самоствердитися.

Ірина СОКОЛОВА