Акторка і дружина «ворога народу»

Портрет полтавської акторки театру та кіно Євдокії Волошко, яка взяла псевдонім Доля, символізує у настінному календарі 2020 року березень. Календар «Українські жінки ХХ століття» видав Український інститут національної пам’яті. Поруч із портретом подано коротку просвітницьку розповідь.

Її батько керував хором в єпархіальному училищі, де з восьми років навчалася і співала сама Євдокія. Також вона грала у драматичній студії при театрі «Червоний факел», на репетицію якого якось завітали імениті артисти Микола Садовський, Іван Мар’яненко та Северин Паньківський. Дівчина виконувала соло в кантаті Миколи Лисенка «Б’ють пороги». Після «прогону» Садовський пожартував: «Голос я чув, артистки ж не бачу» (була маленького зросту). 

У 21 рік Євдокія приїхала до Києва в складі трупи Миколи Садовського в перший стаціонарний український театр. Там познайомилася з хореографом Василем Верховинцем, а через два роки вони побралися. Незадовго до Української революції 1917—1921 рр. Верховинці повернулися до Полтави, з 1909 року мешкали в будинку батьків Євдокії  на одній із найстаріших вулиць, що в Подільському районі міста, — Горі Марата (нині Василя Верховинця). Пізніше стали членами Товариства українських акторів, який очолював Іван Мар’яненко. Згодом на його основі утворився національний концертно-теат-ральний осередок.  Разом із  чоловіком  Євдокія заснувала унікальний ансамбль «Жінхоранс», в якому стала режисеркою. Вони виступали в новому оригінальному жанрі театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень і танців. Цей колектив із шаленим успіхом гастролював по містах СРСР. У  фільмографії акторки — ролі в комедії «За двома зайцями» та драмі «Коліївщина». 

У 1938 році російсько-біль-шовицькі окупанти заарештували Василя Верховинця, звинувативши у пособництві Симону Петлюрі, а згодом його розстріляли «НКВСисти». Євдокію Долю як дружину «ворога народу» «червоні кати» заслали на чужину — у Казахстан. Там вона поневірялася  з 1938-го по 1944 рік. Після того акторка повернулася на Полтавщину в обласну філармонію. Спочатку була декламатором, а потім очолила новостворений ансамбль, з яким гастролювала аж до 1959 року, до пенсії.  Померла 15 листопада 1988 року в Полтаві.

Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті