Як намагалися знищити акордеоніста Ігоря Завадського і «обламалися» об силу духу, або Чотири роки у СІЗО за хибним звинуваченням

Андрій Бригіда.
 
Ігор Завадський в гостях у "Вечірньої Полтави". 2012 рік.
 

Всесвітньо відомого акорде-оніста-віртуоза Ігоря Завадського його недоброзичливці (назвемо їх так м’яко) спробували збити навіть не на злеті. На повному ходу й шаленій швидкості. На той момент, у березні 2012 року, більш іменитого за нього акордеоніста не було не лише в Україні, а взагалі у світі. Переможець усіх можливих найпрестижніших міжнародних конкурсів акордеоністів, єдиний у світі (!) володар трьох найвищих призів «Золота ліра», перший український музикант, чиє ім’я занесене до Книги рекордів Гіннеса. Дав майже 1 400 сольних концертів у 24-х країнах світу, видав 16 дисків, мав грандіозні творчі плани і вірив у свою удачу. 

Про плани і удачу ми довго говорили з ним 9 березня 2012 року, коли Ігор дав велике інтерв’ю для «Вечірньої Полтави». 14 березня воно було надруковане в газеті й у цей же день заслужений артист України Ігор Завадський і його адміністратор Андрій Бригіда були гостями в нашій редакції. Ми мали велике задоволення насолодитися оптимізмом і невичерпною життєвою енергією артиста. Увечері відбувся неперевершений концерт у міському Будинку культури у Полтаві. І не встигли ще у полтавського глядача вщухнути емоції, як 23 березня, немов грім серед ясного неба, українські ЗМІ облетіла звістка — Ігор Завадський та його адміністратор Андрій Бригіда заарештовані за підозрою у справі про розтління неповнолітніх. Ця тема довго була топовою в усіх новинах і тоді ж повсюдно почали говорити про те, що Завадського «замовив» колега по цеху, який має друзів у вищій владі й узагалі тодішньою владою був усіляко обласканий.

Напевне, для Ігоря і Андрія ті події розділили життя на «до» і «після». Багато людей розуміли, що Завадського таким чином «знешкодили як конкурента», а Бригіда потрапив «під каток» за компанію. Його ув’язнили, аби на свободі не «здіймав шуму».

За інформацією, яка періодично потрапляла в ЗМІ, швидко стало зрозуміло, що справа «про педофілію» розвалюється — «потерпілі» у ній діти почали відмовлятися від своїх свідчень, розповідали про тиск, який чинили на них слідчі. Але навіть при такому розкладі 10 липня 2014 року Подільський районний суд Києва виніс вирок, яким присудив Ігорю Завадському 13 років позбавлення волі, Андрію Бригіді — 7. Досі триває розгляд справи в Апеляційному суді Києва. Нових доказів провини обвинувачених у цій гучній справі не додається, первинні звинувачення не підтверджуються. Відбулося вже майже сто судових засідань, але, як кажуть, віз і нині там. Система все ще перемагає справедливість і здоровий глузд.  

Щоправда, є й хороші новини. Нещодавно з-під варти звільнили Андрія Бригіду. За «Законом Савченко», згідно з яким один день перебування в СІЗО зараховується за два. Андрій провів під вартою 3 роки й майже 10 місяців. 

На волю він вийшов не сам, а разом із кішкою Іграшкою. У серпні минулого року її подарував на день народження Ігор. По той бік дроту теж є своє життя. Виявляється, до Ігоря Завадського в камеру колись прийшла і прижилася кішка. Він назвав її Руда й уже двічі приймав у неї пологи…

За нетривалий час на волі Андрій Бригіда встиг провести концерт «Ігор Завадський збирає друзів», який музикант багато років традиційно проводить у день свого народження 

20 січня. Цього разу концерт припав на його 50-річчя і відбувся в столичному Будинку актора. Зал був традиційно повним, а коли на сцену ви-йшов Андрій, то публіка просто влаштувала йому п’ятихвилинну овацію. «Мені довелося відключати багато органів відчуттів, бо інакше порвало б на шматки», — розповів Андрій Бригіда. Яскрава ілюстрація щодо того, чи вірить публіка у звинувачення, висунуті проти Ігоря Завадського.  

На цьому ж вечорі, де виступило багато музикантів, правозахисник Євген Захаров, який уже майже рік допомагає в захисті Ігорю Завадському та Андрію Бригіді, презентував «Тюремні щоденники», які вийшли російською та англійською мовами, та перший випуск нот «Академія акордеона Ігоря Завадського», видані за сприяння Харківської правозахисної групи. 

Я прочитала «Тюремні щоденники» і вкотре переконалася, що ті, хто «замовляв» Завадського і фабрикував справу проти нього, з самого початку були приречені на провал. Вони «обламалися» об силу духу цієї людини. Бо як можна перемогти людину, котра свій тюремний щоденник починає не зі скарг на несправедливість, а з постановки цілей на дев’ять пунктів? І перший із них звучить так: «Бути упевненим, що я у творчій відпустці, де необхідно з максимальною користю проводити час (читати книги, займатися фізичними вправами, накопичувати креативну енергію, писати нові розділи майбутньої книги «Стати зіркою», виходячи з ідеї — завжди долати життєві перепони і вірити у свою зірку».

Звичайно, життя під вартою, м’яко кажучи, дуже непросте, й від багатьох сторінок «Тюремного щоденника» Завадського просто моторошно. Чого вартий лише той факт, що в 2013 році, не витримавши знущань над своїми дітьми, пішли з життя спочатку мама Ігоря, а пізніше й мама Андрія і хрещена Ігоря. І сини не лише не змогли їх провести в останню путь, а й не мали можливості жодного разу за майже рік навіть зателефонувати їм. Керівництво СІЗО не дозволяло…

Так сталося, що в березні 2012 року своє останнє велике інтерв’ю перед ув’язненням Ігор Завадський дав «Вечірній Полтаві». А минулого тижня Андрій Бригіда своє перше інтерв’ю після звільнення дав теж «Вечірній Полтаві». Тож маємо можливість дізнатися правду в гучній справі з перших вуст. 

— Андрію, як ви вважаєте, чому на вас «повісили» саме таке обвинувачення — у педофілії та розбещенні неповнолітніх?

— Я аналізував цю ситуацію і ді-йшов висновку, що якби нас звинуватили, наприклад, у великій крадіжці чи навіть убивстві, то багато людей виступили б на наш захист. Тому було обрано звинувачення, при якому навіть ті, хто не вірив у нього, ніяк не проявляли себе, аби й самим «не замаратися». Тим більше, що нас із Ігорем затримали у той період, коли в усіх на слуху була «справа «Артеку», за якою у розтлінні неповнолітніх звинувачували деяких народних депутатів. Було багато шуму, але, зрештою, обвинувачення так і не підтвердилися. Але показовим видається той факт, що обидві ці справи мають одних і тих самих виконавців-фабрикантів. Слідчий Головного слідчого управління Максим Морозов, який під час Революції гідності втік до Криму й прийняв російське громадянство. Разом із ним «працювала» психолог Гридковець, котра, як пізніше з’ясувалося, не будучи штатним психологом ГСУ, працювала у багатьох справах, які вів Морозов. Найімовірніше, вона була зручною для нього людиною.

Зазначу, що нині люди, котрі взяли гріх на душу, долучившись до фальсифікації справи проти нас на певному етапі, почали отримувати по заслугах. Проти слідчого Шевченківського району Києва Литвина, який без жодних підстав відкрив кримінальну справу і проводив обшук у нашій квартирі, прокуратура відкрила справу щодо незаконності цих його дій. Колишній прокурор Шевченківського району Нечипоренко (саме в цьому районі Києва була відкрита кримінальна справа проти Ігоря Завадського та Андрія Бригіди, попри те, що проживали вони в Подільському районі й інкриміновані їм дії нібито відбувалися там же. — Авт.) наприкінці минулого року був затриманий під час отримання хабара в сумі 150 тисяч доларів. Є й інші приклади.

— Наскільки мені відомо, всі люди, які значилися в статусі «потерпілих» на початку справи, в суді відмовилися від своїх свідчень. Це так?

— Так, у справі фігурувало шість прізвищ «потерпілих». У першому ж судовому засіданні перший із них у присутності своєї матері сказав, що насправді нічого не було. Розповів, як до нього додому приїздив особисто слідчий Степан Клочуряк, на своєму автомобілі відвозив його, тоді ще 14-річного хлопця, до слідчого управління Шевченківського району, фактично викрадаючи. Розмовляв із ним без присутності батьків, залякував і наполягав підписати потрібні йому папери. У суді хлопець просив нас випустити, й мати його підтримувала.

— Чи були ви знайомі з цим хлопцем?

— Звичайно, він постійно приходив на концерти Ігоря.

Цікаво, що на наступному судовому засіданні мати цього хлопця мала дуже переляканий вигляд і уже просила не випускати нас у жодному разі. Видно було, що з нею провели дуже велику психологічну роботу. Виконавці замовлення проти нас побачили, що люди почали відмовлятися від своїх свідчень, які були дані під тиском з боку представників правоохоронних органів, і, передбачаючи, що обвинувачення просто розсиплеться, почали залякувати «потерпілих» та їхніх представників.

— Чи всіх дітей, які фігурують у справі як «потерпілі», ви знали?

— Когось знав, когось просто бачив, бо всі вони приходили на концерти.

— А в вашій квартирі вони бували?

— Кілька хлопців приходили займатися музикою, інші могли допомогти донести до квартири музичне обладнання і квіти після концерту, однак у саму квартиру не заходили. Але щоб хтось залишався надовго, а тим більше — на ніч, то такого не було ніколи.

— Давайте повернемося до подій 23 березня 2012 року. На яких підставах і як саме Ігоря і вас затримували?

— Затримали на підставі заяви, якої спочатку навіть не існувало.

— Тобто?

— Уже після того, як нас затримали, з’явилася заява опікуна одного з «потерпілих» про те, що нібито в 2009 році Ігор Завадський вчинив непристойні дії стосовно її підопічного. Заява була короткою і доволі розмитого змісту. Коли почалися судові засідання в нашій справі, цю жінку-опікуна довго не викликали в суд для дачі свідчень. А ми з адвокатами цього добивалися, й нарешті на другому році судових засідань вона таки прийшла. Суддя показав їй її заяву. Вона прочитала і сказала: «Підпис мій, але саму заяву я написати просто не могла». Річ у тім, що заява була написана нібито з її слів. Але, як розповіла «заявниця», вона не знала, як по батькові Завадського, не знала його дати народження й адреси проживання. Більше того, у 2009 році ця жінка не була опікуном свого підопічного, а стала ним лише в 2011 році. Розповіла також, що під час допиту в 2012 році вона підписувала багато різних документів і навіть …чистих аркушів. Ще додала, що 23 березня 2012 року вона навіть не була в міліції. Бо це була п’ятниця, а єдиний раз, коли вона приходила до міліції, припав на суботу. Вона це точно запам’ятала, бо був вихідний день. Й тим не менше, на підставі цієї заяви, якої насправді не існувало, міліцейське начальство Шевченківського району пише рапорт про притягнення до відповідальності Ігоря Завадського та Андрія Бригіди. Це при тому, що в «заяві» про мене взагалі не згадується й ніякі невідомі особи у ній теж  не фігурують. Пізніше на підставі цього рапорту створювалися наступні документи, й потрібний комусь ланцюжок вибудовувався.

Щодо затримання. Увечері 23 березня 2012 року Ігор викликав таксі, аби їхати на студію монтувати запис сотого концерту в Будинку актора. А 24 березня мав відбутися його 101-й концерт у Будинку актора. Він вийшов із під’їзду й тут же на нього накинулося кілька людей у цивільному, збили з ніг, одягнули наручники. Я почув шум, вийшов у під’їзд і побачив, що на мене біжать два амбали в цивільному. Я заскочив назад у квартиру й замкнув двері. Але вони відібрали в Ігоря ключі, почали відмикати й кричати: «Міліція!» Утім на міліцію вони абсолютно не були схожі, тому я утримував двері зсередини. Тоді вони почали уже Ігорем гатити в двері й вимагати відчинити. Колись давно ми з Ігорем залізно домовилися про те, що в подібній ситуації той, хто в квартирі, ніколи не відчинить дверей. Бо артисти завжди перебувають під пильною увагою бандитів і нерідко на них нападають з метою пограбування. А наслідки таких нападів можуть бути непередбачуваними. Тож якби Ігор був усередині, а я ззовні, то він теж не відчинив би.

Якийсь час вони били Ігорем у двері й кричали: «Відчиняй!», а Ігор кричав: «Не відчиняй!» Зателефонувати в міліцію я не міг, бо домашній телефон не працював, напевне, провід завчасно перерізали. Мобільний теж заглушили. Міліцію викликали сусіди. Коли я у вічко дверей побачив міліціонерів, тоді вже розслабився. Бо чого боятися, коли ти ні в чому не винен? Відчинив двері й мене одразу ж кинули на підлогу в загальному коридорі й почали бити ногами. Міліціонерів поруч уже не було — вони перевірили документи в нападників і зникли. Мені тоді зламали три ребра, а руки зв’язали ременем, бо наручники знайшлися лише для Ігоря. 

Разом із нами затримали й хлопчика, якого пізніше теж почали приплітати до цієї справи. Цей хлопчик зі своєю мамою часто приходив на концерти Ігоря, й ця жінка на знак подяки іноді передавала нам торти, які сама пекла. Того дня він теж привіз торт й чекав у коридорі, доки я вийду. Ми домовилися, що я їхатиму купувати квитки на поїзд і ми певний відрізок шляху проїдемо разом на велосипедах (Андрій — затятий велолюбитель. — Авт.) Цю дитину посадили в автомобіль і без батьків повезли на експертизу. Експертиза показала, що хлопець незайманий, слідів контакту ні з Ігорем, ні зі мною, ні з водієм, якого теж намагалися приліпити до цієї справи, немає. Також ні на той момент, ні пізніше не було заяви від батьків дитини про якісь дії щодо неї з нашого боку. Нічого не було! Й тим не менше на придуманому епізоді за нібито участю цього хлопця Ігореві дали 13 років позбавлення волі, а мені — сім. 

— Чи можете ви назвати замовника справи проти Ігоря Завадського і вас?

— Усі ниточки ведуть до людини, про яку всі знають, але імені я поки що не назву, бо офіційно її провина ще не доведена.

— Добре, давайте поговоримо про загальновідомий факт — давню нелюбов до Ігоря Завадського колеги по цеху Яна Табачника. Коли почалися перші прояви?

— У 1999 році пограбували і спалили квартиру Ігоря. Це сталося перед його поїздкою до Франції на один із найбільш значимих фестивалів серед акордеоністів. На диво під час пожежі не згоріли документи, підготовлені для поїздки, — вони намокли під час гасіння, але вціліли. Сама пожежа сталася після того, як на концерт Ігоря в Київській філармонії приїхала особисто голова Європейської асоціації акордеоністів Клодін Оше. Після концерту у численних інтерв’ю вона говорила про те, що вважає Ігоря Завадського кращим акордеоністом світу. Хтось із журналістів перепитав її: «Як Завадського, у нас же є Ян Табачник?» Тоді вже вона запитала: «А хто це?» 

 

— Який статус був в Ігоря на той час?

— Такий, що він грав у переходах. У тому числі й у Європі. Клодін Оше його побачила саме там. Гра Ігоря її вразила, тож вона й вирішила при-їхати до Києва й подивитися його виступ на професійній сцені. До речі, той концерт у філармонії був першим виступом Ігоря у великій залі.

Так от, під час слідства у справі про пограбування й підпал квартири Завадського адвокат виконавця передав Ігореві на словах «привіт від Яна Петровича». 

— Як Ігор відреагував на ці слова?

— За великим рахунком — ніяк. Вони раніше спілкувалися з Табачником й усе було ніби нормально.

Пізніше, у 2004 році, за кілька годин до Нового року Ян Табачник зателефонував Ігореві особисто і сказав, що якщо ще колись побачить у пресі своє ім’я поруч із ім’ям Завадського, то останньому просто відірвуть голову. Насправді ж Ігор про Табачника в жодному інтерв’ю ніколи не говорив. Напевне, журналіст сам провів якісь асоціації й написав про це в своєму матеріалі. І от отримали таку реакцію. Спершу ми подумали, що все це несерйозно, можливо, навіть розіграш. Але через кілька років одна людина, яка була поруч із Табачником у момент, коли він робив цей дзвінок, переказала мені цю розмову. Розповідала, що хтось Табачника «дуже накрутив» і він був надзвичайно розлючений. 

Ще один інцидент стався в 2006 році. 20 січня, у свій день народження, Ігор дав великий концерт в Палаці «Україна». Попри 30-градусний мороз, зал був переповнений. Це комусь не сподобалося. Десь через тиждень Ігоря пограбували й побили в підземному переході, зламали ніс. І знову передали «привіт» від зазначеного «товариша».

Я розповів лише про «яскраві» епізоди. Можливо, були ще якісь дрібні капості, але ми на них не звертали уваги.

— Як відбувалися допити після затримання?

— У мене був тільки один допит. Завели до заступника начальника Шевченківського РВВС Осипенка. Той був страшенно п’яний, але узяв мене за барки і почав бити. Після цього в мене залишилася величезна гематома під лівим оком. Але він не врахував, що на той момент мене ще не возили на експертизу. Тож під час експертизи, коли виявили свіжий синець, його списали на те, що я нібито впав оком на велосипед під час затримання. А безпосередньо під час допиту від мене вимагали, аби я підписав потрібні їм папери, не читаючи. І ще пропонували заплатити їм 30 тисяч доларів за те, щоб мене відпустили. Власне, про 30 тисяч доларів йшлося ще під час так званого обшуку в квартирі, який був більше схожий на пограбування.

«Обшук» проводили відразу ж 23 березня, коли увірвалися в квартиру. Санкції на нього не було. Ігор, як власник квартири, присутнім не був також. Поняті під час так званого обшуку були явно підставні. Вони навіть вказували що і де шукати.

— А що шукали?

— У першу чергу запитували про золото і гроші. 

— Якось не дуже логічно як для справи про розбещення неповнолітніх…

— Я вам скажу більше, що матеріали про розтління їх взагалі не цікавили. Постійно звучала одна фраза: «Так, треба знайти акордеон і розбити його». Складалося враження, що їм була дана певна настанова. Але не вдалося. У Ігоря акордеонів штук десять, тож вони відкривають шафи, а там суцільні акордеони… Тому розгубилися й жодного не розбили. 

«Обшук» відбувався під запис відеокамери, яку вони із собою принесли. Я бачив, що камера фіксує усе, що вони творять, тому сидів і не втручався. Сподівався, що потім усе це зможуть побачити в органах міліції й зробити висновок щодо того, чим займалися ті, хто власне проводив цей «обшук». Утім пізніше з’ясувалося, що відеозапису немає. У справі залишилися тільки дві відповіді експерта Йолкіна щодо зникнення відеозапису. У першій відповіді він зазначає, що камера з самого початку нічого не записала. У другій відповіді на вимогу прокуратури він уже говорить про те, що відеозапис був скинутий на комп’ютер і зник під час проведення профілактики комп’ютера.

Безпосередньо «обшук» тривав приблизно три години. Я весь цей час сидів на одному місці, а ті, хто його проводив, розбрелися по всій квартирі. Зачинили двері в кімнату, і я лише чув, як вмикали два комп’ютери на кухні. Що вони з ними робили, не знаю. Припускаю, що саме в той час на комп’ютерах і з’явилася порнографія, яку нам пізніше інкримінували. 

— Скільки було тих, хто копирсався у квартирі?

— Десь вісім осіб.

Зважаючи на побиття, три зламаних ребра і зв’язані руки, мені кілька разів ставало зле, проте «швидку допомогу» мені викликати відмовилися. Загалом під час «обшуку» вкрали 10 тисяч гривень, монітори, факс, колекційні годинники й вина, які Ігореві дарували на концертах у різних містах. І нагороду «Золота ліра». Най-імовірніше, зазіхнули на кілька грамів золота, якими вона вкрита…

Але цим «обшуковці» не обме-жилися. Протягом наступного місяця ключі від квартири знаходилися в руках правоохоронців й нікого з наших рідних в неї не допускали. У цей час і було зроблене відео за участю нібито нас і якогось хлопчика, яке представляли як доказ. Попри те, що на ньому не видно облич, немає звуку й через погану якість мало що можна розібрати.

Перед тим, як віддати ключі моїй мамі, провели ще один «обшук». За моїми даними тоді в квартиру хотіли підкинути наркотики. Бо справа про «розтління неповнолітніх» розсипалася за відсутністю доказів, а тримати нас у СІЗО треба було. Але щось із наркотиками не склалося… 

— Ви сказали, що вас допитували лише один раз. Невже слідству цього вистачило?

— Напевне. Оскільки я відмовився свідчити проти Ігоря, то зі мною більше не морочилися. 

— Чи мали ви можливість спілкуватися з Ігорем і чи знаєте, як допитували його?

— Спочатку не було ніякої можливості спілкуватися. Пізніше, коли нас почали возити на засідання суду, а їх відбулося вже майже сотня, говорили багато про що. У нього теж був найважчим перший допит, коли заламували руки й знущалися іншим чином. Аж до того, що він втрачав свідомість. Більше тижня до нього не допускали адвоката, намагаючись таки зламати його, але не змогли.

— Ви провели в СІЗО без двох місяців чотири роки. Як прожили весь цей час і як до вас ставилися, зважаючи на «пікантність» статті, яку на вас намагалися повісити? 

— Спочатку було нерозуміння, шок, відчай і все, що може бути в подібній ситуації. Поступово це минуло. А щодо ставлення, яке зазвичай є до гвалтівників чи педофілів, то такого не було. Бо ті, хто сидить в СІЗО, переважно самі хороші психологи й швидко визначають, винна людина чи ні. Тому до нас ніхто не ставився як до розбещувачів дітей.

— Знаю, що Ігор багато разів просив керівництво СІЗО дозволити передати йому акордеон, аби підтримувати виконавську форму. Також скаржився, що в нього погіршується зір і йому відмовляють у лікарській допомозі з цього приводу. Розкажіть про це детальніше.

— Щодо інструмента, то в цьому Ігореві відмовляли майже чотири роки. Деякі люди в СІЗО говорили, а потім я почув і з інших джерел про те, що тодішньому начальникові цієї установи був відповідний дзвінок «згори». Нібито сказали наступне: «Якщо у Завадського з’явиться акордеон, то з тебе зроблять «дєвочку». 

— Заламування рук на допитах, заборона на інструмент — усе свідчить про те, що комусь дуже хочеться позбавити митця його віртуозної майстерності. 

— Так, але Ігор не здався. Спершу накреслив на дошці клавіші й таким чином намагався розігрувати руку. Десь півроку тому музикант Іван Сухий із Жашкова передав йому праву клавіатуру. Допоміг у цьому правозахисник Євген Захаров. А 20 січня, знову ж таки дякуючи Євгену Захарову, у день 50-річчя Ігоря, ми змогли офіційно передати йому акордеон.

Із зором у Ігоря справді величезна проблема. Він давно має поганий зір, а за останні чотири роки в СІЗО ми сонця практично не бачили. Навіть прогулянки відбуваються на даху під шифером, куди сонце не потрапляє. До того ж його камера знаходиться в напівпідвальному приміщенні, де сиро і темно. Зір падає, але, попри численні звернення, ні обстеження, ні лікування він не отримує. Хоча потребує уже не просто лікування, а операції.

— Передбачаю, що харчування в СІЗО не дуже добре, що теж позначається на здоров’ї. Чи допомагав вам хтось харчами «з волі»?

— Так. Спасибі друзям, знайомим, прихильникам. Допомагають постійно й ніхто не відвернувся. 

— Вас звільнили і ви повернулися у свою квартиру. Дивно, що у справі, яка повністю побудована на фальсифікаціях, у Ігоря не відібрали квартири.

— Намагалися. У цьому напрямку завзято працював слідчий Морозов (про це Ігор Завадський пише і в своїх «Тюремних щоденниках». — Авт.), але не вдалося. Хоча коли я прийшов у цю квартиру, яка пережила не одне пограбування, то просто за голову взявся. Зникло багато робочих дисків, відеокасет, записів концертів і фонограм Ігоря. Їх нібито взяли на експертизу, але де вони зараз — невідомо. Так само разом із комп’ютерами, які вилучили ще під час першого «обшуку», зник увесь архів Ігоря. Зараз важко випустити навіть афішу.

— А як загалом почуваєтеся нині, опинившись на свободі?

— Зрозуміло, що я радий звільненню. Нехай хоч у такий спосіб, попри те, що невинуватість ще треба доводити. З іншого боку, краще б я залишився в СІЗО, а Ігоря звільнили. Бо я проста людина і від моєї присутності тут країні ні холодно, ні жарко. А от від того, що талант перебуває за ґратами, Україна багато втрачає. Тим більше зараз, коли людям необхідна духовна підтримка. На концерті 20 січня я побачив, наскільки люди чекають на Ігоря. Потім переконувався в цьому, коли розвозив його збірник нот у музичні школи. До речі, Ігор перестраховувався стосовно того, як сприйматимуть мене в дитячих установах, зважаючи на звинувачення, яке на нас повісили. Тому просив відвідувати школи з нашою спільною знайомою. Але керівники і викладачі шкіл зустрічали мене з обіймами і навіть зі сльозами й говорили про те, що надзвичайно чекають на повернення Ігоря. Ніхто не вірить у звинувачення.

— Зважаючи на великий потік бруду, який був вилитий і в ЗМІ, і в Інтернеті, не можна відкидати й сформованої негативної суспільної думки щодо вас із Ігорем. Тож добре ім’я доведеться повертати. Як чинитимете щодо цього?

— Спочатку добиватимемося виправдувального вироку. Паралельно Харківська правозахисна група зібрала документи для подання в Європейський суд позову проти держави Україна, а конкретно — проти її правоохоронної системи. Процес тривалий, але ми витримаємо.

Оксана КЛОЧКО

«Вечірня Полтава»

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 7534 | Коментарів: 4

Додати новий коментар

Зображення користувача цукцук.

Где эта тварь, Табачник?
Зображення користувача Олег.

В Крыму вроде бы....
Зображення користувача Александр.

Подобных дел по заказу очевидно много И очень жаль что после революции гиднооти.Очень печальности ничего не меняется а те которые стряпали подобные дела скорее всего работают в следственных органах до настоящего времени Вам Оксана нужно обращаться на телевидение.Будет большой резонанс
Зображення користувача Валентина.

"Досі триває розгляд справи в Апеляційному суді Києва. Нових доказів провини обвинувачених у цій гучній справі не додається,.." - а нових доказів і не приймають під час розгляду справи, журналісту про це треба знати. Апеляційний суд нових доказів не приймає згідно судочинства.