Єдиний серед членів державної комісії, хто не підписав у 1934 році акта про необхідність знесення в Києві видатної пам’ятки українського зодчества

16 лютого 1877 року у с. Москалівці Роменського повіту По-лтавської губернії (нині Сумщина) народився Микола Макаренко — археолог і мистецтвознавець, член Полтавської вченої архівної комісії та Полтавського церковно-археологічного комітету (1908—1919 рр.), професор Київського університету, дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету (1924—1929 рр.), директор Музею західного та східного мистецтва імені Богдана Ханенка (1920—1924 рр.).  Крім того, він є автором понад 150 наукових розвідок. Брав участь у багатьох мистецтвознавчих і етнографічних експедиціях; проводив археологічні розкопки, зокрема на Роменщині (відкрив на Посуллі поселення сіверян, які згодом виокремив у роменську культуру) та Полтавщині (описав Малоперещепинський скарб); виконав понад 2 тисячі малюнків для археологічних видань. Одним із перших розглянув творчість Тараса  Шевченка як художника.

Попри  встановлення в Україні російсько-комуністичного окупаційного режиму, cміливо і безкомпромісно боровся  проти злочинного  знищення  церков, соборів, храмів. Микола Макаренко — єдиний серед членів державної комісії, хто у 1934 році не підписав  акта про необхідність  знесення у Києві видатної пам’ятки українського зодчества — Михайлівського Золотоверхого монастиря. Той мужній вчинок науковцю коштував життя. За захист православної святині його репресували. У 1934 році його заарештували співробітники НКВС і вислали до Казані. У  січні 1938 року «червоні кати» розстріляли Миколу Макаренка.

За матеріалами проекту «Історичний календар» Українського інституту національної пам’яті