Держрезерв вичерпано

Державний резерв України порожній. Отак ми зустрічаємо сьомий рік війни, епідемію, неврожай, економічну кризу та глобальні продовольчі проблеми. Людину, яка ініціювала та провела позапланові перевірки на держпідприємствах, що входять до Держрезерву, виявивши численні порушення, звільнено без зрозумілих підстав та будь-яких пояснень. Спроби реформувати Держрезерв країни зупинені. Ми поговорили з тепер уже колишнім очільником Держрезерву Ярославом Погорілим про причини та наслідки цих процесів, про тисячу і один спосіб обікрасти державу, про ставлення міністра економіки Ігоря Петрашка до злочинів у Держрезерві та про майбутнє державних запасів. Після цього тексту ані Президент Володимир Зеленський, ані Прем’єр-міністр Денис Шмигаль не зможуть сказати, що вони «не в темі». І якщо ситуація не зміниться швидко й докорінно, це означатиме, що вони «в долі».

— Ярославе, кілька днів тому вас звільнили з посади голови Держрезерву, хоча ви очолили відомство лише у грудні минулого року. Які були підстави для звільнення? Що ви такого встигли наробити у Держрезерві за такий короткий проміжок часу?

— Якщо чесно, важко відповісти однозначно. Я йшов на цю посаду за відкритим конкурсом, ба більше, останню співбесіду мав особисто з Президентом Володимиром Зеленським — на цій зустрічі були присутні всі чотири фіналісти конкурсу на посаду. Тоді якраз стався доволі гучний корупційний скандал в одній із держкомпаній, і Президент вирішив особисто обрати очільника Держрезерву з-поміж чотирьох фіналістів відбору, аби на власні очі пересвідчитися, що конкурс був чесним, а кандидати достойні.

Наприкінці випробувального терміну я відзвітував про досягнення показників ефективності. Звіт прийняв міністр, тоді ще Тимофій Милованов. Жодних претензій. Робота триває, цілі на рік є. Після вступу на посаду нового профільного міністра  намагався з ним зустрітися, звірити годинники, так би мовити. Не вийшло. Добре. Із моїх перших днів на посаді ми активно працювали над Концепцією розвитку Держрезерву, яка передбачала б реформування відомства, підходів, процесів. Коли завершили документ, я знову спробував зустрітися з міністром, аби зрозуміти, чи правильний шлях ми обрали, бо це ж не про загальне бачення, там передбачені конкретні зміни в номенклатурі, наприклад, зміни норм накопичення. Але після того, як я направив міністрові цю концепцію, жодної реакції теж не отримав. Власне, побачив міністра Ігоря Петрашка за тиждень до свого звільнення. Тривала ця розмова хвилин п’ятнадцять, не більше, і про жодні претензії до моєї роботи під час неї не йшлося.

— А про що йшлося під час цієї розмови?

— Спочатку я розповів міністрові, що таке Держрезерв і як працює система, зробивши висновок, що рівень його обізнаності не надто високий, бо довелося розказувати, які підприємства та організації входять до резерву, скільки їх, що і де зберігається тощо. А потім хвилин десять з п’ятнадцяти ми говорили про елеватори.

— Це в нього туга за минулим така, чи щось конкретне зацікавило міністра в елеваторах?

— Цілком конкретні питання про обсяги перевалки, потужності, заповнення. Як закуповують зерно, у кого. Але не думаю, що його минуле тут ні до чого, він же колишній топ-менеджер «Ukrlandfarming» Олега Бахматюка. Його інтерес до елеваторів цілком може бути пов’язаний із цим.

— Якісь непристойні, маю на увазі, корупційні пропозиції звучали?

— Прямо — ні. Жодних пропозицій, але були доволі прозорі натяки, на які я відповів, що всі закупівлі проводяться через «онлайн»-аукціони, всі охочі можуть узяти участь. І відповідь ця не сподобалася. Разом зі мною на зустрічі ще мали б бути керівники Аграрного фонду та Державної продовольчо-зернової  корпорації, але їх не було, можливо, зустрічалися з міністром окремо. Керівника Аграрного фонду, як ви знаєте, звільнили зі мною в один день, а ДПЗКУ з квітня цього року очолює виконувач обов’язків.

— Ви переконані, що правильно  зрозуміли слова міністра?

— Цілком. Ви ж розумієте, у аграріїв зараз починається «високий сезон» — свіже зерно купуватимуть, аби оновити запаси. Це непоганий варіант — продати державі за завищеними цінами і бюджетним коштом, за бюджетний же кошт зберігати, а потім потроху «усушувати й утрясати». Хороша схема. Тільки я одразу дав зрозуміти, що за мого перебування на посаді вона реалізовуватися не буде: є чинне законодавство, є аукціони, є конкуренція. Якщо комусь цікаво, хай приходять, беруть участь у торгах — усе за процедурою, відкрито. Ніхто не прописуватиме умов під когось, не підганятиме цін тощо. Отак поговорили, а за тиждень з «Telegram»-каналу я дізнався про своє звільнення.

— Крім цієї, погоджуюся, доволі дивної розмови, були ще й позапланові аудити підприємств Держрезерву з кричущими результатами, які чомусь узагалі ігнорувало профільне Міністерство розвитку економіки. Міністр ці звіти бачив?

— Усіх звітів ми йому, звісно, не направляли, це занадто, але він точно отримав узагальнений звіт за результатами аудитів, із цифрами збитків, назвами компаній, описом схем тощо.

— Якою була його реакція?

— Жодної реакції не було взагалі.

— Ми сподіваємося, що результати цих перевірок отримав не лише Ігор Петрашко.

— Звичайно, залежно від типу злочину, розміру завданих збитків, посад винуватців матеріали всіх цих аудитів було передано до СБУ, НАБУ, ДБР, прокуратури, Нацполіції. Сподіваємося на результат.

— Дарма. Пам’ятаєте, як секретар РНБО намагався напередодні епідемії зупинити експорт масок з України, а після того як КМУ його проігнорував, звернувся до НАБУ? Так от, там, замість того щоб з’ясувати, чому урядовці ігнорували звернення секретаря РНБО, Олексію Данілову повідомили, що він лист оформив неправильно і взагалі не мав права його писати.

— Обнадійливо. До речі, щодо масок і Держрезерву. Я був присутній на нараді РНБО, коли пані Зоряна Скалецька (тоді міністерка охорони здоров’я) доповідала, що в державі немає ані масок, ані апаратів штучної вентиляції легень. Довелося відзвітувати, що в Держрезерві ще з 

2010 року, з часу епідемії пташиного грипу, лежать і маски, хвилиночку, понад 9 мільйонів, і апарати штучної вентиляції легень, і засоби для інтубації, і пересувні рентген-апарати. Ніхто про це не знав. Узагалі чіткого розуміння що наявне в Держрезерві, навіть на папері, а тим паче вживу не було. Як наразі досі немає чіткого розуміння, що відбувається із мобілізаційним резервом. Проведені нами аудити продемонстрували кричущі зловживання, значні втрати запасів. Лише зерна ми недорахувалися на більш як 

800 мільйонів гривень, загалом уже зафіксували збитки на понад мільярд гривень. А сам Держрезерв заповнений на 3% від норми накопичення, тобто того максимуму, який там має бути.

— Скільки потрібно коштів для того, щоб наповнити державні засіки? І скільки їх виділено на це нинішнього року?

— Ідеться приблизно про третину річного бюджету Пенсійного фонду (тобто близько 60 мільярдів гривень. — Авт.). І цього року ми нічого не отримали взагалі, навпаки, під час перегляду держбюджету частину фінансування втратили.

— Чому результати ваших 

аудитів не прогриміли на всю Україну, перевірки ж не вчора завершилися? Картинка красива: нове керівництво вичищає авгієві стайні Держрезерву, корупціонерів покарано, зловживання припинено.

— Усі завершені аудити зареєстровані, підписані (це цілком офіційні документи). Деякі з них закінчилися нещодавно, деякі ще тривають. Звіти передано силовим структурам. Хотілося закінчити всі перевірки й відзвітувати вже комплексно щодо всієї системи — та мене звільнили раніше, ніж це сталося.

— Якщо розподілити зловживання за категоріями, то про що конкретно йдеться у більшості випадків?

— Насамперед про привласнення державного майна. Тобто певний товар за документами на складах є, але під час перевірки з’ясовується, що його вже немає. На одному з підприємств ми не знайшли майже 18 тисяч тонн зерна, на іншому — майже 20 тисяч, на третьому — 112 тисяч. Це вже 150 тисяч тонн зерна, які буцімто в нас є, але насправді вже давно розкрадені та продані.

Знайшли цікаву цистерну з нафтопродуктами. Якщо по ній стукнути, то гуде, як порожня, якщо взяти щупом пробу рівня нафтопродуктів, то цистерна повна. Зрештою з’ясувалося, що під віконечком для щупа було приварено трубу, і лише вона була заповнена нафтопродуктами, а решта цистерни стояла порожньою. Отакі винаходи.

— Назвете підприємства?

— Поки триває слідство, не назву. Тим паче, що це не поодинокі випадки, а типова ситуація в усіх компаніях Держрезерву. Коли ми розпочинали аудити, я на час їхнього проведення відсторонив від виконання обов’язків керівників усіх цих компаній, щоб вони не мали змоги втручатися в процес та впливати на перебіг перевірок. Так от, іще до кінця їхнього проведення 19 із  цих 23 керівників звільнилися зі своїх посад самі, бо чудово розуміли наслідки цих аудитів.

— Що ще, крім розкрадання, ви знайшли?

— Багато запитань у нас до якості тієї продукції, яка залишається в резерві. Знову ж таки «зерновий» приклад: за документами компанія зберігає хороше зерно другого—третього класів. Ми залучаємо незалежну лабораторію для аналізу якості, робимо контрольні перевірки і з’ясовуємо, що насправді це зерно шостого класу, тобто навіть макаронів із нього вже не зробиш.

— Воно зіпсувалося? Чи хтось свідомо закупив за ціною високоякісного зерна фураж?

— Тепер уже важко сказати, як було насправді. Зерно зберігається в резерві десять років до моменту оновлення запасів. Від того, в яких умовах його зберігають, за якої температури та вологості, наскільки якісно та регулярно просушують, залежить, наскільки довго воно зможе зберегти високу якість. Цілком імовірно, що воно від самого початку було не надто високого класу, але зараз цього вже не доведеш. У будь-якому разі ми вже підтвердили невідповідність якості близько 20 тисяч тонн зерна, і цей процес ще не завершився. Загалом, на мою думку, йтиметься про 30 тисяч тонн зернових, якість яких не відповідатиме заявленій.

— Чи правильно ми розуміємо, що ті 3% від потреб, які ми зараз маємо в резервах, —  результати як багаторічного розкрадання Держрезерву, так і хронічних закупівель «у кума» всякого неліквіду в резерви?

— Не тільки. Насправді розікрали багато, але запаси зменшувалися роками не лише через крадіжки. Щоб було зрозуміло, раз на десять років Держрезерв повинен регулярно оновлювати свої запаси. Старе продавати, 10% лишати на адміністративні видатки резерву, а за 90% від отриманих коштів — купувати нове на заміну.

По-перше, сам підхід викликає багато питань, бо з роками товар втрачає як якість, так і вартість, а ціни змінюються. Придбати тонну свіжого зерна, продавши тонну десятирічного, неможливо. Тому щоразу купували запасів менше, ніж продавали. А останні кошти на поповнен-

ня резервів державою виділялися у 2010-му, і витратили їх уже на згадані нами медичні товари. Усе. В усі інші роки кошти виділялися лише на функціонування Держрезерву, а не на оновлення запасів.

По-друге, до мого приходу всі аукціони з реалізації запасів відбувалися винятково в ручному режимі в центральному апараті Держрезерву, тобто до аукціонів не мали жодного стосунку. Дуже важко з’ясувати, кому і що фактично продавалося — старе чи нове, за об’єктивною вартістю чи зі значним дисконтом.

По-третє, іще наприкінці 90-х років минулого століття почалася практика так званих товарних кредитів, коли Держрезерв змушували рішенням Кабінету Міністрів, наприклад, відвантажити дизельне пальне якомусь держпідприємству з розрахунком, що наприкінці року цей кредит повернуть або товаром, або грошима. Але зрештою ані товаром, ані грошима ніхто нічого не повертав. І так із року в рік: комусь — газ, комусь —  дизельне пальне, комусь — мазут, комусь —  зерно. Але якщо так вести господарство, довго не нахазяйнуєш.

— Чи поповнюється Держрезерв зараз?

— Ініціативно здійснювати такі закупівлі Держрезерв не може, він повинен керуватися так званим планом освіження, який дає змогу закупити певний обсяг якихось товарів. Наразі цього плану досі не підписав уряд, відповідно, жодних поповнень наявних запасів не відбувається. Ще при мені була ініціатива РНБО переглянути наявні запаси резерву та закупити все необхідне. Власне, у розробленій нами концепції все це теж є, бо ми про-аналізували понад  20 країн світу щодо того, як вони формують свої резерви, яку номенклатуру та в якій кількості закладають, спробували знайти оптимальну модель саме для України, бо в кожної країни своя специфіка, відповідно, підходи до формування резерву мають відрізнятися. Але я сумніваюся, що у профільному міністерстві її взагалі дивилися, очевидно, і ініціативу РНБО там проігнорували. Навіть питання зміни номенклатури підвисло, хоча ми проводили робочі наради на цю тему з усіма зацікавленими органами — військовими, МОЗ, СБУ, ДСНС. З’ясували, що дійсно їм потрібно, а яка номенклатура зайва. Розробили план. Але урядової реакції не було.

— Із Прем’єром про це говорили?

— Навіть не зустрічався. На той час, коли в нас іще не було профільного міністра, ми намагалися звітувати напряму Кабміну, але нам швидко дали зрозуміти, що ця інформація їм не потрібна й ми маємо працювати лише зі «своїм» міністерством.

— Уже зрозуміло, що ситуація складна за усіма товарними позиціями, але з чим вона найгірша?

— Із зерном. Дуже складна насправді ситуація із зерном. По-перше, його мало. Не можу сказати, скільки, бо це державна таємниця, але однозначно мало. По-друге, наші аудити показують, що якість наявного зерна цілком може не відповідати заявленій у документах.

— Не найкращі новини з огляду на те, що цього року рекордного врожаю точно не буде, найімовірніше, на нас чекає антирекорд.

— Але при цьому в уряді є оптимісти (зокрема чинний міністр розвитку економіки), які переконані, що все в порядку і причин для занепокоєння немає. Я, відверто кажучи, був вражений тим, наскільки всі спокійні. При цьому ми вже отримуємо листи з регіонів про те, що там буде значний неврожай цього року і їм потріба допомога.

— Миколаївщина, Херсонщина, Одещина?

— Так, ідеться про Південь України. Ми розробили розпорядження уряду, щоб допомогти як тим регіонам, що страждають від посухи та неврожаю, так і тим, які потерпають від епідемії, щоб одним відвантажити зерно, а іншим — продовольство. Але Мінфін коштів на це не виділив, хоче, щоб регіони купували за гроші місцевих бюджетів, якщо їм треба.

— Ви зараз проводите аукціони з реалізації?

— Одне з моїх перших розпоряджень стосувалося того, щоб проводити ці аукціони прозоро на електронній платформі. Раніше, коли вони відбувалися в ручному режимі, проводили кілька провальних аукціонів, щоб знизити ціну, потім з’являлися два покупці, перший — пропонував одну ціну й далі не торгувався, другий — купував за ще нижшою ціною. Зараз же все відбувається винятково на прозорих ринкових умовах і на електронних майданчиках.

— В якому стані державні підприємства, які ви перевіряли? Чи ефективні вони? Як ведуть господарство? Чи має зиск держава від їхньої роботи?

— У системі є буквально два взірцеві держпідприємства, які підтримуються в гарному стані, для того щоб можна було показати їх перевіряльникам, високому керівництву чи журналістам. Там усе добре. Решта підприємств у жахливому стані. Одне ДП з року в рік витрачає кошти на ремонт даху, за ті суми, що вони витратили, уже можна було б кілька нових покрівель зробити, але дах досі потребує ремонту. Зрозуміло, що ці кошти просто йдуть на рахунки якоїсь «своєї» контори, яка навіть не намагається зробити вигляд, що щось ремонтує. Деякі керівники ДП навіть не приховують, що замовляють послуги в підрядників, які напряму з ними пов’язані. Деякі — свідомо доводять свої ДП до банкрутств, аби потім, під прапором приватизації, передати у Фонд держмайна та викупити за «сміттєвою» ціною, бо за документами вони купують збанкрутіле підприємство. Але якщо туди приїхати, стає очевидно, що воно в непоганому стані і було б прибутковим, якби керівництво цього прагнуло. Звичайно, це не «космос» і не сучасні технології, але якщо йдеться про елеватори, то все, що потрібно для нормальної роботи, там є.

Дуже багато зловживань із тарифами на тих потужностях, які надають послуги зі зберігання. Теоретично такі підприємства можуть і мають надавати ці послуги ринковим компаніям, заробляючи кошти для держави. Фактично ж тарифи на зберігання занижено втричі—вчетверо, тобто якісь «свої» компанії зберігали там продукцію практично за безцінь, різниця «компенсувалася» керівництву готівкою, а держава не отримувала жодних прибутків. Часто це ще й відбувається із порушеннями правил зберігання, наприклад, поруч із харчовими продуктами ми знаходили мінеральні добрива. Але були й цікавіші знахідки на таких потужностях. Так, на одному за документами порожньому складі ми знайшли контрабандну ікру, чорну й червону, яка, звісно ж, невідомо як туди потрапила. Це, власне, пояснює, чому більшість директорів звільнилися ще на початку наших перевірок.

— Процес, який ви розпочали, наразі дуже швидко можна згорнути. На ваш погляд, що буде далі з Держрезервом?

— Звісно, усе може дуже швидко повернутися на старі рейки. Зараз за рішенням Кабміну відкритого конкурсу на посаду голови Держрезерву не буде, нового очільника обиратимуть за результатами співбесіди, відповідно, прийти на посаду зможе людина, яка буде більш лояльна до старих практик управління Держрезервом або поділятиме захоплення нового міністра економіки елеваторами. За умовами відбору зараз це має бути або держслужбовець, або взагалі працівник системи  Держрезерву — не людина з бізнесу. Аналогічно через складну ситуацію в країні Держрезерву можуть дозволити, як уже дозволили МОЗ, закуповувати товари не на тендерах, а за договірною процедурою. Та навіть без цього, якщо новий керівник захоче виписати для тендера дискреційні умови участі, цілком можливо, що поповнюватимуться державні запаси через закупівлі в конкретних, а не випадкових компаній і не за ринковими цінами.

— Якби вам дозволили довести до кінця реформу Держрезерву, яким він став би?

— Наша мета полягала в тому, щоб ефективно використовувати наявні потужності резерву, аби заробляти гроші, фінансувати його оновлення і приносити державі прибутки. Держрезерв потенційно може стати потужним логістичним центром, надавати послуги бізнесу, а головне  — самостійно заробляти кошти, необхідні для оновлення його запасів, не зазираючи щоразу до держбюджету.

Юлія САМАЄВА

ZN.ua