Київської митрополії ніколи не передавали Московському патріархату

Одним із головних авторів міфу про те, що 1686 року Вселенський Патріарх Діонісій IV передав права на Київську митрополію Московському патріархату, є відомий російський історик XIX століття — академік Сергій Соловйов. В «Історії Росії з найдавніших часів» він представив ситуацію так, що гетьман Лівобережної України Іван Самойлович, мабуть, прагнучи догодити царівні Софії (вона тоді правила Московією як регент своїх малолітніх братів Івана і Петра), запропонував клопотати перед Діонісієм IV про передачу Київської митрополії під владу Московського патріархату. Це аргументувалося тим, що духовним особам добиратися з Києва до Константинополя далеко й небезпечно, а до Москви — ближче і простіше. Царівна дала згоду. Посольству, яке вирушало до Константинополя під керівництвом піддячого Микити Алексєєва і дипломата Івана Лисиці, були дані відповідні доручення. Вселенський Патріарх нібито задовольнив клопотання Московії, отримавши за це подарунок чи хабар — 200 червінців і 120 соболиних шкурок. Синод Вселенської Патріархії засудив вчинок Діонісія IV і змістив його з посади. Але рішення про передачу Київської митрополії Московському патріархату скасовано не було. Що ж стосується гетьмана Івана Самойловича, то за свою ініціативу він отримав у нагороду від царівни Софії дорогу карету і шістку добірних коней. Така інтерпретація подій, подана Соловйовим, сприймалася декількома поколіннями вчених як абсолютно достовірна. Однак нещодавно російська дослідниця християнського Сходу — кандидат історичних наук Віра Ченцова — здійснила сенсаційну знахідку: виявила й опублікувала старовинні документи (копії синодального рішення і роз’яснення до нього), які незаперечно свідчать про те, що насправді передачі Київської митрополії Московському патріархату не було.

— Зі знайдених істориком Вірою Ченцовою копій оригінальних синодальних грамот, створених грецькою мовою, випливає, що 1686 року Московська патріархія тимчасово отримала право рукоположення митрополитів київських, — зауважує український сходознавець і перекладач, кандидат філологічних наук, докторант Стамбульського університету Олесь Кульчинський. — Про передачу Київської митрополії Московському патріархату там нічого не сказано. Самі оригінали цих грецьких документів не збереглися. Важливо наголосити, що у Вселенській Патріархії ніколи не визнавали окупації Київської митрополії Московським патріархатом. Тому, коли минулого року Вселенський Патріарх Варфоломій I приймав рішення про надання Православній церкві України Томосу про автокефалію, він виходив із того, що Київська митрополія є канонічною територією Вселенського Патріархату.

Я тривалий час працюю в архівах Стамбула, і завдяки турецьким колегам та Вірі Ченцовій вдалося знайти чотири турецьких документи, що стосуються історії з московським посольством, яке приїжджало до столиці Порти в 1686 році. Із них випливає, що метою посольства була не передача Московському патріархату Київської митрополії, а переговори щодо низки інших питань.

— Що це за документи?

— Насамперед унікальна старовинна хроніка «Історія Сілагдара», яка всіма забута благополучно пролежала в архіві кілька століть. Потрібно розуміти, що вона є найціннішим джерелом для вивчення історії не лише Туреччини, а й нашої країни, оскільки в ній є відомості про Україну. Її написав один із наближених до султана Мехмеда IV на ім’я Сілагдар. Інше історичне джерело — один із так званих реєстрів скарг. Це записи, які вели секретарі державної ради Порти. У цих грамотах вони записували накази султана, які той віддавав за підсумками розгляду різних скарг. До наших днів дійшов реєстр скарг, що охоплює період з кінця квітня по кінець жовтня 1686 року. Візит посольства на чолі з Микитою Алексєєвим та Іваном Лисицею до Стамбула відбувся в цей проміжок часу. У реєстрі скарг докладно описані справи, які вирішувало посольство з владою Порти. Там немає ні слова про передачу Київської митрополії Московському патріархату.

Із цих документів випливає, що турки, по суті, нічого не дали посольству Микити Алексєєва та Івана Лисиці. Так, султан погодився передати їм близько 300 полонених, але не задарма: одних довелося викупити, інших — обміняти на полонених мусульман. Права користуватися соляним промислом володар Порти московитам так і не надав. Більше того, він дозволив собі образити посла: назвав московських царів п’яними недовірками. Хіба могло за такого ставлення до Московії турецьке керівництво дозволити віддати їй цілу митрополію?

Тут варто сказати, що Вселенський Патріарх був включений у систему адміністративного управління Портою. Тому якби він вирішив передати Московському патріархату одну зі своїх митрополій, то це в обов’язковому порядку було б зафіксовано в турецьких державних документах. Але таких документів немає. Тому що Київської митрополії Московський патріархат не отримував. Він її просто окупував.

— Вселенський Патріарх Діонісій IV зустрічався з посольством Микити Алексєєва та Івана Лисиці?

— Так, Діонісій IV передав їм синодальне рішення і роз’яснення до нього з приводу Київської митрополії. Микита Алексєєв благополучно привіз ці документи до Москви. Але потім вони загадковим чином зникли. При цьому російська сторона почала стверджувати, що Діонісій IV передав Московській митрополії Київський патріархат.

— Вона надала які-небудь докази того, що Діонісій IV прийняв настільки невигідне для Вселенської Патріархії рішення?

— Пред’явила світу незрозумілий переклад російською мовою синодальних грамот і де-яких інших документів, які нібито підтверджують передачу Київської митрополії. Однак ці «докази» розвалилися, як картковий будиночок, коли історик Віра Ченцова знайшла в Туреччині рукописні копії самих синодальних грамот стосовно Київської митрополії грецькою мовою. У них однозначно сказано, що Московська патріархія тимчасово отримує право рукоположення київських митрополитів, і не більше.

— Чи відповідає дійсності історія про те, що Діонісій IV прийняв від московського посольства хабар за права на Київську митрополію?

— Патріарху не було сенсу брати його. Поясню докладніше. Підношення із «200 золотих монет і три сорока соболів», на якому акцентує увагу російська сторона, коштувало приблизно 1 000 рублів. Це велика сума. Але потрібно розуміти, що вартість подарунків, які московська влада підносила різним представникам східних патріархатів, бувала й значно більшою, причому за менш важливі справи, аніж питання про митрополію. Так що дар, який посольство піднесло Вселенському Патріарху, не є чимось незвичайним.

— І все-таки 1 000 рублів для Діонісія IV були великими грошима.

— Щоб ви зрозуміли, які суми для нього були великими, скажу, що Діонісія IV п’ять разів обирали Вселенським Патріархом. І кожен раз йому треба було платити турецькій владі по одному мільйону ахче (срібних монет). Крім того, він був зобов’язаний щорічно закуповувати на 400 тисяч ахче м’яса для султанської гвардії. Здоровий глузд підказує, що за таких фінансових оборотів 1 000 рублів не були для Діонісія IV сумою, заради якої він міг зробити такий сумнівний вчинок, — як кажуть, шкурка вичинки не варта. До речі, якщо звернутися до мемуарів мандрівників, які побували в Стамбулі в роки, коли Діонісій IV був Вселенським Патріархом, то можна побачити, що він зовсім не був бідним. Але саме таким — мало не жебраком — намагається представити його офіційна російська історична наука. Це дуже вигідно для неї. Адже якщо вселити людям думку, що Вселенський Патріарх гостро потребував коштів, то вони віритимуть в історію з хабарем розміром у 200 червінців та 120 соболиних шкурок і, відповідно, у передачу митрополії. Насправді ж як з історичної, так і з церковної, канонічної точок зору Москва Київської митрополії не отримала.

Ігор ОСИПЧУК 

«ФАКТЫ»

Фото Сергія ТУШИНСЬКОГО