«Паради переможців»: із чого почалася Друга світова війна

Невідзначений ювілей: передісторія

Готуючись до «всенародного святкування» 74-річниці Перемоги, ми якось забули відзначити інший «славний ювілей»: 80-річчя радянсько-фашистського параду у Бресті, який Червона армія і вермахт спільно провели в місті Брест-Литовськ 22 вересня 1939 року... А уможливив цю «знаменну подію» договір між Німеччиною і Радянським Союзом про ненапад (відомий як Пакт Молотова — Ріббентропа), який було підписано 23 серпня 1939 року терміном на 10 років, і таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами: нацистським і комуністичним.

Довгий час комуністи виправдовували альянс із нацистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді ж радянське керівництво на чолі з Йосипом Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на захід, насамперед проти Англії та Франції. Воно хотіло дочекатися, коли «капіталісти перегризуться між собою», а тоді, за словами колишнього радянського розвідника — українця Віктора Суворова (Резуна), «оголосити себе визволителями Європи, замінивши коричневі концтабори на червоні».

Однак все відбувалося з точністю до навпаки: у результаті відмови Радянського Союзу від подальших переговорів з Англією та Францією про формування антифашистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв’язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР початок німецько-радянської війни став значно ближчим. Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей стала збройна агресія Німеччини проти Польщі 1 вересня 1939 року. Так почалася Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства.

17 вересня під приводом захисту «єдинокровних братів» у війну вступив СРСР, на що Польща явно не сподівалася. У результаті вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в низці інших міст відбулися спільні паради союзних військ: радянських і німецьких. Брест був окупований 22 вересня відразу двома арміями. Зі східного боку до міста увійшла авангардна 29-та танкова бригада під командуванням Семена Кривошеїна. Згідно із секретним протоколом, Брест ставав радянською територією. І наступного дня німецькі війська повинні були покинути місто. Але для демонстрації радянсько-німецької дружби воєначальники вирішили розлучитися красиво. І оскільки зустрілися вже дві армії як друзі, союзники, які разом провели успішну бойову операцію, то за всіма традиціями це належало відзначити. І вони вирішили провести сумісний парад, прощальний, недалеко — на іншому боці Бугу.

Торжества почалися наступного дня після приходу радянських військ, 23 вересня, о 16.00. Зазвичай парад приймає одна людина. Однак цього разу приймали двоє. На дерев’яну трибуну в центрі Бреста піднялися два командири в парадній формі: випускник Казанського танкового училища Гайнц Гудеріан і випускник Військової академії імені М. В. Фрунзе Семен Кривошеїн.

Спогади учасників

Вони стоять на трибуні перед флагштоком з німецьким прапором, а по вулиці перед ними спочатку їде німецька, а потім радянська військова техніка. Командувачі віддають автомобілям честь... 

Згідно зі спогадами командира 29-ї окремої танкової бригади Семена Кривошеїна, його підрозділ ввечері 20 вересня отримав наказ командувача 4-ї aрмії Василя Чуйкова про захоплення міста і Берестейської фортеці. Для цього бригада Кривошеїна здійснила 120-кілометровий нічний марш із Пружан. До ранку 21 вересня передові підрозділи 29-ї бригади наблизилися до Бреста з північного боку. Кривошеїн наодинці попрямував на переговори з німецьким командуванням щодо передачі міста і фортеці, віддавши наказ про початок руху бригади в Бресті о 14.00.

Переговори з Гудеріаном, які велися зрозумілою обом французькою мовою, затягнулися до вечора. Кривошеїн пише, що Гудеріан наполягав на проведенні параду з попереднім шикуванням частин обох сторін на площі. Кривошеїн спробував відмовитися від проведення параду, посилаючись на втому і непідготовленість своїх військ. Але Гудеріан наполягав, вказуючи на пункт угоди між вищим командуванням, в якому обговорювався спільний парад. Кривошеїну довелося погодитися, проте він запропонував таку процедуру. О 16-й годині частини корпусу Гудеріана похідною колоною зі штандартами попереду покидають місто, а частини Кривошеїна (також у похідній колоні) вступають до міста, зупиняються на вулицях, де проходять німецькі полки, і салютують своїми прапорами. У цей час оркестри виконують військові марші. Гудеріан погодився на запропонований варіант, але окремо обумовив, що буде присутній на трибуні разом із Кривошеїним і вітатиме частини. Завершивши увечері переговори, Кривошеїн віддав наказ бригаді підготувати до параду 4-й батальйон і бригадний оркестр, а також блокувати залізницю.

Проходження підрозділів, яке відбулося наступного дня, Кривошеїн описав таким чином: «О 16.00 я та генерал Гудеріан піднялися на невисоку трибуну. За піхотою пройшла моторизована артилерія, потім танки. На бриючому польоті промчали над трибуною десятків зо два літаків. Гудеріан, показуючи на них, намагався перекричати шум моторів:

— Німецькі аси! Колосаль! — кричав він. Я не стримався, і також крикнув у відповідь:

— У нас є кращі!

— О, так! — відповів Гудеріан без особливої радості.

Потім знову пройшла піхота на автомобілях. Декого, як мені здалося, я вже бачив. Вочевидь, Гудеріан, використовуючи замкнене коло прилеглих кварталів, наказав мотополкам демонструвати свою міць декілька разів... Нарешті парад завершився».

Можливо, у німців не було б такого приголомшливого успіху на початку війни, коли б не ця співпраця між вермахтом і вищим командуванням Червоної армії. Радянський Союз готував у себе кадри німецьких льотчиків — майбутніх асів Другої світової війни. Німці чудово вивчили військову техніку, були достатньо обізнаними про останні досягнення радянської військової науки. Вони знали в обличчя багатьох воєначальників, їхні сильні сторони та недоліки. І навіть територія, на якій довелося потім воювати, німцям була добре знайома. Генерал Гудеріан так описує події у своїх мемуарах: «Як вісник наближення росіян прибув молодий російський офіцер на бронеавтомобілі, котрий повідомив нам про підхід їхньої танкової бригади. Потім ми отримали звістку про демаркаційну лінію, встановлену міністерством закордонних справ, яка, простягаючись Бугом, залишала за росіянами Брестську фортецю; таке рішення міністерства ми вважали невигідним. Потім було встановлено, що район на схід від демаркаційної лінії повинен бути звільнений до 22 вересня. Цей термін був настільки коротким, що ми навіть не могли евакуювати наших поранених і підібрати пошкоджені танки. Мабуть, до переговорів про встановлення демаркаційної лінії і про припинення військових дій взагалі не був залучений жоден військовий. У день передачі Бреста росіянам до міста прибув комбриг Семен Кривошеїн, танкіст, який володів французькою мовою, а тому я зміг легко з ним порозумітися. Усі питання, що залишилися невирішеними у положеннях міністерства закордонних справ, були з’ясовані вигідно для обох сторін безпосередньо з росіянами. Ми змогли забрати все, крім захоплених у поляків запасів, які залишилися росіянам, оскільки їх неможливо було евакуювати за такий короткий час. Наше перебування у Бресті закінчилося прощальним парадом і церемонією з обміном прапорами у присутності комбрига Кривошеїна».

Щире торжество або Обоє рябоє

Німеччина називала їх «парадами переможців», а СРСР — «парадами дружби». Зайняті німцями міста за договором про дружбу і кордони, який услід за Пактом про ненапад підписали СРСР і Німеччина, передавалися з рук у руки... Це було щире торжество. Солдати двох армій на вулицях Бреста обмінювалися цигарками, офіцери пригощали один одного пивом. Парад провели чудово. Війська з обох сторін показали прекрасну стройову виучку. Парадні розрахунки відбувалися під звуки Бранденбурзького маршу.

Через сорок п’ять хвилин після початку параду на площі зазвучали національні гімни. Прапор рейху був спущений. Комбриг Кривошеїн виголосив по-військовому коротку промову. Радянський солдат підняв червоний прапор. Парад закінчений. Рейх йде на той бік нового кордону. В урочистій атмосфері Радянському Союзу передано місто Брест. Як і належить, все завершилося банкетом для вищого керівництва. Розставання вдалося на славу. А 24 вересня німецькі війська покинули Брест. Щоправда, ненадовго...

Парад у Бресті був не єдиним сумісним торжеством. У Гродно і Пінську теж відбулися паради з братанням радянських і німецьких солдатів — правда, менш масштабні, ніж у Бресті. У Гродно на такій самій, як у Бресті поспішно змонтованій трибуні парад приймав комкор Василь Чуйков.

Отож Радянський Союз своїми діями не тільки сприяв розв’язанню Другої світової війни, а й на її початковому етапі став фактичним союзником фашистської Німеччини. Москва активно допомагала німцям, зокрема постачаючи їм необхідні стратегічні матеріали, сировину та хліб, що у 1940 році становили 40% всього радянського експорту на зовнішній ринок.

Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, засвідчили укладений 28 вересня 1939 року новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною (так звана лінія Керзона) і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР.

Порівнюючи фашистського і радянського вождів, Віктор Суворов відзначає їхню дивовижну подібність: червоні прапори, владарювання від імені робітничого класу (партія Гітлера називалася робітничою, система влади Сталіна — офіційно диктатурою пролетаріату), побудова соціалізму (цілковита упевненість у єдино правильності обраного шляху), ненависть до демократії, однопартійність, знищення інакодумців, чотирирічний та п’ятирічний плани, керування країною партійними вождями, перетворення партійних з’їздів на грандіозні вистави. Або ще: головні свята в імперії Сталіна — 1 Травня, 7—8 листопада, а в імперії Гітлера — 1 травня, 8—9 листопада. У Гітлера — гітлерюгенд, молоді гітлерівці. У Сталіна — комсомол, молоді сталінці. Сталіна називали вождем, Гітлера — фюрером (у перекладі це те ж саме). Зрештою навіть зовнішній вигляд: Гітлер ходив у напіввійськовій формі без знаків розпізнавання, як і Сталін. В обох не було бороди.

«Ось я i питаю: у чому вони відрізняються? Між Гітлером і Сталіним єдина різниця: яким би мерзотником Гітлер не був, він усе ж до свого народу так не ставився», — зазначає Віктор Суворов.

Протягом півстоліття Радянський Союз заперечував сам факт укладання таємних договорів із Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв’язанні Другої світової війни. Проте факти — річ уперта: оригінали таємних протоколів були виявлені в жовтні 1992 року в архіві ЦК КПРС. Курс на зближення з Гітлером підтверджували й тодішні радянські лідери. Так, Сталін заявляв: «Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави стати довготривалою та міцною». Ще відвертіше висловився радянський нарком закордонних справ Молотов, проголосивши привселюдно, що «не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму...». Їхні думки творчо розвинув міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп, який заявив радянському кореспондентові, що коли в Англії і Франції «візьмуть гору палії війни, то Німеччина і СРСР знатимуть, як відповісти на це».

Варто знати

Литовський сейм ухвалив поправки до кримінального кодексу, які запроваджують покарання за «заперечення або виправдання радянської агресії проти Литви». «За виправдання злочинів СРСР чи нацистської Німеччини проти людства» передбачається позбавлення волі строком до двох років. Штраф, арешт чи ув’язнення терміном до двох років загрожують тому, хто «публічно висловить схвалення агресії СРСР або нацистської Німеччини проти Литви, заперечить чи применшить її». Аналогічні покарання передбачаються і за «наклепи на учасників литовського опору, які в 1944—1953 роках чинили організований збройний спротив радянській окупації». За ухвалення цих поправок у першому читанні проголосував 41 парламентарій, проти — 13, утрималися — 25 депутатів. Ще раніше Сейм Польщі ухвалив поправки до кримінального кодексу, згідно з якими за «виробництво і володіння з метою розповсюдження матеріалами, що пропагують нацистську та комуністичну ідеологію», загрожує до двох років ув’язнення.

Роман РЕВЧУК