Анна Керн — геній чистої краси

Анна Марія Полторацька (за першим чоловіком Керн, за другим —  Виноградська) народилася 22 лютого 1800 року в Лубнах. Вона козацький нащадок, онука видатного українського співака Марка Полторацького. Її батько Петро Полторацький у молодості перебував на дипломатичній службі у Швеції, а згодом став підпоручиком, у відставці був предводителем Лубенського дворянства. Про своє дитинство українка писала: «Немовлям я переїхала до Лубен, де батько одержав маєток у 700 душ». Садиба в Лубнах розмістилася «у надзвичайно мальовничому місці: на схилі гори, що спускалася терасами до річки Сули, серед берестових, липових і дубових гаїв…». На думку Анни Петрівни, її батько «був вищим від усіх на голову, і всі його поважали. Він своїм розумом і освіченістю зачарував простодушних лубенців і здобув їхню любов». В їхньому будинку бували Новицькі, Кулябки, Кочубеї та інші нащадки стародавніх родів козацької старшини. Мати Анни — Катерина Вульф.

У Лубнах минули найщасливіші роки життя Анни. Вона багато читала, чудово співала романси, потроху малювала й мріяла про кохання. Дівчині виповнилося 16, коли батько знайшов собі майбутнього зятя, якого привів у дім. То був 52-річний генерал Єрмолай Керн. Слухняна донька підкорилася обставинам, і 8 січня 1817 року їх повінчали в лубенському соборі.

Відтоді вона їздила з чоловіком гарнізонами, вислуховувала його «солдафонські» анекдоти, терпіла сцени ревнощів у виконанні чоловіка-дармовиса. Ревнощі ревнощами, а користуватися шармом дружини заради своєї кар’єри генерал вважав святою річчю. Він навіть пишався, що його благовірною зацікавився сам цар-батечко Олександр I, підкорювач жіночих сердець. Коли ж після «оглядин» від імені царя Єрмолаю Федоровичу передали 50 тисяч рублів, письменник Всеволод Сисоєв писав: «Звісно, цю милість заслужив не генерал Керн бравою виправкою на маневрах, а молода генеральша». Після народження дочки Катерини Олександр І став її хрещеним батьком.

Із того часу юна Керн почала дорожити спілкуванням із гідними людьми. Так, у Києві вона подружилася з родиною Раєвських; у Дерпті її подругою стала дружина професора хірургії Івана Мойєра (перше кохання і муза поета Василя Жуковського). Дев’ятнадцятирічною Анна познайомилася з Олександром Пушкіним, але уваги на нього не звернула. Саме ця байдужість розпалила бажання поета. Цікаво, що коханець А. Керн — поміщик О. Родзянко — любив поезію О. Пушкіна і відкрив її вершини партнерці. Анна Петрівна була в захваті від поезії та зацікавилася її автором.

У двадцять п’ять доля звела їх знову. Вона насолоджувалася голосом поета, читанням поезій; він заслуховувався її піснями. У листі до П. Плетньова О. Пушкін просив: «Скажи старцу Козлову, что здесь есть одна прелесть, которая поет его «Ночь». Как жаль, что он ее не увидит, дай Бог ему услышать!». Олександр Пушкін своєю поведінкою доводив, як він бажає близькості з Анною Петрівною. Вона ж залишалася ввічливою — і все. Відтоді почалося їхнє листування. Коли Анна Керн із дочками вирушили до Риги на відпочинок, Пушкін прийшов і приніс їй примірник роману «Євгеній Онєгін». Між нерозрізаними сторінками Керн знайшла аркуш поштового паперу з віршем «Я помню чудное мгновенье». Проте чоловічого бажання поета Керн тоді не втамувала, бо була палко закохана в Олексія Вульфа.

У 1828 році сестра Олександра Пушкіна Ольга виходила заміж за Миколу Павліщева. На ролі посаджених батька та матері запросили Олександра Пушкіна й Анну Керн. Вони вдвох у кареті рушили на квартиру поета Антона Дельвіга, яку приготували для молодят. На шляху до чужого весілля морозяного лютневого дня у старій кареті поет нарешті домігся свого. І одразу ж підкорений об’єкт став мисливцю огидним. Так, у лютому 1828 році у листі до Сергія Соболевського Олександр Пушкін нарікав: «Безалаберный! Ты ничего не пишешь мне о 2 100 рублях, мною тебе долж-ных, а пишешь мне о м-me Kern, которую с помощию Божией я на днях <…>». У листі до Олексія Вульфа поет назвав Анну Керн вавилонською блудницею і вже ніколи не відгукувався про неї без «похабщини», хоч їхні стосунки тривали до його одруження.

От уже й «осінь життя» настає, а вона кохання так і не зазнала. Так, нею захоплювалися Олександр І і Олександр Пушкін, Михайло Глінка та Антон Дельвіг, але кохання не було… Анна Керн пішла від генерала, почала писати прецікаві мемуари й тішилася самотністю. Аж ось до неї завітав родич Сашко Марков-Виноградський.  16-річний курсант дивився на 36-річну Анну великими очима, червонів, затинався. Із часом їй сподобалося, як він її обожнює, закохується, і тоді її серце втратило розмірений ритм. Формальний шлюб із генералом не завадив коханцям з’єднатися.

І от дивний момент. Дві вагітні жінки: мати Анна Керн уперше з радістю чекала на дитину, а її дочка Катерина була вагітна від коханця Михайла Глінки. Обидві отримали в подарунок його романс на слова Олександра Пушкіна «Я помню чудное мгновенье». У 39 років Анна вперше народила хлопчика і дала йому ім’я Олександр (на честь якого з трьох Олександрів?). Анна й Олександр не звертали уваги на оточення, просто тішилися життям. Коли ж Анна Керн овдовіла, вони зважилися на шлюб. При цьому вона втрачала солідну пожиттєву пенсію, але це її не лякало; не лякала й 20-річна різниця у віці. Вони обвінчалися, переїхали до Сосниці й жили в коханні. Нарешті вона спекалася ненависного прізвища, після цього завжди підписувалася «Виноградська». Анна заробляла перекладами книг письменниці Жорж Санд, а її чоловікові часом таланило виграти в карти.

Анні Петрівні було сімдесят… Домашній концерт для іменинниці почався романсом Глінки «Я помню чудное мгновение». Вона розплакалася й промовила: «Який безжальний час! Що він із нами робить?!» Та 50-річний Олександр опустився на коліна й сказав: «Заспокойтеся, люба! Ніщо не може зрівнятися з моїм коханням до вас».

Понад сорок років вони жили  щасливо. Потім він пішов із життя (через рак шлунка), через чотири місяці не стало й «генія чистої краси». Героїня вірша Олександра Пушкіна «Я помню чудное мгновенье…» померла 27 травня 1879 року у віці 79 років.