Значення бобових культур у підвищенні родючості грунту та харчуванні людей

Цю публікацію ми підготували з тією метою, щоб привернути увагу сільгоспвиробників, жителів сільської  місцевості, а також містян, які мають дачні ділянки чи городи,  до вирощування надто важливих і корисних для здоров’я людини зернобобових культур. Генеральна Асамблея ООН проголосила 10 лютого Всесвітнім днем бобових, що підтверджує значний внесок цих культур  у стійке ведення сільського господарства. Ініціатором  цього святкування став уряд держави Буркіна-Фасо. Рішення ж про це свято було затверджено 20 грудня 2018 року на Генеральній Асамблеї ООН, а відзначали його вперше нинішнього року.

Із нагоди цієї дати в Україні в Національному університеті біоресурсів і природокористування відбувся масштабний захід, організований громадською спілкою «Співтовариство виробників і споживачів бобових України» за сприяння Мінагрополітики та НУБіП. У заході взяли участь провідні українські науковці, представники ФАО в Україні, політики. Учасників заходу частували різними стравами з бобових, популяризуючи споживання та вирощування останніх в Україні. В офіційному зверненні представників африканської держави до ООН зазначалося, що встановлення цього свята є приділенням уваги зернобобовим як сільськогосподарським культурам, які відіграють велику роль у розв’язанні продовольчої проблеми, формуванні здорового способу життя людини.

Основними бобовими культурами є соя, горох, сочевиця, нут, квасоля, чина, кормові боби. Усі вони мають важливе господарське, агротехнічне та лікувальне  значення. В умовах Полтавщини зокрема широко культивується соя. На жаль, інші бобові вирощуються на невеликих площах або ж зовсім відсутні в посівах. 

Чому бобові заслужили таке всесвітнє визнання? Розповімо про це детальніше. Соя є основною зернобобовою культурою в світі. Сьогодні на ринку рослинного білка перше місце займає білок сої. Це друга культура за кількістю рослинного білка після люпину. У насінні сої міститься від 30-ти до 55% білка, 13—26% жиру, 20—32% крохмалю, багато калію, фосфору, кальцію, а також вітамінів. У насінні сої білка міститься вдвічі більше, ніж  у м’ясі, і якість його близька до якості білка курячого яйця, взятого за еталон. У сої багато й таких незамінних амінокислот, як лізин (8%), триптофан, треонін, аргінін, а також вітамінів А, В, В1, В2, B3, B6, Р, D, C, Е, PP.

Соєвий білок засвоюється в кількості понад 90%. Один кілограм сої за вмістом білка дорівнює 2 кг м’яса або риби, 12 л молока. У соєвих продуктах мало вуглеводів. Соєвий білок і олія містяться у складі більш ніж 1 000 харчових продуктів, від приправ, соєвого м’яса, хліба до смачних готових страв. Із сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, замінники яєчного порошку, кондитерські вироби, ковбаси, консерви тощо. Їх використовують як дієтичні продукти харчування, що мають антисклеротичні речовини. У сої містяться фосфатиди, необхідні для живлення нервової тканини. Соєва олія засвоюється організмом на 98%. У ній значна кількість ненасичених жирних кислот, які не синтезуються в організмі й обов’язково повинні надходити з їжею. Вони знижують вміст холестерину в крові, позитивно діють на функціонування мозку, покращують зір.

Завдяки дослідженням  американських учених виявлено позитивну роль сої в лікуванні раку в людини, що дає можливість виготовляти спеціальні лікарські препарати. Ці дослідження показали, що продукти харчування на основі сої знижують ризики онкологічних захворювань, тому що необхідним чином діють на гормональний обмін і виводять з організму потенційні канцерогени.

А ще соя — важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, яку використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецитину. Також її широко застосовують у миловарній та лакофарбовій промисловості. Із білків сої виготовляють пластмаси, клей, штучні волокна. У багатьох країнах світу склалася висока культура виробництва і споживання продуктів харчування на основі насіння сої. Так, у Японії на соєві продукти переробляють 1 млн. т насіння сої, а в США виробництвом таких продуктів займаються 17 великих компаній.

Соя — цінна кормова культура. Її використовують на зелений корм, сінаж, виробництво трав’яного борошна, на силос у сумішах із кукурудзою, монокорм. Поживність соєвих кормів досить висока. Її можна використовувати у вигляді макухи, соєвого шроту, дерті, молока, білкових концентратів. Макуха може застосовуватися як універсальний білковий концентрований корм. Вона містить в одному кілограмі 1,26 кормових одиниць, 354 г перетравного протеїну, 28 г лізину. Якщо до комбікормів додавати 10% соєвого шроту, це значно підвищує продуктивність тварин і зменшує витрати кормів.

Соя має агротехнічне значення як поліпшувач грунтової родючості за рахунок забезпечення азотом, що фіксується бульбочковими бактеріями, накопичуючи його до 300 кг із повітря й задовольняючи  потребу на 50—70% (або 150—170 кг/га) у цьому елементі, зберігаючи водночас його грунтові запаси. Вона може мобілізувати до 45 кг/га фосфору й до 60 кг/га калію, використовуючи малодоступні важкорозчинні мінеральні сполуки не тільки з орного, а й із глибших шарів грунту. Соя є добрим попередником для наступних культур сівозміни.

На Полтавщині соя деякою мірою стала монокультурою. Якщо в 2000 році її було лише 5 тис. га, то в 2020 році посівна площа вже становила 129,7 тис. га при загальній площі ріллі 1 млн. 740 тис. га. Звісно, соя — прибуткова культура, вона користується попитом на міжнародному ринку. Але необхідно думати не лише про надприбутки, а й про збереження родючості грунтів, про те, що, крім сої, соняшника та кукурудзи, потрібно вирощувати й інші культури, а не завозити, наприклад, картоплю з Білорусі або гречку з Китаю. Під впливом монокультур  деградують чорноземи, порушується водний режим грунту, що особливо важливо в умовах посушливості клімату. Технологія вирощування сої потребує значного внесення засобів захисту рослин, що пригнічують мікрофлору грунту.

Одним із найцінніших харчових продуктів серед бобових культур є горох. Він містить 25—30% білкових речовин, що вирізняються повноцінним амінокислотним складом. У ньому міститься більше найважливіших незамінних амінокислот, ніж у пшеничному борошні: лізину — в 8,5 раза, валіну — утричі, триптофану — удвічі. Білки гороху за амінокислотним складом близькі до білків м’яса та молока. Він містить 7,1% цукрів. Горох багатий на вітаміни B1, B2, B3, B6, B9, C, PP, містить каротин, калій, кальцій, залізо, кремній, магній, натрій, сірку, фосфор, хлор, алюміній, бор, ванадій, йод, кобальт, марганець, мідь, молібден, нікель, олово, титан, фтор, хром, цинк, цирконій. У насінні гороху містяться антиоксиданти — речовини, що затримують окислення. Горох знижує ймовірність онкологічних захворювань, інфаркту, гіпертонії, гальмує процеси старіння шкіри. Також він блокує надходження до організму радіоактивних металів.

Нині горох — одна з найпоширеніших бобових культур на землі. Із нього готують перші та другі страви, салати, гарніри, борошнисті кондитерські та кулінарні вироби. Посівні площі гороху значно скоротилися. Якщо в 1985 році на Полтавщині його висівали 100 тис. га, то вже в 2000 році — лише 24 тис. га, а нині в статистичних збірниках інформація про нього взагалі відсутня. Причини різкого зменшення посівних площ такі: по-перше, зміна кліматичних умов (нестабільне зволоження грунту протягом вегетаційного періоду); по-друге, катастрофічне зниження поголів’я сільськогосподарських тварин, для яких горох був однією з основних кормових культур; по-третє, зменшення посівних площ озимої пшениці, для якої горох є кращим попередником.

Цінною бобовою культурою є і нут, який використовується як продовольча і кормова культура. У насінні міститься 25—34% білка, від 4-х до 7%  жиру, а, крім того, багато інших корисних мінеральних речовин. Насіння білонасінних сортів використовується для виробництва консервів, кондитерських виробів, сурогатів кави, а також приготування домашніх страв. За смаком насіння білонасінних сортів нагадує горох. Сорти з темним забарвленням насіння застосовують як корм для худоби, така соя гірше розварюється й має нижчі смакові властивості. Солома використовується хіба що для годівлі кіз і овець. У зв’язку з тим, що в зеленій масі міститься багато органічних кислот, зокрема яблучної та щавлевої, її не використовують на корм тваринам. Урожайність насіння за інтенсивної технології може сягати до 30—35 ц/га й більше.

Іще однією цінною продовольчою бобовою культурою є квасоля з вмістом білка 28—30%. За якістю білка вона наближається до білка м’яса й добре засвоюється організмом людини. Насіння також містить органічні й мінеральні речовини: 45—52% вуглеводів (зокрема 55,2% цукру), 1,8% жиру, вітаміни А, В1, В2. Квасолю широко використовують для приготування різних поживних і смачних страв — борщів, супів, вінегретів, пюре, випічки; дієтичних страв для хворих при захворюваннях печінки, сечового міхура; використовують як сировину для консервної промисловості.

У харчуванні використовують також зелені боби (спаржеві сорти), які містять близько 15,7% білка, 2% цукру, вони багаті на суху речовину та вітамін С. Оскільки в недозрілих бобах, насінні, зелених листках містяться отруйні речовини, то як кормова культура квасоля використовується обмежено. У насінні квасолі містяться кальцій, магній, залізо, цинк, які беруть участь у зміцненні кісток, підтримують здоров’я серцево-судинної системи, а ще — настрій, гостроту зору, знижують рівень інсуліну.

Квасоля — це рослинний аналог м’яса. Іще жителі Древньої Греції подавали на стіл дуже смачні страви з квасолі, хоча вони і вважалися ознакою убогості. У літературі знаходимо дані про те, що сам Наполеон обожнював вживати квасолю разом з овочами й відгукувався про неї тільки позитивно. Білок квасолі легкозасвоюваний і має у своєму складі лізин, аргінін, метіонін, триптофан. Ці речовини благотворно впливають на здоров’я людини, покращуючи імунітет і загальний стан організму. Насіння містить вітамін В9, який застосовується при лікуванні анемії. Багатоквіткова квасоля з довгими витками стебел використовується як декоративна культура. Її агротехнічне значення визначається здатністю накопичувати азот у грунті. Урожайність цієї культури в Україні невисока —  10—13 ц/га, а в окремих господарствах може сягати 18—20 ц/га.

Важливою бобовою культурою є й чина, яка, як і горох, використовується і як кормова, і як продовольча культура. Високий  вміст білка (28—30%) визначає її продовольчу цінність. Цей білок добре перетравлюється. За смаком зерно прирівнюється до гороху. Для великої рогатої худоби, свиней як концентрований корм згодовують подрібнене зерно чини. Використовують для корму й солому, яка містить 13% білків — за їхнім вмістом значно перевищує солому гороху, сочевиці й інших бобових культур. Чину можна висівати на зелений корм, сіно, а також на випас. Використовують її і як технічну культуру, з білка насіння якої виготовляють високоякісний клей для склеювання високих сортів фанери  —  казеїн. Його застосовують також у текстильній промисловості, при виробництві пластмас. Чина має й важливе агротехнічне значення, поліпшуючи, як і інші бобові, фізико-хімічні властивості й родючість грунту. Вирощують її і як сидеральну культуру, яка збагачує грунт на органічні речовини та азот. Урожайність зерна становить 25—30 ц/га, а при достатній кількості вологи і більше. При вирощуванні на зелений корм за достатньої  вологості одержують 250—350 ц/га, що значно перевищує урожайність інших однорічних бобових культур у тих самих умовах вирощування. Урожайність сіна становить у середньому 35 ц/га. Чина теж є  добрим попередником для багатьох сільськогосподарських культур.

Важливою продовольчою й кормовою бобовою культурою є сочевиця, насіння якої містить близько 34% білка, 1,5% жиру, має високі смакові якості, швидко розварюється. Це насіння і страви з нього багаті на клітковину, містять  такі мікроелементи, як фосфор, калій, магній, сірка, натрій, кальцій. Не менш багате насіння й на мікроелементи: бор, нікель, титан, кобальт, кремній, фтор, молібден, йод, мідь, селен, залізо, цинк, вітаміни А, РР, Е, а також групи В. Страви із сочевиці сприяють швидкому насиченню, і людина тривалий час не відчуває почуття голоду. Волокниста структура очищає організм від неперетравлених залишків, шлаків. Окрім того, сочевиця очищає організм від радіонуклідів та токсинів.

У харчовій промисловості насіння сочевиці використовують при виготовленні консервів, ковбас, білкових препаратів, шоколаду, печива, супів. Особливо цінним є насіння крупнонасінних сортів. Насіння ж дрібнонасінних є цінним концентрованим кормом. Сочевиця благотворно впливає на роботу органів травлення (стимулює перистальтику), серця, на судини, кровотворення, нервову систему, хід обмінних процесів. Регулярне вживання сочевиці поліпшує якість крові. Залізо, що міститься в насінні, стимулює вироблення гемоглобіну й підтримує оптимальний рівень червоних кров’яних тілець. Вирощують сочевицю й на зелений корм та сіно, яке містить близько 16% протеїну й характеризується високою перетравністю. На корм худобі застосовують також солому й полову, вміст білка в яких становить відповідно 14 і 18%. Сочевиця, як і всі бобові, збагачує грунт на азот, є одним із кращих попередників для озимої пшениці та інших сільськогосподарських культур.

Однією з давніх культур світового землеробства є кормові боби. В Україні їх вирощують переважно як кормову культуру. Зерно містить 25—35% білка, близько 54% вуглеводів, 1,5% жиру, близько 3,5% мінеральних речовин, вітаміни А, В. Воно є високопоживним концентрованим кормом, в 100 кг якого міститься 129 кормових одиниць і 28,4 кг перетравного протеїну, є цінним компонентом у виробництві комбікормів. Досить багата на білок  зелена маса бобів, у якій на одну кормову одиницю припадає 130 г перетравного протеїну, ще важливо використовувати боби як важливий компонент силосу з кукурудзи. Свого часу в господарствах практикували змішані посіви кукурудзи з кормовими бобами.

Використовуються боби і як продовольча культура. Їхнє зерно вживають у вареному вигляді, готуючи з нього салати, вінегрети, соуси, супи, холодні закуски. Кормові боби мають агротехнічне значення: їх використовують при вирощуванні овочевих культур як кулісні рослини, в садівництві — як зелене добриво. Окрім того, боби — цінна медоносна рослина. Їхня середня врожайність в Україні — 18 ц/га, а при сучасних технологіях — 25—30 ц/га. Також із них можна отримати 500—600 ц/га зеленої маси.

Це далеко не повний перелік позитивних якостей зернобобових культур. Світовий попит на їхнє насіння постійно зростає. Приблизно з 50 млн. т щорічного світового виробництва бобових культур 20 млн. т  займає виробництво насіння квасолі й гороху, а за ними за популярністю серед фермерів йдуть нут і сочевиця. На ці культури в останні роки встановився стійкий попит. Позиції світових лідерів продовжують утримувати Індія й Канада. Особливо нарощують виробництво та експорт насіння сочевиці в Канаді.

На жаль, в Україні ці культури, а також нут, чина, боби та й горох не мають широкого поширення. Та й у статистичних збірниках відсутня інформація про ці культури (площі посіву, урожайність). Якщо в 2000 році зернобобових на Полтавщині висівалось 24 тис. га, то в 2019 році — лише 13 тис. га. Вишукуються різні причини: недостатня кількість насіння, відсутність сучасних технологій вирощування, низького рівня селекція. Та, мабуть, причина не стільки в названому, як у небажанні вирощувати ці культури, нерозумінні їхньої важливості.

У ПП «Агроекологія», що в  Шишацькому районі, практикують вирощування озимого гороху, нуту, чини, мають відпрацьовану технологію, частину одержаного органічного насіння відправляють на експорт. Наближається весна, тож хотілося б бачити на полях Полтавщини не тільки кукурудзу та соняшник, а серед бобових — не лише сою, а й інші культури. 

У селекційному центрі Полтавського державного аграрного університету створено 6 сортів безлисточкових форм гороху з високим вмістом білка, що не осипаються, придатні для прямого комбайнування, посухо-стійкі. Нагадаємо, що бобові культури мають неоціненне значення для підвищення родючості грунтів, а також здорового харчування людей. Думаємо, що про важливість цих культур скажуть своє слово як офіційна, так і народна медицина. Розширення посівних площ під зернобобові культури дасть змогу значною мірою розв’язати економічні та екологічні проблеми.

Микола ОПАРА, 

кандидат сільськогосподарських наук,  професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова Полтавського державного аграрного університету, заслужений працівник сільського господарства України, заступник голови з наукової роботи громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»

Надія ОПАРА, 

кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри безпеки життєдіяльності Полтавського державного аграрного університету, почесний член громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»

Родіон МОРОЗОВ, 

спеціаліст з організаційно-аналітичного забезпечення громадської 

спілки «Полтавське товариство 

сільського господарства»