43 роки тому, в листопаді 1977-го, у психіатричній лікарні на Донбасі від алкоголізму помер Олексій Стаханов, зачинатель стахановського руху в СРСР

30 серпня 1935 року в шахту спустилися Олексій Стаханов, кріпильники Гаврило Щиголев і Тихон Борисенко, начальник ділянки Микола Машуров, парторг шахти Костянтин Петров і редактор багатотиражки Михайлов, включивши час відліку початку роботи. Через 5 годин 45 хвилин роботи Стаханов нарубав 102 тонни, виконавши 14 норм. Це стало початком стахановського руху. Різниця між нормою та рекордом була величезною, і це відразу ж навело партійне керівництво на думку про підвищення норми. У результаті робочим довелося працювати більше за ті ж гроші. Однак після цього почалася протидія стахановському руху: невдоволені працівники ламали обладнання, крали інструменти, труїли, били, а часом і вбивали передовиків. Коли диверсії стали масовими, за справу взялися чекісти. Арешти і розстріли швидко звели опір нанівець.

У 1936 році Стаханова взяли в партію без проходження кандидатського стажу, а рік потому вийшла його книга «Розповідь про моє життя». Мешкав він у будинку на набережній. За трудовий подвиг Стаханов отримав 200 рублів, квартиру з меблями, коня з коляскою і два іменних місця в кінотеатрі. 

У Москві він познайомився із сином вождя Василем Сталіним, з яким регулярно брав участь у пиятиках. Далі одружився на 14-річній школярці, якій задля реєстрації приписали 2 зайвих роки. У 1945 році Олексій Стаханов вирішив звернутися безпосередньо до Йосипа Сталіна: «Шановний Йосипе Віссаріоновичу! Пишу і сподіваюся, що мій лист потрапить до ваших рук. Річ у тому, що в 1944 році В’ячеслав Молотов дозволив мені отримати трофейний автомобіль. У свою чергу Наркомат оборони видав мені його. Однак авто було абсолютно розбите, і його сяк-так відремонтували... Нині Наркомат оборони отримує автомобілі марки «Шевроле», і я дуже вас прошу виділити мені одне гарне авто… І щодо квартири… Я мешкаю в будинку уряду 9 років і ні до війни, ні під час війни не можу допроситися зробити ремонт. А декому двічі на місяць стіни оббивають шовком і всілякі меблі ставлять. Це неправильно, тому прошу зробити мені ремонт і замінити меблі, щоб не було соромно запросити до себе гостей».

До Стаханова приїхала комісія, яка побачила, що він перетворився на алкоголіка і тринькає гроші, які йому виділяють. Ремонт у квартирі все-таки зробили, і нове авто з’явилося, але Стаханову «міцно вказали на те, що він повинен змінитися: не ходити по ресторанах, не допускати розгулу». Крім того, з’ясувалося, що «Стаханов майже нічого не читає і культурно відстає», внаслідок чого було прийнято рішення «видавати йому «книжковий» пайок». За часів Хрущова Стаханов був відправлений назад на Донбас. За однією з версій, при цьому мала місце така сцена: Стаханов запитав, у чому він завинив, на що отримав відповідь Хрущова: «Партії краще знати, де ти потрібен. Як шахтар шахтаря ти мене зрозумієш». Стаханов обурився, закричавши: «Та який ти шахтар!», після чого його доля була вирішена.

У місті Чистяковому Стаханов мешкав у гуртожитку, сім’я з ним не поїхала. Усе наявне в нього майно було пропите. У 1970 році, в 35-ту річницю з часу подвигу Стаханова, Брежнєв вручив йому зірку Героя Соціалістичної Праці і виділив невелику квартиру. Увесь цей час він так само продовжував пиячити, встиг вдруге одружитися і в підсумку потрапив до психіатричної лікарні в Донецьку з діагнозом «розсіяний склероз із частковою втратою пам’яті й мови», де і помер 5 листопада 1977 року.

Його поховали на міському кладовищі міста Тореза. Незабаром могила заросла травою, і навіть працівники кладовища не змогли вказати на місце поховання шахтаря № 1. Але наприкінці 1990-х молодий шахтар, який наводив лад на могилі родичів, звернув увагу на покинуту ділянку. Він викорчував сухостій, зібрав гілки, очистив від бруду табличку — і не повірив своїм очам: то була могила Олексія Стаханова, забутого героя епохи будівництва комунізму.