75 років тому наші батьки й діди вистояли в жорстокій війні

Минають роки, десятиріччя, підростають нові покоління, та досі зі щемом у серці ми згадуємо про тих, хто віддав у Другій світовій війні найдорожче — життя, а також про тих, хто залишився живим. Усі вони боронили нашу Вітчизну від страшного ворога й перемогли 75 років тому. 

1 418 днів і ночей тривала та страшна війна, у надзвичайно важких умовах громадяни всіх республік Радянського Союзу постали на захист своєї землі. Солдати всіх народів «...битву трудную вели и победу приближали, как могли», закриваючи своїми тілами німецькі дзоти, йдучи на таран із ворожими літаками, кидаючись зі зв’язкою гранат під фашистські танки.

Земля від Бреста до Сталінграда вкрита могилами відомих і невідомих солдатів, рясно полита кров’ю полеглих. Хіба можна спокійно, без болю в серці читати страшні цифри воєнної статистики лише в Полтавській області. За 732 дні окупації були зруйновані промисловість, сільське господарство, повністю спалені 557 населених пунктів, 108 115 селянських хат, 30 012 колгоспних будівель, 864 школи, 122 лікарні, 39 машинно-тракторних станцій.

В оборонних боях і боях за звільнення Полтави загинули 3 882 воїни. За роки окупації на Полтавщині тільки в тюрмах, концтаборах і внаслідок масових репресій було знищено 221 895 мирних жителів, серед яких 11 286 дітей, 22 340 євреїв. «Остарбайтерами» стали 156 629 осіб, 40 тисяч із них додому не повернулися.

За героїзм і мужність, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни, 165 полтавців удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 3 — удостоєні цього звання двічі, 26 — стали повними кавалерами ордена Слави, 380 — ордена Слави ІІ і ІІІ ступенів. 

Ми діти війни. Ми бачили, що залишили після себе фашисти. На селі на чотири сім’ї був лише один чоловік. Ми переживали голодні 1947—1948 роки, але спільними зусиллями відбудовували села, засівали ниву… Для нас День Перемоги — «это праздник со слезами на глазах». Сльозами радості за врятований світ і смутку за тими, хто поліг на полі битви… 

День Перемоги — це й частина нашого життя, за яке боролися наші батьки й діди. Із пам’яті кожного з нас складається пам'ять народу. Мине небагато часу, і у вічність піде останній солдат Великої Вітчизняної війни… Тому в ці теплі весняні дні ми звертаємося до всіх, кому дорога перемога, особливо до молоді: пам’ятайте, що понад 1,5 мільйона загиблим не виповнилося й 20 років, багато з них, одержавши атестат про закінчення школи, пішли на фронт. Передивіться в ці дні кінофільми про Велику Вітчизняну війну, послухайте пісні воєнних років, які беруть за душу завдяки глибинному змісту, ліризму й душевності… Вийдіть на околицю Полтави, послухайте пісню соловейка, і, можливо, багатьом із вас згадаються слова: «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат. Пусть солдаты немного поспят…». 

Нехай вічна пам'ять про тих, хто вистояв і переміг у тій страшній, нещадній війні, яка навіки залишиться для прийдешніх поколінь яскравим прикладом героїзму, витривалості, патріотизму, відданості Батьківщині, передається з покоління в покоління. А тих, хто живий, необхідно оточити турботою, повагою і вдячністю за зроблене ними для всіх нас. Зі святом Великої Перемоги!

Віктор ТЕСЛЯ, 

голова ради обласної організації ветеранів, почесний ветеран України

Микола ОПАРА, 

голова комісії з питань захисту правди історії Великої Вітчизняної війни, кандидат сільськогосподарських наук, професор Полтавської державної аграрної академії, заслужений працівник сільського 

господарства України