Чи питимемо ми натуральне коров’яче молоко й чи смакуватимемо українське сало?

Аналізуючи прожите мною життя, усе частіше ставлю собі запитання: чому, маючи найродючіші в світі чорноземи, закуповуємо за кордоном велику кількість продуктів рослинництва і тваринництва, коли все це вироблялося в Україні? Згадую Україну радянських часів, коли з дев’яти основних назв сільськогосподарської продукції (зерна, соняшнику, цукрового буряка, овочів, м’яса, молока, яєць тощо) були обов’язкові державні закупівлі. Планувалася кількість продукції для забезпечення продовольства населення країни з відповідним страховим фондом. У кожному райцентрі, колгоспі, радгоспі були консервні цехи, млини, олійниці, хлібопекарні, молочарні. Була й потужна система споживспілки, завдяки якій селяни здавали лишки продукції для переробки.

Що ж маємо зараз? За роки незалежності все перераховане вище зруйновано. Знищено колгоспи як багатогалузеві сільськогосподарські підприємства. Усе розграбовано, селяни позбулися робочих місць, і ніхто за це не відповів. Маючи таку безвихідь, селяни шукають кращої долі за кордоном. Катастрофічно вимирає село — колиска української нації.

У 2016 році екс-посол США Джеффрі Пайєтт так описав майбутнє України: «Украинцы являются одним из крупнейших производителей сельскохозяйственных товаров, Украина должна стать аграрной сверхдержавой». Аналізуючи статистичні дані, висновки експертів, публікації, якими рясніють засоби масової інформації, дійшов висновку, що настанови американського дипломата  українська влада сприйняла як керівництво до дії. За даними Українського клубу аграрного бізнесу, в 2019 році Україна збільшила частку сільськогосподарської продукції в загальній структурі експорту до 44% порівняно з 39% в 2018 році.

Водночас різко збільшився імпорт сільськогосподарської продукції. Український ринок став «прохідним двором» для європейських постачальників, а наших вітчизняних експортерів поставили в жорсткі рамки, обмеживши мізерними квотами. Особливо це стосується продуктів тваринництва. Відвідуючи супермаркети, дивуєшся різноманіттю та великій кількості молока, сметани, вершкового масла, сирів, іншої молочної продукції. І виникає законне запитання: «Звідки все це?»

Із кожними роком поголів’я великої рогатої худоби, свиней, інших сільськогосподарських тварин різко знижується, а кількість тваринницької продукції збільшується. Так, за даними Державної служби статистики України, станом на 1 травня 2019 року в державі поголів’я великої рогатої худоби  в усіх категоріях господарств порівняно з відповідним періодом 2018-го зменшилося на 3,5% або на 3 729,2 тис. голів. У Полтавській області станом на 1 березня 2020 року великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств нараховувалося 215,3 тис. голів, що на 21,7 тис. менше порівняно з 2019 роком (зокрема корів — 113,9 тис. голів, що на 7,5 тис. менше). Тенденція до зменшення поголів’я продовжується. Водночас, за даними асоціації «Укрмол-пром», імпорт молочної продукції зріс на 25% порівняно з 2017 роком. А  за перше півріччя 2019 року Україна наростила закупівлю імпортної продукції на 50%.

Поголів’я свиней станом на 1 травня 2019 року в усіх категоріях господарств України також зменшилося на 0,4% і становило 6 136,5 тис. голів. Скоротилося на 4% поголів’я свиней і в господарствах населення, в яких утримується 42,8% поголів’я свиней. У Полтавській області станом на 1 березня 2020 року поголів’я свиней становило 274,3 тис. голів, що на 38,9 тис. менше порівняно з відповідним періодом минулого року.

У Полтаві існує єдиний на весь колишній Радянський Союз Інститут свинарства. То де ж поділося надбання академіків О. В. Квасницького (до речі, чомусь із назви інституту зникло ім’я цього всесвітньо відомого вченого), Ф. К. Почерняєва, В. П. Рибалка? Де ж наш український «снікерс» — сало? Водночас у першому півріччі 2019 року імпорт свинини збільшився на 5%. Але це порівняно з 2018 роком, який став рекордним щодо закупівлі свинини й зокрема сала — обсяги зросли в 5,2 раза. А головними постачальниками були Польща, Німеччина й Нідерланди. На диво унікальна ситуація склалася із салом. За 8 місяців 2019 року Україна закупила понад 30 тис. тонн сала, а продала на зовнішніх ринках аж 32,5 тонни.

За даними Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», рівень рентабельності галузі тваринництва різко падає. У 2019 році показник рентабельності вирощування свиней став збитковим — мінус 7,2%. За останні роки Україна в рейтингу Глобального індексу продовольчої безпеки стабільно опускалася й у 2018 році зайняла 63-тє місце зі 113 країн, що входять до аналітичного огляду. Які ж причини такої ситуації в галузі тваринництва, яка сьогодні близька до катастрофічної? Головними причинами зменшення поголів’я великої рогатої худоби є катастрофічна збитковість, тривалий період її вирощування, низькі ціни реалізації молока та м’яса, масове, абсолютно безкарне знищення луків і пасовищ, що не лише лишає можливості селянина випасати худобу, а  й завдає непоправної шкоди природі, що особливо небезпечно в умовах глобальних змін клімату.

Цими днями по центральному телебаченню показали сюжет із Лубенського району, де жителі села Вовчик вийшли на захист пасовища, яке почали розорювати певні ділки. Такі незаконні дії практикуються і в інших селах району, де розорюються луки й пасовища, немовби для виділення земельних ділянок учасникам АТО. Аналогічна ситуація відбувається скрізь, і виникають законні запитання: а де ж служба Держгеокадастру, де місцеві органи влади, де природоохоронні служби? Дійшло до того, що сінокоси й пасовища не обліковуються офіційною статистикою. Такими бездумними діями призводимо до грубого порушення природної рівноваги в агробіоценозах, порушення водного режиму, зневоднення річок і врешті-решт перетворення квітучої української землі на пустелю. Основною причиною скорочення поголів’я свиней є незацікавленість товаровиробників у їхньому вирощувані, що обумовлено збитковістю виробництва, поширенням африканської чуми та низькими цінами реалізації.

Нещодавно по українському радіо на запитання журналіста, чому в Україні не купиш справжнього молока, чому в супермаркетах молоко порошкове, а від населення його надходить мізерна кількість, відповідав аналітик Українського клубу аграрного бізнесу Андрій Мартиненко, який серед низки причин такого стану речей назвав таку: податок на додану вартість молока в Польщі становить 5%, а в Україні — 20%, і це, мабуть, чи не найперша причина, яка турбує селян, але їх ніхто не хоче почути в уряді.

Великих агрохолдингів тваринництво здебільшого не цікавить. Їм вигідно засіяти землю соняшником, кукурудзою, соєю, продати зібраний урожай та одержати надприбутки. Наступне: вітчизняні товаровиробники програють у конкуренції з європейськими виробниками. Наступ імпортних продуктів харчування призводить не лише до захоплення ними ринку й витіснення українського агробізнесу, а й поступово знищує базу внутрішнього виробництва продуктів харчування. У 2019 році український напрямок став рекордним для європейських експортерів із темпів росту експорту європейських продуктів харчування. Україна зайняла 3-тє місце в рейтингу крупних споживачів продукції АПК з Євросоюзу.

Нинішня ситуація в галузі і ставлення до неї керівництва держави створюють непрості умови для господарств із розвинутою галуззю тваринництва. Ось декілька прикладів у нашій області. У СТОВ «Перемога» Чорнухинського району утримується 1 200 голів великої рогатої худоби, із них 500 голів дійного стада та 1 200 голів свиней. Основні джерела прибутку — молоко екстра-класу, яке здають на Пирятинський сир завод, та м’ясо, що експортується до східних країн: ОАЕ, Єгипту, Лівану, Азербайджану. Як говорить директор господарства, що стосується розвитку тваринництва, то для початку треба знизити ставку ПДВ на молоко і м’ясо якщо не до нуля, то хоча б до 10% замість нинішніх 20%. Адже на кожне робоче місце в тваринництві до державного бюджету надходить більша сума, порівняно з надходженнями від того, хто займається винятково обробітком землі. Зважаючи на всі податки, що утримуються з працюючого, ПДВ на молоко і м’ясо, що реалізуємо, податкове навантаження на 1 га у нас становить 5 тис. грн. А додайте до цього податок на землю, я вже не говорю про соціальну сферу, яка лягає на плечі агровиробників.

«Мене часто запитують: що спонукає підтримувати школи, дитсадки, амбулаторії, ти ж і  так, мовляв, сплачуєш податки до бюджету громади? Відповідаю: я живу в цьому селі, тут моя родина, друзі, тому хочу, щоб село розвивалося, адже це основа країни, тут зароджувалися найкращі традиції, яких дотримуємося століттями, народжувалися талановиті люди, а його мальовничість і романтизм ставали провідними темами пісень, віршів, картин. Село — це своєрідний острівець духовності, який ми повинні зберегти для наступних поколінь», — вважає директор.

Інше господарство — ПП «Агроекологія» Шишацького району, засноване Героєм Соціалістичної Праці, Героєм України Семеном Антонцем. Господарство має близько 8 тис. га орної землі, 40 років не застосовує синтетичних мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, виробляє екологічно безпечну продукцію рослинництва і тваринництва, сертифіковану за міжнародними стандартами. У господарстві утримується 6 тис. голів великої рогатої худоби, зокрема 3 тис. голів дійного стада. Екологічне молоко та м’ясо реалізуються до міста Києва. Ставка ПДВ (20%) надто висока, що не дає можливості подальшого розвитку виробничої бази. У господарстві щорічно переробляють 72 тис. тонн гною на біогумус, який забезпечує грунт органікою, а рослини — поживою.

 А ось яку думку висловлює голова фермерського господарства «Ярошенко» Семенівського району, депутат Полтавської обласної ради Володимир Ярошенко, прихильник органічного землеробства: «Землеробство повинно бути! Але воно має бути здоровим! Не розораність на 100%, а обов’язкова наявність сінокосів для випасання корів, овець. Свинина має бути своя, а не якийсь сумнівний імпорт. Більшість людей споживають казна-що. І характерно, що у зв’язку з цим фармакологія стала супервигідним бізнес-конвейєром. Переважна більшість продуктів харчування нікудишня. Про що можна говорити, коли термін придатності молока на полицях може сягати близько місяця!?».

Державне підприємство «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України тривалий час очолює професіонал своєї справи, кандидат сільськогосподарських наук Петро Сокирко. Господарство має у своєму розпорядженні 3 350 га сільськогосподарських угідь, зокрема 3 326 га ріллі. Тут утримуються 1 200 голів великої рогатої худоби, із них 420 корів, 2 000 свиней, зокрема 140 основних свиноматок. Господарство має статус племінного заводу з розведення великої рогатої худоби української чорно-рябої молочної породи та племзавод із розведення великої білої породи свиней. Надій молока на фуражну корову сягає 7 126 кг на рік, середньодобові прирости великої рогатої худоби на відгодівлі становлять 750 г, а прирости свиней — 620 г. Вирощене на м’ясо поголів’я великої рогатої худоби і свиней реалізується як високоякісна продукція, готова до вживання завдяки роботі власного м’ясопереробного цеху. Мінуси подальшого розвитку тваринництва ті ж самі — низькі ціни реалізації молока і м’яса, висока ставка ПДВ,  відсутність державних пільг на розвиток галузі тваринництва.

Директор ПСП «Альфа Агро» з Херсонської області Ігор Брагінець розмірковує: «Якщо хочемо мати здорову націю, то варто подумати про молоде покоління й подбати про те, щоб кожна дитина в дитсадочках та школах випивала склянку молока і споживала шматочок вершкового масла. Для цього, певно, доцільно було б звільнити від ПДВ поставки цієї продукції в навчальні заклади». Розвиваючи цю думку, у 2018 році громадська спілка «Полтавське товариство сільського господарства», яка займається питаннями пропагування органічного землеробства, виробництва екологічно безпечної продукції, збереження і примноження родючості грунтів, охорони навколишнього середовища, провела круглий стіл на тему: «Виробляючи якісне молоко, піклуємося про здоров’я людей» за участю керівників і спеціалістів сільгосппідприємств, фермерів, представників молочної галузі. Обласна газета «Село полтавське» провела акцію «Пийте діти молоко — будете здорові!». На жаль, через різні бюрократичні бар’єри, пов’язані з тендером, право на постачання молока виграли не підприємства, які виробляють екологічно безпечне молоко.

У Полтавській державній аграрній академії встановлено композицію на честь одвічної годувальниці українського народу — свині, а в Інституті свинарства — композицію у вигляді свиноматки з виводком поросят. Дивишся на них і думаєш: можливо це зроблено задля того, щоб  майбутні покоління дивилися на них і думали, що колись була така тварина. Якось, читаючи книгу «Червона троянда» Леоніда Бородая, в якій він описує нелегкі передумови створення й небувалий розквіт колишнього сильного радгоспу імені Чапаєва Диканського району, який успішно займався вирощуванням свиней, я звернув увагу на такий вираз: «Там, де немає молока, м’яса, сала, немає й села». І це істина!

Невже нам, українцям, смачніше молоко, м’ясо, сало, завезене з інших країн, а не своє? Україна — могутня аграрна держава. Саме на селі, на кращих у світі чорноземах створюється продовольча база держави, саме від аграрної сфери значною мірою наповнюється державний бюджет. І в цьому сенсі важлива роль належить тваринницькій галузі. За ситуації, яка склалася нині, виникає запитання, чи буде вона розвиватися, чи настане кінець українському тваринництву? Це питання має хвилювати сього-дні й великого товаровиробника, і фермера, і громаду, і насамперед керівництво держави, яке повинне всебічно сприяти розвитку галузі й вирішувати ці питання так активно, оперативно й настирливо, як і питання ринку землі.

Микола ОПАРА, 

кандидат сільськогосподарських наук, доцент, професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова Полтавської державної аграрної академії, заслужений працівник сільського господарства України, заступник голови з наукової роботи громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»